У рамках проєкту "Небо над Херсоном" відбулася історична екскурсія "З історії українського культурно-просвітницького руху в Херсоні початку XX століття". Захід пройшов одночасно в онлайн та офлайн-форматі. Проєкт реалізують ГО "Інформаційно-ресурсний центр "Правовий простір" спільно з "Центром культурного розвитку "Тотем".Під час екскурсії краєзнавець Дементій Білий розповів про людей, які стояли біля витоків українського відродження, про будівлі та місця, пов’язані з формуванням українського Херсона, а також про пам’ятні події початку XX століття.
— Сьогодні наша мандрівка присвячена українському просвітницькому руху на Херсонщині наприкінці XIX — на початку XX століття. Я хотів розповісти про 1917—1920 роки, але зрозумів, щоб осягнути масштаб подій 1917 року, потрібно згадати десятиліття, які йому передували. Тому подорож буде ширшою, — зазначив Дементій Білий.
Володимир Кедровський — типовий херсонець, який став діячем УНР
Початок екскурсії лектор присвятив постаті Володимира Кедровського, українського військового та політичного діяча, який народився в Херсоні 1890 року.Це був звичайний херсонський хлопець, розмовляв херсонською мовою, вступив до морехідного училища, будівля якого й досі стоїть на початку Перекопської, далі церква Святої Олександри. Її збудували в 30-х роках, а після Другої світової війни вона вже стала відомою нам морехідкою. На жаль, рашисти її знищили, — розповів Білий.
Володимир Кедровський був членом Центральної Ради, входив до Українського військового генерального комітету під проводом Симона Петлюри, обіймав посаду товариша генерального секретаря військових справ (тобто заступник міністра оборони на той час). Брав участь у повстанні проти гетьмана на захист Директорії, був одним з командирів діючої армії УНР, а згодом його відправили на дипломатичний фронт: спочатку працював у Фінляндії, потім був при Антанті і в Туреччині.
Презентація історичної екскурсії "З історії українського культурно-просвітницького руху в Херсоні початку XX століття". Суспільне Херсон— Він залишив свої мемуари "Мої спомини". Завдяки яким ми можемо прослідкувати, як зі звичайного херсонського хлопця формується свідомий український діяч, — говорить краєзнавець.
Як кожна молода інтелігентна людина, він хотів стати письменником. Написав оповідання і відправив до журналу "Навколо світу". Але всі сміялись над цим оповіданням, бо там було багато "українізмів". Кедровський показав текст письменнику Миколі Чернявському. І той просто запитав його: "Навіщо ти ламаєш свою мову і пишеш російською? Пиши українською мовою".
Кедровський писав пізніше, що українську мову тоді вивчив "на слух", як говорили селяни. Але найголовніше, що сказав Чернявський: "Українська мова — це не лише селянська мова. Це мова, якою можна розповідати про твій сучасний світ".
Краєзнавець Дементій Білий розповідає про людей, які стояли біля витоків українського відродження та формування українського Херсона. Суспільне ХерсонКраєзнавець говорить, що це був важливий урок для Кедровського. Українська мова це не лише мова, яку можна почути на вулицях, це мова, якою можна писати оповідання про сучасну історію.
Ще згадує Кедровський, була в нього така історія, коли він ходив на екскурсії Віктора Гошкевича. Він показував старожитності Херсона, потім возив їх на розкопки. Такі екскурсії збирали тисячі молодих людей. Вони розповідали несподівані речі про історію українського Херсона.
І третя людина, яка вплинула на світогляд та формування Володимира Кедровського, був Андрій Грабенко, який взяв його на роботу.
—Три людини, Микола Чернявський, Віктор Гошкевич та Андрій Грабенко, які перетворили звичайного херсонського хлопця на відомого українського діяча, на члена Центральної Ради, на заступника міністра оборони Української держави. До речі, в Першу світову війну Кедровський був кулеметником у складі Дикої дивізії. Хоробра людина, яка згодом воювала за Україну, — говорить Деметій Білий.
