Що відомо про журналістів із окупованих територій півдня, які перебувають у російському полоні, та що робить професійна спільнота для звільнення колег, читайте в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Перша секретарка НСЖУ Ліна Кущ каже, що спілка також веде список журналістів, яких Росія утримує як цивільних заручників.
«За нашими даними, сьогодні в російському полоні перебувають 30 українських медійників. З них були незаконно затримані, викрадені після 24 лютого 1922 року 16 медійників. Серед цих 16 – 12 на новоокупованих територіях Запорізької й Херсонської областей і четверо у Криму», – повідомила вона.
Журналісти-«терористи»
Понад два роки окупанти утримують за ґратами мелітопольську журналістку, членкиню НСЖУ Ірину Левченко. Її затримали просто на вулиці у травні 2023 року. На той момент медійниця уже була на пенсії, мала невиліковну хворобу. Сестра Ірини Олена Руденко розповіла «Новинам Приазовʼя», що досі достеменно невідомо, в чому її звинувачують.
«Ну на початку був «тероризм». Що вони зараз будуть інкримінувати, не знаємо, яким буде обвинувачення. От чекаю на її відповідь, чи висунули їй звинувачення уже. Бо вона писала, що очікує суду, але суд буде не в Донецьку, її мають перевести в інше місто. Тому поки не знаємо ще. Я написала їй листа, очікую від неї відповідь, щоб знати, що робити далі. Можливо, треба буде залучати адвокатів. Як це буде, не знаю, допомагають тут всі і будемо сподіватися, що в нас це вийде», – каже вона.
Щонайменше рік Ірину Левченко утримували в Мелітополі. Нещодавно рідні дізналися, що журналістку перевели до Донецька. Сестра переказує, що відомо про стан заручниці.
«Пише, що умови непогані, є можливість читати книжки, є бібліотека, є телевізор, бо вони дивляться якісь там програми по кулінарії. Ліків не вистачає, але волонтери намагаються передати все, що вони просять. З одягом, їжею допомагають. А так тримають там багато жінок різного віку: і молодші, і старші», – розповідає Руденко.
Разом з Іриною Левченко російські силовики затримали також її чоловіка Олександра. За рік його відпустили, каже родичка. Він відмовляється виїжджати з окупованого Мелітополя. Чекає на Ірину, каже вона.
«Помста окупантів»
Інший полонений медійник Геннадій Осьмак жив у Генічеську та очолював місцеве видання «Новий візит». 12 березня 2022 року він повідомив, що вже не працює в медіа. У березні 2024 року стало відомо про затримання Осьмака.Російські окупанти закидають йому участь у кримськотатарському батальйоні імені Номана Челебіджіхана, який у РФ оголосили «терористичною організацією». Голова «Кримськотатарського ресурсного центру» Ескендер Барієв називає справу сфабрикованою.
«Коли почалася блокада Криму у 2015 році, тут мова йде про те, що блокада була пов'язана з тим, щоб не перевозили на територію окупованого Криму українські продукти, будівельні матеріали та інше. І він, зі свого боку, намагався надавати цю інформацію – як це відбувається. Тобто тут говорити про те, що він мав прямий стосунок до блокади або до цих людей, які організовували цю блокаду, не можна. І він, як журналіст, намагався просто об'єктивно надавати інформацію», – пояснює правозахисник.
Затримання і звинувачення Геннадія Осьмака в причетності до терористичної організації Барієв пояснює помстою.
«Його звинуватили в тому, що він там працював в батальйоні піар-менеджером, що він намагався популяризувати сам батальйон, його дії та інше. Крім того, наскільки нам відомо, що з початку окупації намагалися використовувати його журналістський досвід, його діяльність для того, щоб він працював на окупантів. І тут він відмовився, він не захотів працювати. Він почав просто працювати звичайним таксистом для того, щоб заробити собі на хліб. І ось тут ми бачимо ситуацію, коли реально окупанти почали мститися йому за те, що він відмовився від співпраці», – вважає Барієв.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Окупаційний суд призначив Геннадію Осьмаку 3 роки і 2 місяці позбавлення волі. Барієв каже, що журналіста в полоні катували, і це сильно позначилося на стані його здоров’я.
«У нього наразі виражений цукровий діабет і серйозні проблеми з хребтом. Тобто це наслідки. У порівнянні з іншими, кому дають, наприклад, 13 років позбавлення волі, 3 роки й 2 місяці – це не так багато. Але тут важливо, в яких умовах перебуває людина, як чтавляться до цієї людини. Одна справа, коли 5-6 років і там не проводять тортур, людина просто перебуває у місцях несвободи, її тільки змушують виконувати якусь роботу там. А коли мова йде про те, що ледь не щодня проводять тортури, знущаються, тоді це зовсім інша справа», – зауважив він.
Міжнародна боротьба
Національна спілка журналістів використовує різні міжнародні майданчики для того, щоб нагадати про полонених українських колег, каже перша секретарка НСЖУ Ліна Кущ.
«Ми справді адвокатуємо на різних рівнях. Зокрема, разом з International Press Institute ми пару місяців тому передали до посла Ватикану в Україні список всіх 30 українських журналістів, які сьогодні незаконно утримуються Росією, після того, як новий папа Римський висловив солідарність і стурбованість про долі журналістів, які перебувають в ув’язненні. Ми попросили Ватикан докласти зусиль у посередництві для звільнення наших журналістів.
Ми проводимо заходи також в Україні й в тому числі в регіонах. Зокрема, у Запоріжжі, де в ув'язненні перебувають їхні колеги із Мелітополя, проводили кілька разів такі заходи солідарності, тому що там збираються журналісти, які змогли врятуватися з окупованих територій та уникнули цього полону. Їм дуже-дуже це близько», – розповіла вона.
У списках полонених медійників тривалий час було й прізвище журналіста проєкту Крим.Реалії Радіо Свобода Владислава Єсипенка. У червні 2025 року його звільнили з вʼязниці, він зміг залишити окупований Крим. Президент і генеральний директор «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» Стівен Капус нагадав: «Понад чотири роки Влада свавільно карали за злочин, якого він не скоював».
Григорій Пирлик