Дмитро – оператор дрона в ЗСУ. Він вже має досвід військової служби – у складі батальйону "Донбас" він пройшов через Ізюм, Бахмут, Лисичанськ та Іловайськ.
Перший курс тактичної медицини прослухав у 2014 році, повторно – у 2022-му, коли приєднався до військової частини в Одесі.
Він знайшов благодійну організацію PULSE, яка проводить такі навчання, в Instagram. Інструктори приїхали у частину і провели навчання для всіх охочих військовослужбовців. Під Херсоном йому ці знання врятували руку.
Дмитро розказав свою історію для "Української правди. Життя".
Далі – його пряма мова.
Військова служба
До 2014-го я кілька років жив за кордоном. Приїхав в Україну наприкінці травня до мами на день народження. Тоді мене ще не шукав військкомат, а я – його. Але якраз наприкінці травня на Донбасі загинули перші наші військові, і я змінив свою думку.У військкоматі мене відшили, тому я почав шукати місце служби самотужки. Тоді тільки формувався батальйон "Донбас". Інформацію про нього знайшов в інтернеті. Оформився і вже пішов служити 1 червня.
За місяць поїхали на бойові в Ізюм, Бахмут (тоді ще він був Артемівськом), Попасну, Лисичанськ, і, зрештою, Іловайськ. На виході з оточення я потрапив у полон. Це було 29 серпня 2014 року. Обмін відбувся вже напередодні Нового року.
Було смішно, коли я повернувся з полону та прийшов звільнитися з частини, дізнався, що мене розшукує військкомат. Під час повномасштабки історія повторилась: військкомат знову розшукував мене, поки я був на фронті.
 |
| Навчання такмеду в умовах, наближених до бойових. Фото: oleksii.chumachenko/Depositphotos |
Першим мені відповів Макс, він з наступного дня мав стати командиром роти у 35 бригаді. Я хотів потрапити у підрозділ до людей, з якими воював.
Тож приїхав у Одесу 4 березня і вступив у батальйон до своїх хлопців у морську піхоту. Після Миколаєва там зберігалась найбільша загроза. Але коли росіян відтиснули від Миколаєва, для Одеси гостра загроза зникла.
Такмед
У мене були базові навички тактичної медицини, які лишились з першого терміну служби у 2014-му. Я також проштудіював методичку для підрозділу "Азов" за 2021 рік. Тож теорію я знав. А от практику... Це ж все треба покрутити в руках, накласти навчальний турнікет хоча б разочок, бандаж, розмотати, руками помацати.В Instagram я бачив курс такмеду, написав засновнику. З'ясував, що інструктори з початком вторгнення стали навчати військових. Вони заснували благодійний фонд для розвитку тактичної медицини серед військових для ЗСУ та оборонних підрозділів.
Навчання тривало 2 дні, в умовах наближених до бойових. Це було круто! Абсолютно добровільно та безоплатно, але і хлопці, які пройшли навчання, потім справді рятували життя тим бійцям, які проігнорували курс такмеду.
 |
| Аптечка військового. Фото: [email protected]/Depositphotos |
До своєї аптечки я поставився відповідально. Комплектував її особисто. Коли батальйон виходив на бойові, нам видали аптечки, які задовольняли мінімальні потреби середньостатистичного бійця. Там на щастя, вже не було джгута Есмарха і якогось старого списаного бинта, але їх точно є куди поліпшити. Тому я розпихував по кишенях усілякі додаткові медичні штуки.
Поранення
У липні нашого комбата перевели до іншого батальйону. Я і дехто з моїх побратимів теж у нього перейшли. Перші бойові виходи на Херсонщині у нас були вже 22 серпня.Там ми працювали з артилерією. Міномет, наприклад, стояв у метрах 20 від мене. Після завершення вогню треба було забрати дрон, але противник розпочав обстріл. Він був не масований: окупанти прострілювали посадку, однак не так, щоб не підняти голови.
Я був в окопі, а от дрон – далеченько від мене, десь у лісі. Починав перериватися зв'язок, і я здуру виліз з того окопу, щоб повернути дрон.
Почув поруч розрив снаряду. Це було щось велике – танк чи самохідна артилерійська установка. А потім я відчув, як по правій руці щось потекло. Приклав ліву, і побачив, що то була кров.
Треба було вшиватися з того окопу. Підвал був не далеко: у ньому вже ховались інші військові.
За алгоритмом невідкладної допомоги MARCH, першим кроком треба зупинити масивну кровотечу. У підвалі була купа народу, тому я вирішав сам собі турнікет не накладати.
 |
| Фото: huettenhoelscher/Depositphotos |
Поранення у мене було досить високим – у верхній третині плеча. Тобто там, де зазвичай накладають турнікет. Його треба було накласти вище, але командир зробив це на саме поранення.
Тоді я звернувся до побратима, який як і я, пройшов навчання з такмеду. Він наклав мені турнікет вище і добре його зажав, завдяки цьому і зупинилась кровотеча.
Обстріл швидко закінчився, а на позиції була машина, на якій мене доставили до пункту найближчої евакуації. Тож десь за 1,5 години я вже був на операційному столі.
Реабілітація
2 місяці пролежав у військовому санаторії в Одесі. Там була кімната для реабілітації, але людей було значно більше, ніж можливостей у тих фізичних терапевтів. До того ж процес реабілітації індивідуальний, а не коли 10 людей з різними пораненнями та ампутаціями.Моє поранення кваліфікувалося як легке, бо рука рухається, нічого не перебито, а отже – немає чого реабілітувати. Але рука була знерухомлена, тонус м'язів значно знизився. Я перший час не міг навіть перемкнути коробку передач на механіці.
За 2 тижні до виписки знайшов собі приватний реабілітаційний центр з тренажерним залом, куди брали бійців на відновлення. Кожного дня приходив туди.
Ще одне врятоване життя
На бойовому виході під Мар'їнкою, коли ми знову стояли поблизу артилерії, поранило пілота дрона. У мене була виносна антена, тому я сидів у підвалі. А він летів розкидати боєприпаси на позицію росіян, тому працював з вулиці.Біля нього теж поруч розірвався снаряд, і осколок потрапив в бік, не захищений бронежилетом.
 |
| Поранення у живіт. Фото: zabelin/Depositphotos |
У побратима була якась серветка не зі штатної аптечки з написом first. Прочищати рану не було сенсу, тому ми використали той пакетик від серветки – закріпили його скотчем та наклали бандаж. Медевак був поруч, тому його теж швидко доставили у госпіталь.
У масштабі цієї війни кожен розуміє, що може загинути. Це така собі рулетка. Звісно, кожен раз намагаєшся уникнути смерті. А от до поранення чи ампутації готовим аж ніяк не будеш. Бо здавалось, що ще вчора ти міг все робити сам, а вже завтра – не можеш багатьох звичних речей. З безпорадністю важко миритися.
Вікторія Андрєєва
