В селі Олександрівка була єдина дорога для херсонців до кінця березня, щоб виїхати з окупації до Миколаєва. Це колись курортне село над лиманом славилось вулицями троянд, скелями, і великою бібліотекою українських книг. Нині Олександрівка - це село на мапі, а в житті - пустеля з суцільних руїн, йдеться в ТСН.
Пані Людмила повернулась до свого двору через вісім місяців після евакуації і жахнулась - будинок розграбований, побитий і замінований. Нічого не вціліло. “Я все ж повернусь, рідна земля там, де тебе мати сповивала. Не знаємо, що робити”, - каже жінка.
Будинок, в якому народився ще батько пані Людмили більше не придатний для життя, але він хоч зі стінами і це вселяє надію, що є можливість відбудови.
У селі Олександрівка цілих будівель не залишилося - розбиті школи, вщент спалена бібліотека. Окупанти поводилися агресивно і зухвало. Пограбували всі обійстя, забрали у людей всі автомобілі і захопили вцілілі від свого ж обстрілу будинки і в них жили. “Хлопців катували, які не хотіли співпрацювати з ними, в підвал кидали. Таке робили з людьми.. Додому нас не пускали… Повивозили всі холодильники, пралки, мікрохвильовки - хаті пусті”, - розповідають місцеві.
Дядько Микола жив в окупації у Станіславі - це містечко біля Олександрівки. Хотів на Миколаїв, але дамба вже була непроїздна. Живе зараз у кухоньці разом з дружиною, на город не виходить, бо боїться. “Всюди міни є, було дві в цій хаті, у нас було. Ходимо, не бачимо, а коли зайшли - розтяжки”, - додає чоловік.
У селі всюди пустка, у дворах розбита техніка окупантів, ворожі шанці і боєприпаси. Від красивого і квітучого колись курортного селища на лимані нічого не лишилось. “У нас були туристи - у нас лиман, скелі і багато вже почали приїздити, були перспективи, що буде туристичне село”, - кажуть люди.
Тікали дамбою, що за селом - це єдина дорога була на Миколаїв, - але евакуюватись дамбою змогли не всі. Окупанти з танків гатили по насипу. На узбіччях залишилися скелети автомобілів, в яких люди намагалися втекти від війни. Скільки тут загинуло - не відомо. Селище звільняли дуже важко, бо окупанти трималися до останнього.
До руїн повертаються люди, туди, де хоч сарай уцілів. Володимир житиме у бані, воду і продукти привіз з собою. “Повернувся в село, щоб зберегти, що лишилося. Був в Умані, приїхав з дровами, буду тут зимувати”, - каже чоловік.
У холоді, без світла і води, але на своїй землі. Люди вірять, що гуртом зможуть відродити своє селище, головне - перемогти окупантів.