Першу карантинну прем’єру в новому році представив Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша. На «сцені під дахом» ожила дуже непроста, суперечлива, провокативна історія за п’єсою німецької драматургині Інгрід Лаузунд «Безхребетність або Міжхребцева грижа. Вечір для людей з неправильною поставою». Про що ж вистава? Якщо сказати коротко – про всіх нас…
Це вже 105-та постановка від майстра театрального креативу Сергія Павлюка. Перед прем’єрним показом заслужений діяч мистецтв України нагадує глядачам, що прийшли вони на виставу 18+
-П’єса дуже складна і піднімає ті питання, які не хочеться піднімати. Вона говорить про те, про що інколи хочеться просто кричати. Тут лаються, палять. Народ, лаються всюди. Мені після здачі зробили зауваження – є одна деталь, ви її зрозумієте, може її прибрати, замінити на дупу, це ж більш скромніше буде виглядати?… Сприймайте, як хочете. Не вибачатимуся — ані за драматурга, ані за себе… Не подобається, хочеться – вставайте і йдіть. Я вас зрозумію, сам хочу піти періодично. Я втомився від цієї теми, повірте. Але вона є і про неї треба кричати, — моторошно інтригує режисер.
Вже з перших хвилин вистави стає зрозуміло – Павлюк стабільний у своїй непередбачуваності. Звучить дуже брудна лайка. І ти одразу ловиш себе на думці: то невже не можна було обійтися без цього днища, ну хоча б якось завуалювати?… Не виправдання, але посил від режисера і що він цим хотів сказати, приходить вже згодом. У виставі «Безхребетність» немає традиційної сюжетної лінії. По суті, це замальовки, які авторка п’єси підгледіла у самому житті. Глядача занурюють в офісну атмосферу, яка, здавалося б, мала бути нуднувато-монотонною. Але де там, у центрі – сторона людських відносин, а не, власне, сам робочий процес. У виставі п’ять дійових осіб – дві жінки і три чоловіка, і не випадково їхня кількість за статтю не співпадає. Символічно. Хтось один завжди зайвий, і в офісному колективі, який виступає міні-моделлю суспільства, нерідко також. Герої п’єси проводять багато часу в приймальній начальства, треба розуміти – перед лігвом хижака, куди заходити дуже бояться. Над дверима кабінету №1 – табличка «Біг-бос». У тій кімнаті довго не затримуються, з неї вилітають і б’ються в істериці в напрямку «курилки». Кімната під шкідливу звичку, розташована за склом, стає місцем для сповіді. А біг-бос у цій компанії ще той самодур, сипати у бік підлеглих «ну ти і тупий» — це ще квіточки.
Ну і яким же може бути колектив у такій атмосфері? Здогадалися, а, може, просто пригадали – це зміїне кубло. Цинічні кар’єристи, які заради досягнення мети підуть по трупах, і їхні психологічні жертви. Останнім, звісно ж, гірше всіх, бо вони між двох вогнів. Але ж терплять. У безхребетних тільки так. Просто часто зриваються. «Не хочу бути послідовною, хочу би щасливою» — звичайне людське бажання, яке тільки віддаляється, вкладене в уста героїні Ольги Марфіної. Вражає, що 21-річна дівчина грає так, наче за її плечима довгий життєвий досвід і робота в підступному колективі.
-Звісно, це допомога режисера. Він направляв, підказував, де шукати, від чого брати, додавав своїх фішечок. Намагався все робити, аби мені було зручно в цьому образі. Моя героїня у своїй кар’єрі не хоче бути підстилкою для когось, а хоче бути особистістю і сама всього досягати. Але в неї є свої проблеми і перешкоди до мети, — розповіла Ольга Марфіна.
У виставі задіяні здебільшого молоді актори. З тих, кого глядач бачить на сцені, не новачок у театрі лише Олександр Мудрий. Але «Безхребетність» для нього особлива постановка. Добре відомий публіці ведучий концертних програм театру ім. М. Куліша зіграв повноцінну драматичну роль. Як відомо, режисер Сергій Павлюк вміє вижимати зі служителів Мельпомени часом дуже глибоко закопані здібності, відкриваючи нові амплуа.
-Отримав колосальний досвід, це дуже відрізняється від того, чим я займаюся в повсякденному житті і до чого звик. Прекрасно знаю, що мені потрібно працювати над елементарними речами, яким вчать у театральних вузах. Але якщо буде можливість ще взяти участь у будь-якій роботі Сергія Павлюка, з задоволенням це буду робити, — розповів виконавець ролі Олександр Мудрий.
Постановку «Безхребетність» «кулішівці» готували довго – чотири місяці. Актори не приховують – давалося нелегко, передусім, емоційно. Крики, брутальна лайка, не всім зрозумілі, малоприємні «приколи». Постановка психологічна і дуже динамічна, коли, як-то кажуть, на межі фолу. Напруження – наше все. Стресостійкість? Допомагає не завжди. Важка вистава, що наче бетоном лягає на серце, все ж нікого не змусила взяли і вийти із зали. Це означає, що глядачам було цікаво. У фарсі, від якого часом хочеться вовком завити, впізнати себе або своїх колег, родичів, друзів. Взяти і враз закопати всі ті комплекси, що, напевно, тягнуться ще з дитинства. Прийти додому, набрати когось із близького оточення, з якого ніби й малював певний типаж режисер, і сказати – не подобається терпіти – не терпи! Ти ж бо не безхребетний (на)… І ще — ти не чиясь мішень, як і хтось не може бути мішенню твоєю.
Насамкінець дозволю собі прогноз – вистава навряд чи буде касовою. Не всі її зрозуміють і немало виявиться таких, хто засудить оте режисерське «сміливо». Шокову терапію у вигляді непристойності, скабрезності, триповерхової лайки готові прийняти не всі.