Місто, яке не було російським
Лектор розповідає, що віртуально ми почали нашу мандрівку з Перекопської. Тепер підемо в самий центр того, що називають "руський мир", до Катерининського собору. Тут нас чекає несподіванка. Як політолог скажу: "Російська імперія подавала Херсон, як "руське місто", але насправді він не був російським містом. І наша сьогоднішня мандрівка тому доказ".Катерининський собор, добре знайома херсонцям будівля. Про нього звикли чути: Катерина ІІ, Потьомкін, напис: "Катерина присвячує Спасителю людства".
—А чи знаємо ми, що українські херсонці початку XX століття називали його "Січова церква"? Це не випадково. Про цей факт розповідав на своїх екскурсіях Віктор Гошкевич. І це записував Кедровський, і саме з його нотаток ми сьогодні знаємо цю частину історії, — розповідає краєзнавець.
Катерининський собор у Херсоні, 15 липня 2025 року. Суспільне ХерсонВін додав, що до Катерининського собору на цьому місці стояла дерев’яна церква Архістратига Михаїла – він був небесним опікуном, захисником запорожців. Вважається, що саме вона була першою церквою Херсона. Тобто на цьому місці точно стояла запорізька церква.
Згодом церкву перебудували, і наприкінці XVIII століття запорожці почали приносити до неї свої дари: Євангеліє, ризи, прикрашений золотом кипарисовий хрест. Серед них було старовинне Євангеліє датоване 1748 роком, із написом: "Від козака такого-то куреня Славного Низового Війська Запорозького". У ньому були вирвані сторінки. Існує легенда, за розповіддю Гошкевича, що на них нібито згадувалося про дарування Катериною II вольностей запорожцям. Але її син Павло I наказав знищити ці згадки після смерті матері.
А ще там була ікона Азовської Богородиці, подарована запорожцями. На цій іконі було зображено з одного боку штурм Азова, а з другого – руїни Кизикермена (сучасний Берислав). Хоч ім’я Івана Мазепи не згадувалося, проте він брав участь у цьому штурмі у 1696 році, люди вважали, що ця ікона пов’язана з ним і приходили на неї дивитися. Краєзнавець Сергій Дяченко згодом встановив, подальшу долю цієї ікони.
— Це місце, яке показує, що важливо не те, як його подають імперські історики, а те, як його сприймають херсонці. І кожна історія, кожен історичний об’єкт може мати приховані риси, які не видно з першого погляду. Але вони є. Як от Катерининський собор це не центр "руського миру", це Січова церква з козацькими дарами. Саме це розповідали молодим людям, які приходили на екскурсії, і це було своєрідним містком з минулим – з XVIII століття в XX століття, — говорить Дементій Білий.
Віктор Гошкевич — засновник української музейної справи Херсона
Наступне місце пов’язане з Віктором Івановичем Гошкевичем. Це сучасне приміщення управління культури на проспекті Ушакова. До речі, що це нічліжка Фальц-Фейна і що там був Максим Горький достеменно не відомо. Але точно відомо, що тут був перший україномовний дитячий садок, де застосовували відомі педагогічні системи Фребей і Монтессорі. А з 1911 року там розташовувався музей старожитностей. Сам Гошкевич домігся, щоб у цій будівлі не відкрили нічліжку, а передали під музей.Гошкевич зробив три важливі справи для Херсона. Перше — він продовжив системну археологічну справу, став активно збирати всі знахідки і залишати їх в Херсоні. Спочатку це був ящик, де він зберігав ці знахідки, потім кілька кімнат в громадській публічній бібліотеці, зараз розташований РАГС. А потім в 1911 році все стало музеєм. Він організував архівну роботу в Херсоні. Започаткував першу незалежну приватну газету "Юг", яка писала на цікаві літературні теми і давала дуже великий огляд культурного життя міста. Вона виходила з 1 березня 1898 року і багато років херсонські журналісти відзначали як день ангела херсонської журналістики.
— У нас була складна історія журналістики, журналісти були радянськими, це була пропаганда, потім вони стали незалежними, але багато традицій зникло. А так все починалось – з газети "Юг", — каже краєзнавець.
