«Досі не віриться, що це з нами сталося, немов страшний сон і таке враження, що ми ще не прокинулись. Боже, який це був чудесний будинок, і що з нього залишилося. Нічого не залишилося. «Рашка» – ви тварі, ви просто тварі, ви навіть не Росія – ви Московія, яка вилізла з болота і в болоті потоне», – не стримує емоцій у розмові з Крим.Реалії Алла Веселовська.
Високопілля російські війська зайняли 13 березня 2022 року. За словами очевидців, першими заходили формування із так званих ЛДНР, а за ними підрозділи з Бурятії.
«Вони, перед тим, як зайти в селище, спочатку накрили нас Градами. Ми ховалися у підвалах. А наступного дня, коли вже захопили Високопілля, вони казали, що мовляв наші, ЗСУ стріляли. Знаєте, був такий же сценарій, як і на Донеччині в 2014-му», – каже Алла Веселовська.
Через постійні обстріли селище опинилось відрізаним від комунікацій – були відсутні електрика, газ та водопостачання. Їжу готували на вулиці на багатті.
«Одного разу, я була сама вдома і почула, як собаки гавкають. Я глянула у вікно – четверо з автоматами стояли за хвірткою, а один ліз прямо через паркан. Вони сказали: «Давай хазяйка ключі від машини». Кажу, що вона не працює, а вони – давай, ми заведемо. Потім вони вийшли і сказали, що машину не завели, але ще повернуться й пішли.
І знаєте, такі телепні виявились, один із них забув за воротами свого автомата. Потім, як тільки я присіла і почала відходити від стресу, вони повернулись назад і той, що забув автомат, каже мені – я свій автомат заберу? А я у відповідь тільки угукнула, а що ще я могла сказати», – пригадує в розмові з Крим.Реалії Алла Веселовська.
«Того дня багато росіян зібралося в нашому будинку, вони збиралися паритися в лазні. І ми коли вийшли до наших розвідників, ми їм одразу сказали, що треба туди негайно стріляти, бо їх там дуже багато. Ми розуміли, що це наш будинок, але так хотілось щоб їх знищили», – каже жінка.
На початку вересня українська армія активізувала контрнаступ у Херсонській області та звільнила низку населених пунктів. 4 вересня були підняті українські прапори і над Високопіллям. Відступаючи, російська армія залишила по собі безліч розбитих будинків, зруйновану інфраструктуру та десятки вбитих тварин.
Стріляли під ноги
В Ольгиному все своє життя прожила Ольга Салтан. Каже працювала бібліотекаркою, раділа життю та писала вірші. З приходом росіян все життя перевернулося.«Стріляли нам під ноги. Ми вийшли з хати, а вони автоматну чергу дали під ноги, щоб ми з хати не виходили. Та так стрельнули, що й штукатурка зі стін на терасі облетіла. Сказали нам пов’язки білі на руки надіти і в дворах, де живуть люди, на ворота причепити білі ганчірки. Ото отак білий рушник я перервала навпіл – на руку пов’язала, на ворота пов’язала, щоб бачили», – розповідає Крим.Реалії Ольга Салтан.
«Вони казали – бачите, що по нас стріляють, це ж ваші стріляють. А я їм відповіла, що, бачу, все бачу. Більше нічого не казала, а про себе подумала, що якби вони не прийшли сюди, то було б тихо, і їх сюди ніхто не запрошував. Нас захищати не треба, нас немає від кого захищати», – каже Салтан.
На момент окупації, в будинку Ольги та по сусідству перебували психічно нездоровий чоловік, дві дочки та онуки.
Першою, в середині березня, на підконтрольну Україні територію вдалося вирватися старшій доньці. 23 квітня, на свій страх і ризик, вирішила втікати і решта родини. Йти пішки довелося майже 15 кілометрів. Але навіть тепер, через півроку, згадуючи ті дні, Ольга не може стримувати емоції – сльози так і навертаються на очі.
«Йдучи, ми натрапили на мінне поле. Так склалося, що ми сходили з дороги, а перед цим пройшов дощ і трохи змив пил з верхнього шару грунту, і ми побачили ці міни. Вони були круглі, а зверху на кришці був напис «off» та «on». Їх було дуже багато розставлено у шаховому порядку. Перш ніж побачити все це, донька ледь не наступила на одну.
