Селище Антонівка поруч з Херсоном щодня під обстрілами. Проти цивільних росіяни там запускають дрони, застосовують міномети та “Гради”. Менше ніж за чотири місяці деокупації російськими обстрілами там вже знищена половина людських осель, йдеться в ТСН.
Село стало відомим завдяки Антонівському мосту - це було єдине сполученням між лівим і правим берегом Дніпра. Завдяки його руйнуванню окупанти вже не могли підвозити боєприпаси і провізію, то ж це полегшило завдання нашим збройним силам звільнити Херсон. Щоправда, тепер ця місцина під постійними обстрілами ворога, до окупантів звідси 800 метрів. Вже обстріляли місцеву школу, в центрі селища згорів магазин. Прильотами поруйновано цілі вулиці: зрубані дерева, в будинках вибиті вікна, десь від осель лишилися самі руїни, десь - зняло дах, або повалило стіни.
Попри це "Українців не зламати" - такі слова на своїх понівечених воротах крейдою написав пенсіонер Іван Адрійович. “Приїжджаю сюди, щоб подивитися за своїм двором. Будинок, собака, коти, три куриці - сидять закриті в сараї. Бо випустиш - повбивають”, - каже чоловік.
Через обірвані дроти селище давно знеструмлене, рятує генератор на “Пункті незламності”. Виживають завдяки волонтерам, всім кому треба є найнеобхідніше: хліб, крупи, макарони, консерви. “Київ везе, і західна дуже багато. Україна нам допомагає. З Одеси везуть. Ми дуже вдячні за це”, - розповідають місцеві волонтери.
Єдине правило: збиратися в черги тут заборонено, щоб у разі раптового обстрілу уникнути масових жертв. “Тут видаються у нас пайки, які потім розвозять самі по домівках. Тому що ми не збираємо тут людей, наші квартальні везуть усе по домах”, - додають волонтери.
Попри війну не зупинилась тут і Укрпошта. Відділення зачинене, та по домівках ходить листоноша. “Лишились слабоходячі, їм треба, щоб додому ж їм пенсію принесли”, - каже поштарка Людмила.
Селищний староста Сергій Сергійович розповідає, натепер в Антонівській громаді вже загинуло шестеро людей, десятки поранених. “Кожен день мінометні обстріли. 50 відсотків будинків зруйновано. Тупо гатять по людям, просто по місцевим. Вони в окупації тут пережили все, і зараз тут… Люди тримаються, бо вірять! Вірять, що все буде добре, вірять і моляться за ЗСУ. Що ЗСУ вирішать всі наші проблеми. Буде і світло і вода і газ. І я сподіваюся - всі мають це розуміти. ”, - каже чоловік.
В напівзруйнованій Антонівці з населення в 13 тисяч - лишилося 3, і вони, навіть попри смертельну небезпеку, не бояться вивісити над своїми домівками синьо-жовтий стяг.