Він розповідає, що кінець 1880-х років – це золота доба Херсона. Саме в цей період з’явились багато знакових будівель, розвивається культурне життя. Віктор Гошкевич активно долучився до творчого розвитку міста. Він проводив екскурсії, збирав експонати для музею, закликав херсонців ділитися родинними реліквіями, писав книжки, видавав газету.
Він був родом з Києва, випускник Київського університету, вчився у відомого українського історика Володимира Антоновича. Відвідував його гурток разом з Михайлом Грушевським. До речі, відомий художник Віктор Васнєцов запросив його позувати та написав з нього кілька важливих ікон. Одна з зображенням Мойсея у Володимирівській церкві Києва. Він фактично був Мойсеєм нашого Херсона.
На початку XX сторіччя він видав книжку "Клади і древності Херсонської губернії". Це була дуже популярна книга, люди її читали та цікавилися нею, вона не лише про клади (скарби), а й про стародавню історію Херсонщини. Ідея полягала показати, що життя на цій землі існувало не з XVIII століття, а задовго до приходу російських солдат.
Приміщення управління культури у Херсоні, 15 липня 2025 року. Суспільне ХерсонУ створеному ним Музеї старожитностей були три великі відділи: античний, скіфський і зал української старовини – козацької слави. Коли Гошкевич проводив лекції, екскурсії, він завжди у цьому залі переходив на українську мову. Це було символічно. Була така цікава історія про призначеного херсонським губернатором одного прибалтійського німця — Гревеніца. Він відвідав музей і коли Гошкевич перейшов на українську мову, обурився: "Що це за абракадабра?" На що Віктор Іванович спокійно відповів: "Це мова народу, яким ви тут керуватимете, ви маєте знати історію цього народу і чути його мову". Губернатор пригрозив вислати Гошкевича за межі губернії. На що, той сказав, що у нього не вийде, бо це вже зробив попередній губернатор.
Справді, через публікації в газеті "Юг" його на певний час вислали за межі Херсонської губернії. А оскільки Гола Пристань була вже Таврійською губернією, то Гошкевич там жив, а працювати щодня їздив в Херсон.
— Він багато зробив для нашого краю, він показав, що ми маємо минуле і це минуле українське, і про це він говорив українською мовою, — підкреслив Білий.
Микола Чернявський: "Українська мова — це не про минуле, це про сучасне"
Друга відома постать в херсонській історії — Микола Чернявський. Його будинок є і дотепер на вулиці Перекопській, 18. В 2021 році, перед війною, оновили табличку: "У цьому будинку мешкав Микола Чернявський. Сюди приїжджав Михайло Коцюбинський". Дійсно, сюди приїжджали багато українських діячів, і всі гості згадували його гарний сад.Чернявський родом з Бахмутського повіту, село Тольська Олексіївка. Це була Україна, він починав писати там вірші. Більшість українських діячів того часу загинули під час сталінських репресій.
— Я хотів би починати розповідь про Чернявського зі спогадів Сергія Єфремова, українського академіка, літературознавця, політичного діяча. Він також загинув у 1939 році. Ви помітили: 1937, 1938, 1939 — ці роки стали останніми для багатьох українців, — зазначив лектор.
Презентація історичної екскурсії "З історії українського культурно-просвітницького руху в Херсоні початку XX століття". Суспільне ХерсонУ 1928 році Єфремов приїхав до Херсона і записав у щоденнику:
"Херсон вперше справляв враження чогось корявого, недорозвиненого, спиненого на пів дорозі. Починаючи з рослинності і кінчаючи будівлями. До цього приєднується ще враження розрухи. Голод своє зробив: замість 100 тисяч мешканців, які були перед війною, залишилось всього 50 тисяч. Я багато бачив зруйнованих міст, але стільки руїн, як в Херсоні, немає ніде.. Цілі квартали суцільним румовищем, скрізь руді купи грузу і це безнадійно, місто з ним не впорається. Спинився у Чернявського. Відвідали музей, потім цілий день розмовляли. Страшні його оповідання про голод і війну, простріляні стіни його будинку і хатніх речей. Здається, саме пекло шаліло, полишивши й досі невиводні свої сліди".