Ми пройшли через це поле десь із півкілометра, а може й кілометр, зараз вже важко пригадати точно. А потім коли вийшли на дорогу потрапили вже на наші позиції, до наших ЗСУ-шників. Звичайно плакали, тремтіли, боялися, а потім вони до нас прийшли, і ми дуже зраділи. Це така незабутня зустріч була, що я її пам'ятатиму все життя», – пригадала Ольга Салтан, жителька села Ольгине.
«Із самого початку, як вони прийшли, одразу почали зникати люди. Одного разу мого чоловіка довго не було вдома, йшов сильний дощ, а потім, коли повернувся, він був сам не свій. Я його запитала, де ж він був, а він мені відповів, що треба було похоронити двох людей. Я йому кажу: «Боже, а як же ви їх ховали?», – а він відповів, – «Я та ще двоє хлопців, вирили дві ями, потім прив’язали до велосипеда тачку, погрузили на неї гроб, от так і везли». Оце так ховали людей. Багато людей поховані в дворах своїх, в садах, городах», – зазначила Алла Веселовська.
Готуючи цей матеріал, ми ще познайомилися із жителькою Високопілля Іриною Безрук. Жінка з трьома дітьми евакуювалася із Високопілля 24 квітня 2022 року. Її чоловік Григорій Шуль залишився охороняти господарство та через два дні, після того як Ірина з дітьми вийшла на підконтрольну Україні територію, зв'язок із Григорієм зник.
«Мій чоловік Григорій провів нас до Зеленодольська. Він казав, що приїду пізніше. Після того він повернувся додому. Востаннє він виходив на зв’язок 26-го квітня, за два дні після того, як ми вийшли, і з того часу зв’язок з ним знико», – поділилась із Крим.Реалії Ірина Безрук.
«Вони йшли до Високопілля, хто казав, що їх там посадили в якусь машину, хтось розказував, що їх розстріляли. Ми в пошуках, бо не може бути такого, щоб зникли двоє чоловіків і ніхто нічого не бачив», – розповіла Ольга Салтан.
Важка гуманітарна ситуація
До повномасштабної війни у Високопіллі проживало близько чотирьох з половиною тисяч людей. За словами очевидців, на момент звільнення у селищі залишалося близько трьохсот осіб. В основному це люди похилого віку або люди з інвалідністю і вони потребують гуманітарної допомоги. Нині її надають волонтери, поліція, ЗСУ та військова адміністрація.«Гуманітарна ситуація у визволених селах північної Херсонщини, це та інформація, якою я володію – стабільно напружено погана, або навіть стабільно напружена катастрофічна. Бо села перебуваючи під окупацією не могли отримувати допомогу від української сторони, адже окупанти не допускали на цю територію українських волонтерів. Належну допомогу від окупантів вони теж не отримували, бо це окупанти, вони вміють лише обіцяти. Це не пропаганда, це не балачки – це реальна практика і ситуація», – розповів під час інтерв’ю Крим.Реалії Андрій Селецький, волонтер товариства Червоного хреста України.
«Дарма, що в мене отаке робиться, що за спиною руїни – я свої грядки до ладу приведу. От вчора військові зайшли до нас і дивувалися, що у нас у дворі згарище, а я бур’ян рву.
А я їм кажу: «Звісно, що я не знаю, як воно буде далі, але ми відбудуємось». Хоч заощаджень у нас немає у нас немає, бо все ми все, що заробляли – вкладали у свою красуню, у свій дім. Ми дуже любили свій будинок. Просто не передати, як ми його любили та й любимо. Дарма, що руїни – ми його любимо», – поділилась із Крим.Реалії Алла Веселовська.
- Мінреінтеграції закликає жителів деокупованих регіонів, які перебувають в евакуації, не повертатись додому, поки не будуть відновлені всі системи життєзабезпечення населених пунктів, та поки існує ризик для життя цивільних громадян.
- Міністерство радить зимовий період пережити у безпечних місцях.