Селище Луч Миколаївської області, розташоване між Миколаєвом і Херсоном, 10 місяців щодня потерпало від російських обстрілів. Там не було ні світла, ні води. Із тисячі жителів залишилося не більше ніж пів сотні. Після деокупації Херсона в цьому населеному пункті стало тихіше, повідомляє FREEДОМ.
Місцевий житель Борис Маслій потрапив до своєї квартири вперше за 5 місяців. Коли жити в рідному Лучі стало зовсім небезпечно, з дружиною перебралися до Миколаєва.
“Ось наша квартира, хороша була. Якщо потрапляло так, що йду тихо, приходжу сюди — починає десь бахати. Значить, Боніта, собака визначала відстань, якої сили. І якщо не дуже сильно, то під диван, якщо сильно — то до ванної під ванну бігла”, — згадує чоловік.
Росіяни не давали місцевим розслабитися ні на день. У квартирі пенсіонерів після прильотів фактично нічого не вціліло. Сусіди допомогли забити фанерою вікна, продірявлений уламками снарядів дах весь час протікає. Залишатися тут чоловік не може.
“Якщо повертатися, то роботи непочатий край і грошей треба море, а грошей ніде взяти”, — поділився Борис.
У селищі пошкоджено кожен будинок, а ще церква, школа, пошта. До листопада туди прилітало постійно. Більшість жителів евакуювалися, залишилося близько 40 осіб. Одна з них — завідувачка дитячого садка Тетяна Головачова.
“Ми весь час далі підвалу не відходимо, перебіжками, коли треба було отримувати гуманітарку. Ось я є старшою на три будинки, і ось ми бігали. Я бігала з тачечкою і одна тягла на всіх. А потім уже тут роздавала. Тобто якось так, жертвуючи однією людиною, годували інших”, — розповіла вона.
Люди самі облаштували собі спільні імпровізовані бомбосховища. Там є і буржуйка, і місткість із водою, і запаси продуктів. Разом жили 10 місяців, на всіх готували, підтримували одне одного.
Після звільнення Херсона, зізнається Тетяна Туршина, стало тихіше, але розбирати укриття поки що не поспішають.
“Було трошки радісно, що вони відійшли, але все одно ще було не дуже спокійно. Навіть ось зараз, ми вдома майже вже місяць, ось навіть зараз, по-перше, дуже чутно, коли бомблять, хоч сюди, хоч туди. Дуже чутно. І все одно — а раптом і сюди прилетить?” — сказала жителька селища.
У Лучі досі не працюють ні магазини, ні аптеки, не ходить транспорт. Місцеві виживають завдяки гуманітарній допомозі. Радіють, що нещодавно повернули світло. Газ у найближчому майбутньому їм не обіцяють, тож запаслися дровами, користуються балонами. Проблему з водою теж тимчасово розв’язали. Воду качає генератор.
Деякі жителі повернулися додому, але людей у селищі все ще мало. Немає й десятої частини довоєнної кількості. Відновити будинки поки що нереально. Намагаються закрити хоча б найбільші пошкодження.
“Вдома є вдома. Люди хочуть повертатися, але в нас дуже велика розруха, нам необхідна допомога з будівництва — вікна, двері, шифер, профнастил. Щоб поставити вікна, відремонтувати”, — каже директорка клубу Світлана Гінджул.
Утім, лучани не втрачають оптимізму. Мріють відродити селище і вже провели кілька суботників. Однак не ризикують вільно пересуватися територією поки її повністю не розмінують.
