Ще нещодавно у селі мало хто виходив на вулицю. При окупантах всі сиділи по хатах, а тепер, кажуть селяни, можна дихати на повні груди і вільно ходити.
Серед отримувачів гуманітарки Іван Якович Вупінко, капітан у відставці, що прожив у Киселівці 68 років.
Як і інші односельці, дідусь не уявляв, що може початися війна. А коли загуло та почали прилітати снаряди, він і на думці не мав, що можна поїхати з села.
Куди, навіщо? Люди не залишали свою землю, свій дім.
Іван Якович живе на краю села, звідки видно греблю, якою ворожа танкова колона зайшла до них. Трохи пізніше чоловік пішов у центр дізнатися новини.
– Розговорився з одним. Питаю, ти звідки. З Бурятії, каже. Я повернувся та й пішов додому.
Жити під окупацією несолодко. Забрали одного чоловіка років 55, то досі не повернувся. Заарештовували молодих хлопців, що хотіли фотографувати рашистську техніку.
Приходили до старих з обшуком аж 12 росіян. Шукали зброю.
– Ага, зброю, алкоголь і травку питали. Я не п’ю, а травки запропонував накосити косою. То вони й пішли собі. Щоправда, паспорти наші у підвалі знайшли та забрали.
Іван Якович кожного дня виходив на греблю і вдивлявся у далечінь. Чекав наших хлопців. Першим їх і зустрів.
– Вони на багі приїхали, з кулеметом. Обійнялися. Я такий радий був їх зустріти, – згадує дідусь.
Попри артилерійські обстріли, у Киселівці руйнувань небагато. Хіба що шибки повибивало у будинках та дахи попробивало. Люди чекають на допомогу будівельними матеріалами.
От і Іван Якович чекає на шифер, який йому обіцяли. Приїжджали, каже, акт склали. Чекає.
– Нам пощастило більше, ніж сусіднім селам, але руйнування є. Приблизно 30-40 відсотків, – повідомила жителька села Жанна Миколаївна. – Нам побило дах, бо у город сусіда прилетіло.
– Капітально зараз ремонтувати не будемо, бо не знаємо, як воно буде далі, – зауважила Жанна Миколаївна. – Є люди, у яких зруйновані хати, то вони відбудовують.
За словами жінки, Червоний Хрест допомагає будівельними матеріалами, то люди ремонтують все, що можна, бо треба ж десь жити.
– Люди дуже задоволені допомогою і будматеріалами, і продуктами, – продовжила вона. – Набори гуманітарні дуже гарні. Там є все, щоб сім’я мала що їсти тижні два-три.
Жінка усміхнулася: а як зраділи Кока-Колі! Ніхто навіть не мріяв, що отримають напій, який асоціюється з мирним життям.
Один набір – це індивідуальний місячний запас продуктів тривалого зберігання. Сюди входять крупи, локшина, консерви, олія, цукор, борошно. До наборів також додається питна вода та напої компанії. Вага кожної коробки з продуктами без урахування ваги напоїв – понад 18 кг.
Такі продуктові набори отримали люди, що потребують допомоги, у 16 регіонах України. Найбільше продовольчих наборів було спрямовано у Харківську і Миколаївську області, що постійно страждають від ворожих обстрілів і бомбардувань, а також мешканцям населених пунктів Херсонської та Чернігівської областей, які тривалий час перебували під окупацією.
– Зараз у нас все налагоджується. Запрацювали магазини, видають допомогу. А було ж…
На початку окупації селяни 22 доби не бачили хліба.
– Одного дня люди, як побігли на трасу, я думала, що тікають із села, а виявилося, там стояла машина з хлібом, – розповіла Жанна Миколаївна. – Тут стріляють, колона величезна їде, а вони біжать по хліб. Так теж було.
Люди потроху оговтуються після окупації, радіють гуманітарній допомозі, ремонтують, чим можуть, хати, чекають на перемогу та мир. Але найбільше мріють про роботу. Працювати, щоб відбудовувати зруйноване ворогом, і створювати нове.
Факти ICTV
