Київський національний академічний молодий театр показав роботу одразу за двома творами Карпенка-Карого - «Сто тисяч» і «Наймичка». Кінцевий продукт отримав назву «Homo Ferus або сука-любов».
Перше питання, яке постає буквально з перших хвилин перегляду – а де, власне, ота любов? Герасим ненавидить свою хвору жінку, Панас бігає до Мотрі лише за фізичним контактом, Мелашка кохається з Герасимом, аби мати вищий статус та якісь привілеї.
Єдина, хто хоч когось любить – це дівчинка-дикунка Харитина. Режисер Андрій Білоус показав її справді дикою, бо її виховувала зграя собак. Проте дівчина хоче стати справжньою людиною.
А от багато хто з героїв буквально щохвилини втрачають свою людську подобу і стають справжніми перевертнями.
Обидві згадані п'єси Карпенка-Карого — з сільського побуту. Нам і показують сільський двір: паркан з усілякого сміття, перекошені сараї, клітки збиті поспіхом, мотузки з білизною та металеві тази. Все на стільки занедбане, що викликає печаль. І люди не відрізняються високими манерами чи інтелектом.
Homo Ferus – «Людина здичавіла» – термін про «синдром Мауглі», яким наділив режисер наймичку Харитину. Але не лише про це...
Homo Ferus – про все звірине в людині, яке принижує її до рівня «ferus». Або знищує взагалі.
Олена ПІМЕНОВА, Херсонці
Фото автора