Потьомкіне, південь України. До ферми Володимира Зайця веде трав’яна стежка, вкрита коліями від шин. Він обережний, їздить лише тими неглибокими канавками – відхилення може коштувати йому життя, оскільки поле всіяне мінами.
Там, де колись цвіли соняхи, тепер ростуть бур’яни. Землю Володимир Заєць не чіпав з осені 2021 року, коли її востаннє засівали пшеницею. Тепер це мінне поле, залишене відступаючими російськими військами. Втім цієї весни фермер не дослухався до офіційних попереджень і самотужки розмінував близько 15% своїх земельних угідь, які складають 1600 гектарів.
«Ми повинні це зробити, чого боятися?», – каже робітник Віктор Костюк. Він готовий завести свій трактор.
По всій Україні війна поставила хліборобів перед жахливим вибором. Фермери на територіях, звільнених від російської окупації, повинні вирішити, чи варто ризикувати життям, щоби очистити землю від вибухівки до весняної посівної.
У них різко зросли витрати на виробництво і транспортування через блокаду Росією багатьох чорноморських портів та через запровадженні обмеження у кількох сусідніх європейських країнах на імпорт українського зерна, необхідні для збереження конкурентоспроможності власних виробників.
Така ситуація змушує багатьох фермерів скорочувати посіви. Обмежені можливості у транспортуванні зерна сушею та морем створюють збитки, очікується скорочення виробництва зерна на 20-30%, погіршення якості врожаю та потенційне виникнення тисячі випадків банкрутства наступного року, за словами інсайдерів галузі, українських урядовців та міжнародних організацій.
«Різке скорочення» посівів зернових потенційно загрожує глобальній продовольчій безпеці, заявив голова Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН в Україні П'єр Вотьє.
В Україні 12% сільськогосподарських підприємств повідомили про забруднення земель мінами. Площа, засіяна зерновими, скоротилася минулого року з 16 до 11,6 млн га. Очікується, що цього року розмір площі скоротиться ще – до 10,2 млн га.
Херсонщина є одним із найбільш урожайних і одним із найбільш забруднених мінами регіонів України. Фермерам загрожують міни на полях і ракетні обстріли. Але також їм загрожує втрата усіх засобів до існування, якщо вони знову не засіють і не зберуть урожай.
Служби розмінування перевантажені, інфраструктура та цивільні будинки мають пріоритет над фермами. Але землероби не можуть чекати, бо час сіяти кукурудзу.
Фермери працюють у полі на свій страх і ризик. Фото: AP
«У нашому районі тільки двоє із 40 фермерів мають доступ до своєї землі, – каже Ганна Шостак-Кучмяк, голова Високопільської адміністрації, до якої входять кілька сіл на півночі Херсонщини. – Перший з них – вище згаданий Заєць, другий – Валерій Шкуропат із сусіднього села Іванівка. Наші герої, які своїми машинами підбирали міни та відвозили їх нашим саперам»
Жоден з них не відчував, що має вибір. Обидва знали, що без врожаю цього року вони вже наступного стануть неплатоспроможними.
«Усі розуміють ризики», – сказав Шкуропат, який колись вирощував горох, ячмінь, просо та соняшник на своїх 2500 гектарах. За його підрахунками, зараз він зможе засадити лише половину.
Минулого місяця один із його робітників загинув, а інший був поранений під час збирання металевих залишків снарядів.
«Якщо ми будемо сіяти, вирощувати врожай, люди матимуть роботу, зарплату, можливість прогодувати свої сім’ї, – додає Шкуропат. – Але якщо ми нічого не зробимо, у нас нічого не буде».
Блокада Росією чорноморських портів позбавила Україну переваги над іншими країнами-експортерами зерна. Транзитні витрати, які зараз у чотири-шість разів перевищують довоєнний рівень, зробили виробництво зерна непомірно дорогим. Високі витрати на паливо, добрива та якісне насіння лише додають фермерам горя. Більшість змушені продавати зерно собі у збиток.
«Фермери реагують тим, що сіють менше, – сказав Андрій Вадатурський, генеральний директор української компанії з перевезення зерна «Нібулон». – Ніхто не звертає уваги на те, що пшениці у цьому році вже посіяно на 40% менше, а кукурудзи буде на 50% менше».
Вадатурський у своїх розрахунках спирається на дані 3 тис. фермерів. Колись його фірма платила, у середньому, $12 за доставку тонни зерна з південного портового міста Одеси. Зараз платить $80-$100 за тонну, за його словами.
Генеральний директор агрокомпанії HarvEast Дмитро Скорняков розповів, що його компанія платить майже $110 логістичних витрат на експорт кожної тонни кукурудзи, через що він втрачає прибуток.
Тривають переговори про продовження угоди за посередництва ООН, яка дозволяє українському зерну безпечно залишати три чорноморські порти. Втім, вантажовідправники кажуть, що угода не працює ефективно – російські перевіряльники затягують процес, що збільшує час очікування для суден і робить морський шлях дорогим і ненадійним. Росія заперечує уповільнення перевірок.
«У нас були судна, які чекали близько 80 днів у черзі просто на завантаження, – каже Вадатурський. – Хтось має втратити ці гроші: покупець, власник судна чи трейдер».
Транзитні шляхи через Європу відкриті, навіть якщо Польща, Румунія, Словаччина, Болгарія та Угорщина тимчасово заборонили українську пшеницю, кукурудзу та деякі інші продукти через занепокоєння щодо зменшення прибутків власних фермерів. Але ці маршрути повільні і дорогі. Морські перевезення становили 75% експорту українського зерна на початок року.
Олег Ушкало оглядає свою зруйновану окупантами ферму. Фото: АР
Тим часом деякі фермери, такі як Олег Ушкало, не ризикують засіювати свої поля. Його земля всіяна боєприпасами і перетворилася на цвинтар спаленої техніки. Зібраний ще до повномасштабного вторгнення урожай гниє під сонцем.
«Ми можемо протягнути ще рік», – сказав він. Як далі бути не знає. Сподівається на державну компенсацію.
«Я не можу відправити своїх робітників у поле, де я знаю, що є міни та бомби. Послати людину, щоби вона підірвалася? Я не можу цього зробити», – каже Олег Ушкало.
Він стикається з опором своїх працівників, які хочуть працювати і заробляти гроші.
«Трактористи кажуть, що можуть підписати документ про те, що беруть на себе відповідальність», – додає він. Ушкало від такої пропозиції відмовився. Не хоче, щоби вони наражалися на ризик.
Вдалині він бачить трактор, оснащений дисковими фрезами, типу плуга. «Цікаво, чи це Володимир Миколайович», – каже Олег Ушкало, маючи на увазі Зайця.
Микола Озарянський підірвався на міні, коли їхав на тракторі. Фото: AP
У квітні фермер Микола Озарянський вирішив ризикнути: сів на трактор у своєму селі Борозенське на Херсонщині, щоби поїхати на соняшникове поле до друга зрізати стебла. Він звернув на бічну фермерську дорогу. Пам’ятає вибух, а потім – як прокинувся на лікарняному ліжку з пораненою легенею і зламаними ребрами.
Щодня він думає про свої 16 гектарів землі, які досі не засіяні.
«Я зроблю це, – сказав він, напружуючись, щоби говорити, поки трубка викачує кров із його грудей. – Для фермера не сіяти означає смерть».
Джерело: AP
Переклад: Олександр Груздєв, для «Главкома»