Далі він розповідає про те, що побачив селянську демонстрацію біля виконкому. До речі, на 1928 рік було дуже багато селянських повстань саме на Херсонщині.
— Потім була Друга світова, і знову руїни міста в 1944 році залишили не німці, а радянські війська, артилеристи та льотчики. Це така трагічна символічність, повторюваність подій, яку маємо зупинити, - підкреслив політолог.
Микола Чернявський народився в 1867 році, а розстріляли його в січні 1938 року у херсонській в’язниці. Краєзнавець додав, що писали в довідниках, енциклопедіях, навіть у збірках його творів в 60-70-х роках, дату смерті 1948 рік. Чому? Тому що приховували масштаби репресій і вбивств мирного населення. Родині дали довідку, що він помер десь на півночі від хвороби.
Презентація історичної екскурсії "З історії українського культурно-просвітницького руху в Херсоні початку XX століття". Суспільне ХерсонЙого значення велике. По-перше — він був україномовним, працював в земстві, займався розвитком освіти в Херсонському повіті. У 1905 році видав два альманахи – перший альманах "З потоку життя", який видав разом з Коцюбинським, а другий – "Перша ластівка". Альманах – це було важливе явище в тодішньому українському культурному процесі. Це був збірник оповідань, віршів, пісень, не про кріпаків чи минуле, а про сучасність, про мрії й життя тогочасної молоді. У нього навіть були еротичні оповідання, що було на то час дуже незвично.
У альманасі "Перша ластівка" він друкував твори молодих людей, таких як Володимир Кедровський. Закликав їх писати українською мовою, а потім публікував їхні твори в своїх виданнях. Це була важлива для нього річ.
З початком революції очолив спочатку "Українську хату", потім "Просвіту", згодом працював в Херсонському інституті народної освіти.
Його розстріляли як діяча українського типу "контрреволюційного фашистського руху" в 1938 році.
Головне, що говорив Микола Чернявський: "Українська мова – це не про минуле, українська мова це про сучасне".
— Культ пошани Миколи Чернявського в Херсоні був і в радянські часи. У 1942 році під час нацистської окупації з’явилась вулиця на його честь. У "Наддніпрянській правді" через кожні 10 років публікували статтю про нього. У 90-тих роках, коли відкрили карну справу, навіть хотіли його іменем назвати педагогічний інститут. Тоді, на жаль, це не вийшло, - розповідає Дементій.
Він далі говорить, що у часи окупації вийшла газета "Дніпро", у ній розповідали, як бачили Чернявського під час допитів, побитого, з понівеченим обличчям. Його вбили фізично, але духовно він живий.
Андрій Грабенко: той, хто зробив самоврядування у Херсоні українським
— І ось третя постать, про яку хочеться сказати, це людина, яка зробила неймовірні речі у нашому українському просвітницько-культурному процесі. А ще більше, він перетворив самоврядування Російської імперії в Херсоні на українське. Це найголовніше. Йдеться про Андрія Грабенка, - ділиться Дементій Білий.До речі, каже, знайшли його фотографію 1901 року. Це була маленька ілюстрація. Її знайшов Олег Лиховид — відомомий краєзнавець. ЇЇ збільшили за допомогою штучного інтелекту. І побачили молодого Андрія Грабенка. Це дуже цікава знахідка.
Лектор зазначає, що Андрій Грабенко був центральною постаттю в самоврядуванні Херсонської губернії та повіту. Він відповідав за кадри, фактично збирав навколо себе україномовних, патріотичних людей з усієї імперії. Наприклад, Микола Чернявський писав і працював в Чернігові, їхав в Одесу через Херсон. Тут зупинився. І залишився не випадково, тому що його саме Андрій Грабенко запросив.
