Ви зараз, більше працюєте на Херсонщині, пишете про воєнні злочини. Розкажіть, це документування чи репортажі? Як це відбувається?
Я працюю понад 25 років в Херсонській області. Я сам з Херсонщини, з міста Каховка, яке досі перебуває в окупації. І я пишу дійсно про воєнні злочини, фокусуюсь на Півдні України, переважно Херсонська область. Я дуже багато років працював регіональним журналістом в кількох районах Херсонщини. Зараз намагаюсь висвітлювати те, як живуть звільнені райони та громади, які потерпають від обстрілів постійних, та ті громади, які досі перебувають в окупації.
Україна бронювання готелівЧи можемо ми розповісти, як себе відчувають люди на Херсонщині?
Однозначної відповіді на це питання немає, тому що треба розуміти, що фактично Херсонщина зараз поділена на декілька умовних територій за ознакою безпеки. Тобто перша частина – це окупована територія Херсонщини – це вся лівобережна частина. Друга – це глобально звільнена частина, але вона поділяється на дві. Перша – це ті громади, які потерпають від обстрілів, ті, які знаходяться ближче до лінії зіткнення, і ті, які знаходяться трошки далі - доволі спокійна ситуація. Важко це сказати так однозначно і 100%, але порівняно з іншими частинами Херсонщини і навіть з Одесою, люди почуваються в умовній безпеці. Там дійсно життя трошки вирує, настільки це можливо. З інших регіонів України, може здаватися, що вся Херсонщина – це одне лихо, страшна небезпека. Але люди почуваються у відносному спокою. Я туди, приїжджаю, навіть трошки заряджаюся цим спокоєм. Так, це все оманливо, бо туди так само може прилетіти, як і по Києву чи Одесі. Частини звільненої правобережної Херсонщини потерпають від обстрілів. Люди по-різному ставляться до цього. Не хотілося, щоб ми звикали до таких обставин, але певна призвичаєність є. Інша ситуація в тих населених пунктах, які максимально близько до лінії зіткнення - дуже небезпечно. Там люди вже понад два роки живуть без світла, практично без води. Десь є можливість завозити якісь гуманітарні вантажі, але не всюди. Тобто люди на свій страх і ризик залишаються. Є такі випадки, коли навідріз відмовляються, бо свою розбиту, хоч розбиту хату не кинуть.
Україна бронювання готелівОдеса прогулянки містомЛівобережну Херсонщину і окуповану частину теж можна поділити на умовні зони. Цивільні, які там залишаються, почуваються у відносній безпеці, вони вже так чи інакше призвичаїлися до обставин життя в окупації. Ті регіони, які знову ж таки ближче до лінії зіткнення, там більш небезпечна ситуація. Є населені пункти, які порівнюють з Чорнобилем. Наприклад, місто Нова Каховка, яке є другим за величиною та за кількістю населення в Херсонській області, практично спорожніле і просто моторошне. Навіть відео викликає моторошний стан. Місто Каховка, звідки я родом, зараз стало умовним економічним центром цього регіону, тому що там більш-менш працюють ринки. Раніше таким центром була Нова Каховка, то зараз люди з навколишніх громад заїжджають в Каховку щось собі купити.
Я можу якісь свої припущення щодо цього говорити, бо те, що у голові русні, навіть сама русня не зможе пояснити. Мені здається, що випадок Сергія Цигіпи можна пояснити кількома речами. По-перше, коли мене схопили, тримали і в тому числі допитували в Херсонській обласній адміністрації, я помітив, що у росіян були мобільні телефони затриманих. Коли росіяни мене схоплювали, то вони дуже бісилися через те, що у мене з собою нема ані телефону, ані паспорту. Так сталося, що я тоді був без телефону. Я думаю вони могли в телефоні знайти те, що їм не сподобалося. Причому це могло бути навіть не те, що могло бути видалено в телефоні. Я думаю, що це могло зіграти таку драматичну роль в долі того ж Сергія та інших бранців. Друге, все ж таки, Сергій має значно інший бекґраунд, ніж я. Він був АТОвцем та працівником спецслужб. І це, в принципі, відкрита інформація, добре відома. Можливо, якось намагалися таким чином помститися йому. Все інше - припущення, не хочу говорити.
Тоді, в березні 2022 року, як мені все-таки здається, і про це я говорю, спираючись на багато інших свідчень людей, які теж побували у росіян в полоні тоді. Певний хаос ще відбувався, вони тільки-тільки починали оцей маховик терору на Херсонщині. І наскільки я тоді відчував, це теж можливо не зовсім буде вірно глобально про це говорити, але що їх тоді на той момент цікавили в першу чергу АТОвці, правоохоронці, військові. Звісно, їх цікавили активісти, тому що їх дуже тоді бісили ці мітинги проукраїнські. Я думаю, що саме проукраїнські мітинги стали таким гачком, що вони почали цікавитися й активістами. Коли мене схопили, я чув, як росіяни допитували людей, які брали участь у мітингу проукраїнському в Новій Каховці. Саме за мітинг їх питали та катували. Ми не знаємо, як відбувалися допити Сергія. Якщо на мене вийшли через телефон Сергія, то очевидно, що вони таким чином могли не тільки мене схопити. Тут у мене немає до Сергія жодних питань, тому що так сталося. Я можу лише тішитися тим, що так обійшлося зі мною.
З одного боку, новинні публікації про ті ж обстріли, є. Вони виходять достатньо оперативно, щодня, на жаль. Інша справа, чи бачить це аудиторія, тому що це здебільшого якісь регіональні медіа або офіційні сторінки органів влади. Тому я би не сказав, що про це зовсім не пишуть. Щобільше, достатньо якісно часто висвітлюють. Інша справа, що дуже часто люди, які, наприклад, потерпають від обстрілів, від дій русні, в умовному селі Львове, хотіли б більше розширеного контексту - що там відбувається. Мені здається, не варто однозначно, у цьому звинувачувати саме журналістів. З різних причин деякі населені пункти залишаються поза увагою медійників. Є місця, до яких неможливо дістатися, тому що там дуже небезпечно. Хоча дуже багато людей, звісно, виїхало і вони могли б бути джерелом цієї інформації. Люди, різних причин, не хочуть про це говорити або воліють залишатися анонімними джерелами. І тут уже починається той момент, коли дійсно хотілося би більше.
Я сам, коли спілкуюся зі своїми колегами, дуже часто говоримо про те, що хотілося б працювати ще більше по своєму регіону, ще більше висвітлювати. Але, на жаль, не вистачає сил, іноді просто можливостей. Хотілося б навіть нашу внутрішню географію розширити. І це насправді теж мій біль. Я дуже сподіваюсь, що зміниться ситуація, можна буде потрапити на деякі населені пункти, побачити своїми очима, що там відбувається.
З іншого боку, коли зараз відбуваються дуже сильні обстріли Києва, Одеси, Дніпра, зрозуміло, чому в якийсь певний момент увага перемикається саме на ці події. , тому що вони тут і зараз відбуваються і це звісно… Якщо є можливості у якихось медіа писати про Південь, я б в ширшому контексті говорив про наш Південь, тому що і Миколаївщина потерпає. Насправді ми дуже мало знаємо про те, що там відбувалося. Багато тем, які ще чекають свого висвітлення. І журналістам дуже складно зараз із можливостями, бо це фінанси.
Одеса прогулянки містом
Марія Литянська, Інтент