Найбільш довгоочікувана подія XXII театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» — показ вистави «Кайдаші 2.0». По-перше, її створено за п’єсою дуже запитаної нині авторки – Наталки Ворожбит, по-друге, це постановка столичного Дикого театру, який славиться нетривіальними, часом скандальними виставами.
Якщо ви прийшли на побачення з класичними Кайдашами, як у майстра слова Івана Нечуя-Левицького, поспішу попередити – тут ви їх не зустрінете. «Кайдаші 2.0» — це історія про сучасне село, а не те, яке було років 150 тому. Хоча, звісно, дещо в ній з минулим перегукується – норови, менталітет, які, здається, у нас в крові.Режисер вистави Максим Голенко не приховує – «Кайдаші 2.0» з’явилися на рік раніше відомого серіалу «Спіймати Кайдаша», але їх чомусь вважають театральною версією телевізійного «мила». Прототипи героїв взяті прямо із життя. Перед тим, як розпочати репетиції вистави, задіяна в ній трупа десять днів жила в с. Сорокотяга на Черкащині.
-Ми мали на руках текст, але шукали прототипів у сільському оточенні. Тому, звичайно, ходили підглядали за місцевими. Знаєте, все дуже циклічно у світі. Ми не вчимося на своїх помилках, не вміємо думати, але діємо І ці дії не завжди добрі. Наша вистава – це така історія життя, — зізнається виконавиця колоритної ролі однієї з невісток Кайдашів — Наталя Кобізька.
Прем’єра «Кайдашів 2.0» стартувала в тому ж таки селі, у будинку культури, де востаннє захід відбувався у 90-ті… Тоді тут виступав Алан Чумак… Про театр у клубі, ясна річ, ніхто й не мріяв. Більшість жителів на виставі вперше. Режисер не приховує – від місцевих чекали, що можуть і побити акторів. Чому? Річ у тім, що в Кайдашах багато хто із селян впізнав себе. Сварки, алкоголізм, брехня, талант наступати на одні і ті ж граблі і всіляке таке – кому подобається, коли говорять некрасиву правду, часом, приправлену брутальною лайкою?… Але от парадокс, людям такий сюрреалізм припав до душі. Акторів довго не відпускали і просили приїхати ще…
-Вистава дуже страшна. Страшна не лайкою, а внутрішнім наповненням персонажів. Коли ти розумієш, що ти від цих людей нічим не відрізняєшся, усвідомлюєш, що жахлива доля повторюється від батька до сина, від цього ніяковієш. І це страшніше за матюки, — розповів режисер Максим Голенко.
В основі «Кайдашів 2.0» — життя однієї української родини. Мати, батько, троє синів. Потім з’являються невістки, онуки… І, як ви здогадалися, не все в сім’ї гладко. Сварки в ній звичне явище, нерідко доходить і до бійки. Рідні, близькі люди готові повбивати одне одного за якусь смішну грушу, що вродила більше по ту сторону межі. І це було б смішно, якби не було так сумно. Бо живуть вони з такими поняттями поколіннями, з діда-прадіда, і просвіта тому не видно.
-У родинах домінантні жінки, до них пупами прив’язані дорослі діти, не спроможні щось вирішити, але роблять на зло. А моя героїня з самого початку заявляє про те, що хоче продовження роду, щастя дітям, хороших онуків. Але притому, вибачте, вона цього не хоче. Бо діти не доглянуті, голі і босі. Моя думка, дорослі діти мають жити окремо, своя родина завжди має бути незалежною. Те, що дали батьки, це одне, те, що створюєш ти, — інше. Треба бути собою, а не йти за чиєюсь думкою, — розповідає виконавиця ролі Кайдашихи – Тетяна Лавська.
Актриса не приховує – часом так вживається в роль, що забуває вдома, що вже не в театрі. Головне вчасно скинути з себе Кайдашиху, разом з її одягом…
Попри те, що дуже важка, жорстка і брутальна, вистава сприймається на одному диханні. В ній багато гумору і, на перший погляд, це комедія. Але ж ні – за жанром постановка – трагіфарс. Це глибокий спектакль, який несе найголовнішу місію театру – наштовхувати на роздуми. Тому «Кайдаші 2.0» приймає глядач у будь-якому місті чи селі України. Це вистава про нас, про помилки і граблі… Куди ж без них?
Марина САВЧЕНКО, Новий день