Вчителі, управлінці, лікарі, ветеринари — їх усіх підбирав і гуртував Андрій Грабенко. Він фактично створював українське середовище в апараті управління. Оцю будівлю, в якій працював, він зробив українською, ще задовго як Україна стала Україною. Сьогодні це будівля жіночої консультації біля пологового, поруч з музеєм природи, в сквері, що нині носить ім’я Грушевського.
Нині будівля "Брокбізнесбанку", а навпроти була губернська управа. Там працював Андрій Грабенко та багато наших земських діячів, які розвивали українську справу. Усе почалось 1885 року, коли до Херсона приїхали такі люди, як письменник і громадський діяч Дмитро Маркович, а також Олександр та Софія Русови. Софія Русова — видатна письменниця та педагогічна діячка. Вона хоч і мала шведське походження, але була затята українка. Також у Херсоні мешкала і писала Дніпрова Чайка, разом зі своїм чоловіком Феофаном Василевським, який також розвивав українську справу. ЇЇ іменем названа одна з вулиць у місті.
Усі ці відомі люди кінця XIX століття працювали в земстві під керівництвом Андрія Грабенка і були свідомими українцями. Завдяки йому земство стало першим організованим осередком українства.
У 1918 році його запросили в Київ до уряду Скоропадського, де він очолив відділ місцевого самоврядування і підготував реформу для всієї України. Це було всього кілька місяців, але він встиг написати. Якби ситуація повернулась в інший бік, то саме він став би її автором.
Білий говорить, що крім цього, Грабенко був культурним діячем- музикантом, фольклористом. Він збирав українські пісні та видавав їх у збірках. Так, збірка "Українські пісні" з нотами підписана укладач Андрій Конощенко. Це був один із його псевдонімів, звісно Грабенко не міг підписуватись власним прізвищем. Книги з піснями мали назви "Перша сотня", "Друга сотня", "Третя сотня" і були бестселерами в Україні. Їх купували, співали, і так розвивалась українська справа.
До речі, не лише піснями жила українська справа. Найбільш популярні україномовні тоді були видання "Сільське господарство", "Бджолярство" та інші, які розповідали, як зробити гарний мед, як вирощувати хліб. І це було важливо.
Володимир Кедровський дуже влучно сказав про трьох відомих діячів: Грабенка, Чернявського та Гошкевича:
"Вони були немов ті плугатарі, які глибоко й старанно орали національну ниву і засівали зерном, з якого мала вирости прекрасна, обновлена українська нація".
— Так воно і було. Саме ці люди, яких збирав Грабенко навколо себе, згодом стали елітою, яка очолила нову українську владу та політичні партії. Але таких людей не вистачало, їх було дуже мало. Не всюди були свої Грабенки, — розповідає краєзнавець.
За його словами, в 1917 році, коли почалась демократизація, у Херсоні було створене перше легальне українське товариство "Українська хата". Вони гарною українською мовою зверталися до людей: "Громадяни і громадянки! Прийшов час і народ український кличе усіх своїх синів і дочок. Не соромтесь і не цурайтесь своєї національності, заявляйте сміло, хто ви такі. Нас 30 мільйонів, і коли зорганізуємось і в один голос скажемо своє слово, то це буде сила, його почують в усіх кінцях держави російської".
На жаль, будинок товариства не зберігся. Це був будинок Другого товариства взаємного кредиту. Він стояв на розі вулиць Суворова/Воронцовська, Католицької і Ратушної. Але є пам’ять про те, що саме тут гуртувалося українське життя в Херсоні.
— Спочатку тут провели ініціативні збори, а потім збори по створенню "Української хати". Це табличка, яку встановили кілька років тому. У тих подіях багато відомих людей взяли участь. І місцеві українці, і гості з Миколаєва. До речі, в Миколаєві на той час дуже активно працювала "Просвіта", - говорить лектор.
Нестор Малеча: військовий, публіцист і дослідник козацької мови
Згодом до діяльності долучилися і військові. Серед них Нестор Малеча — унікальна людина. Він був військовий, він не херсонець, але почав працювати у Херсоні, розвиваючи українську справу серед солдат, займався політичним життям. Згодом видавав газету "Дніпро" — українську соціалістичну газету. Потім зник.Але завдяки відомому краєзнавцю Олександру Івановичу Жупині, який свого часу був у "Русі" й досі залишається активним у Народному русі України — вдалося віднайти сліди Нестора Малечі. Виявилося, що ймовірно його вислали, і він оселився на Уралі. Саме там він створив словник козацької мови. Не російської, а саме козацької мови. Зібрав десятки тисяч слів, частина з яких вже опублікована в кількох томах.
Але це лиш невелика частина зібраного. Він, фактично, унормував козацьку мову. Тобто ми можемо говорити про неї як про окрему. Але до того, як оселитися на Уралі, Малеча працював у Херсоні.
Засипані пилом рози на площі Свободи у Херсоні після подвійного авіаудару по будівлі ОДА, червень 2025 року. Суспільне Херсон/Олександр КорняковПлоща Свободи — територія духовної сили
Площа Свободи — це місце духовної сили. Була подія, одна з ключових ХХ сторіччя, яка сталася 16 квітня 1917 року. На Площі Свободи зібрався натовп людей, приїхали селяни з навколишніх сіл, мешканці Забалки, Воєнки, Млинів. Принесли з собою хоругви, прапори. Дехто приїхав на конях, у козацькому вбранні, шароварах. Це була національна маніфестація. Херсонські репортери тоді писали, що участь у ній взяли 25 тисяч людей. На той час у місті мешкало близько 100 тисяч – то ж ця подія була справді масштабноюОсь оголошення, яке друкували у газетах напередодні:
"Панове, громадянство, озвіться і прийдіть усі, хто знає, що він українець".
Збиралися біля водокачки, саме так називали це місце. Водокачка на сьогодні не збереглася, але вона була десь у подвір’ї будинку, де зараз розташована "Оптика". За нею й стояла ця водокачка.
На той час, це був великий простір ярмаркової площі. Площі Свободи. Згодом її поступово забудували і водокачка виявилась десь у дворах.
— До речі, в 1941-1942 роках біля цієї водокачки, поряд з лікарнею Водників, було німецьке кладовище. У Херсоні тоді було кілька таких поховань, одне з них було саме тут, біля госпіталю, - ділиться екскурсовод.
Шлях маніфестації до Соборної площі
Учасники маніфестації рушили спочатку Говардівською, потім Суворівською вулицею і вийшли вони на Соборну площу. У "Віснику товариства "Українська хата" в Херсоні", який тоді виходив писали, що люди плакали, настільки було зворушливим дійство."Як уві сні пливли повз процесії бульвари, парк, будинки, йшли назад вулиці з тротуарами, балконами і навіть деревами, заповненими людом. І ось Майдан і собор спинились, стали на місцях. Як мак червоніють на конях запорожці. Блищать штики у війська. А весь Майдан і вулиця - то тільки голови і голови людські. На молитву! Ішла молитва, і гуділи дзвони, плакали люди", — зачитує спогади.
Особливо цікавим моментом, розповідає далі, стало звернення з балкону готелю "Європейський", (зараз назва "1 травня"). Балкон той зберігся. І на ньому міський голова Євген Яковенко вперше звернувся до людей українською мовою. Поряд стяв полковник Костянтинов, начальник військового гарнізону. Він теж почав говорити українською мовою, але потім перейшов на російську. Це була неймовірна подія для Херсона, коли більшість херсонців сказали, що вони українці.
— Потім це повторювалася: у 2004 році, у 2014, у березні 2022-го знову на Площі Свободи херсонці сказали: Херсон — це Україна. А починалося все 16 квітня 1917 року, — акцентує політолог.
"Українська хата" організувала не лише цю маніфестацію. Вони почали видавати свої книжки, відкрили курси українознавства для вчителів, щоб люди вивчали історію України, українську мову, культуру, могли викладати в народних школах для дітей. також підтримували розвиток театру, займалися просвітницькою роботою.
Ілюзіон-Бомонд: кіно, курси, Яворницький
1 липня 1917 року відкрився "Ілюзіон-бомонд". Це заклад, де демонстрували німі фільми. Розташовувався він на розі вулиці Європейська, колись Суворівська, і проспекту Незалежності, колишній проспект Ушакова. Саме там були перші українські курси.Тут бував Дмитро Яворницький з Запоріжжя – видатний історик, якого часто називають "батьком української історії", він вивчав саме запорізьку історію. Також мав тісний зв’язок із херсонцями, писав їм листи — деякі збереглися в нашому державному архіві.
Яворницького, до речі, можна побачити на картині Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану", він позував для постаті молодого писаря. Ця картина була релокована з Харкова і тепер зберігається у Львові.
Курси українознавства, які відкрили тоді в Херсоні, діяли постійно. Тут працювали багато відомих викладачів, політичні діячі, митці. У місто приїжджав, зокрема, Петро Карманський, відомий український поет-модерніст, він читав лекції з української літератури.
Пізніше курси стали називати педагогічними і були приєднані до педагогічного інституту. І вже потім ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління) взяло на контроль кожного викладача і відкрили розшукові справи.
Палац піонерів у Херсоні, 15 липня 2025 року. Суспільне ХерсонПалац піонерів — перший Білий дім Херсона
— Неможливо пройти повз будівлю Палацу піонерів. Саме так ми його знаємо. Але насправді — це перший Білий дім, резиденція херсонського губернатора. Старші херсонці саме цей будинок називали Білим, а не нинішню будівлю ОДА, — розповідає Дементій Білий.Подивіться, додав він, тоді будівля мала огорожу, виглядала трохи інакше, але це теж унікальне місце. Вже тоді була місцем громадського життя. З 1917 року тут розміщувалася Рада робітничих і солдатських депутатів. Тут працював Микола Куліш: в 1920 році він займався військовими справами в Херсоні.
Перший губерніальний з’їзд: коли Херсонщина обрала УНР
30 листопада 1917 року в цьому ж будинку відбувся губерніальний з'їзд органів місцевого самоврядування. Приїхали учасники з усієї Херсонської губернії, яка тоді включала Одесу, Тирасполь, Кіровоград, тобто величезна територія губернії. Більше трьохсот делегатів кілька днів обговорювали політичну ситуацію. Це вже було після заколоту в Петрограді.Центральна Рада проголосила утворення Української народної республіки УНР, але Тимчасовий уряд не визнав цього. Для нього Херсонська губернія була частиною Новоросія. І ось зібралися делегати і всі проголосували, що Херсонська губернія є невід'ємною частиною УНР. Це важлива подія, яка показала, що все місцеве самоврядування стало на бік та підпорядковується уряду Української Народної Республіки.
Українська книгарня у Херсоні
"Українська хата" заснувала українську книгарню та видавництво, де виходили великими накладами україномовні книги. От кілька назв: "Байки" Леоніда Глібова з додатком "Рідні пісні" — надзвичайно популярна збірка, "Український декламатор" — книга віршів на різні свята. "Кобзар", біографія Тараса Шевченка, твори Миколи Чернявського, якого дуже поважали в Херсоні. Все це робила українська книгарня.— Книгарня, "Просвіта", Український національний шкільний комітет, Студентська українська спілка — усі вони розміщувались у будівлі, яку зараз знаємо як приміщення Брокбізнесбанку. Колись це був Український народний дім — центр українського життя в місті, — розказує лектор.
До речі, розповідає далі, дуже цікава історія. І "Просвіта", і книгарня, і громадські організації, всі вони вимагають грошей. Тоді не було грантів, не американських фондів. Наші українські діячі створювали кооперативні товариства, займалися продажом зерна, а зароблені гроші вкладали в культуру та освіту. І робили це успішно.
За його словами, коли в 1919 році Херсонщину захопили денікінці, українські кооператори стали кращими зернотрейдерами. Вони поставили питання: хочемо мати українську середню школу, українську гімназію в Херсоні. Денікінський губернатор сказав, що це не може бути, бо ми частина Російської імперії. Але за неофіційною версією, йому дали хабар. І він тоді сказав, що є закон ще 1912 року, якщо є бажання батьків. Херсонські діти самі писали заяви, що хочуть вивчати українську мову. Назбиралося стільки заяв, що вирішили відкрити українську середню гімназію в Херсоні. Але не встигли, бо прийшла громадянська війна і денікінців вибили.
Іван Чулюк — один з керівників кооперативного руху, вкладав усі гроші в розвиток просвіти, культури.
Будинок офіцерів, Херсон, 15 липня 2025 року. Суспільне ХерсонЩе одне знакове місце — Будинок офіцерів.
Дементій Білий говорить, що ще є знакове місце херсонської історії — яке ми знаємо як Будинок офіцерів. Але мало хто знає, що це колись було приміщення українського національного театру імені Тараса Шевченка, унікального театру. 20 листопада 1905 року тут, у Народному будинку громадян (так тоді називалась будівля), відбулося політичне віче. Тоді писали, що його провели більшовики. Насправді ж там були всі партії.І саме там Парфеній Смола, учитель з Дудчан, вперше виступив українською мовою на політичному зібранні у Херсоні. Згодом його відправили на поселення. У радянські часи його брата, також репресували. Парфеній Смола вижив та виїхав в Південну Америку, де і провів залишок життя.
Театр імені Шевченка
— Український національний театр у Херсоні — унікальне явище. Цей театр кілька років працював. Потім його діяльність припинилася: спочатку через голод, а потім вони ще намагалися якось вижити. Деякі актори виїхали, дехто, як Юрій Шумський чи Оксана Петрусенко, стали відомими. Але сам театр був унікальний, який працював у нашому місті, — говорить краєзнавець.У 1928 році театр імені Шевченка мав назву Народна авдиторія театру імені Тараса Шевченка і діяла вона при Херсонському інституті народної освіти. Теперішній Херсонський державний університет. У 20-х роках він був важливим осередком українства: викладачі, діячі, вони працювати там та українізували навчальний процес. Але наприкінці 20-х років їх всіх заарештували та звинуватили у створенні української організації.
Ще один маловідомий факт – Херсонська окружна капела
Херсонська окружна капела діяла при Херсонському педагогічному інституті. Вони їздили з піснями по херсонських селах та Херсоні. Керував нею Гнат Ситник, цікава людина, яка була знайома з капелами і їх керівниками всієї України. Він говорив, що "окрім ідеологічного виховання класової свідомості, треба культивувати естетичний смак на національній пісні збудований". За його діяльність і такі слова його заарештували в 1932 році. Спочатку відпустили, а потім він просто пропав. Його доля подальша невідома.І нарешті — Арсенал
— На завершення мандрівки — Арсенал. Ми знаємо цю будівлю з цією назвою. Насправді це не Арсенал. Це одна з найстрашніших каторжних тюрем Російської імперії і Радянського Союзу перших 30 років його існування. Тут розстрілювали більшість героїв, про яких ми згадували, — зазначає Білий.Розповідає, що деякі вижили. Володимир Кедровський був дипломатом і залишився в Америці. Нестор Малеча вижив та виїхав на Урал. А Андрій Грабенко не витримав. Його не розстріляли, не встигли, бо він помер майже в злиднях на початку 30-х років. У нього була пенсія у 18 карбованців, але цього було дуже мало для життя.
— Справа залишилася в книгах, в піснях, в свідомості, в спогадах і відродилася на новому етапі. Прийшли нові люди, які відродили і ще більше розповсюджували їх досвід. І потім, у 2022 році херсонці, під дулами озброєних людей, вийшли і сказали: "Херсон — це Україна". Це був пік. А все починалося з XIX століття. А ще раніше із запорізької старовини. А ще далі з кочових народів, які жили тут, працювали, розвивали наш край. І цей край зберігається й досі, — завершив віртуальну мандрівку вулицями старого міста Дементій Білий.
Суспільне Херсон