У полоні росіян нині перебувають тисячі цивільних, а понад 70 тисяч цивільних вважаються зниклими безвісти. На окупованих територіях росіяни незаконно затримують людей за вигаданими звинуваченнями і відправляють до так званих в’язниць. Там до них застосовують тортури, утримують в нестерпних умовах, а після звільнення з таких місць утримання люди часто не мають ні коштів, ні документів для того, щоб виїхати з окупації.Одним з таких бранців став херсонець Сергій Зикін. Чоловік допомагав руху спротиву окупації, тож росіяни його викрали з власної квартири, утримували в СІЗО Херсона, Сімферополя та Чонгара і зрештою засудили за зберігання зброї. Через побиття та тюремні умови Сергій Зикін майже втратив зір, а після звільнення опинився на окупованій території без документів і засобів для існування.
Вижити після звільнення з незаконного ув’язнення та вибратись на підконтрольну територію допомогла Сергію Зикіну спільнота колишніх бранців з Херсона, заснована волонтером Романом Баклажовим, який раніше сам пережив полон і тортури росіян.
Братська спільнота взаємодопомоги “Бранці Херсона: рівний рівному”
Роман Баклажов займався волонтерством ще до початку повномасштабного вторгнення РФ. А з кінця лютого він допомагав херсонцям ліками, засобами гігієни, а також організував безоплатне харчування для жителів мікрорайону Склотара. Туди приходили переважно пенсіонери, малозабезпечені мешканці й безробітні. На початку липня 2022 року до Баклажова прийшли з обшуком росіяни. Романа забрали на “розмову” і випустили лише після 54 днів ув’язнення в ізоляторі тимчасового тримання, розташованому в тому ж таки районі Склотара, де волонтер допомагав місцевим.Після деокупації Херсона Роман заснував Міжнародний благодійний фонд “Ми майбутнє України”, який опікується справами цивільних полонених. Навколо фонду створили братську спільноту взаємодопомоги “Бранці Херсона: рівний рівному”. Спільнота об’єднує півтори сотні людей, які пройшли через російські місця несвободи та пережили тортури. Їм допомагають розв’язувати набуті через перебування в катівнях проблеми зі здоров’ям, відновлювати документи, доводити факти перебування у полоні, щоб отримати відповідний статус і грошову компенсацію від держави. За словами Баклажова, він спілкувався практично зі всіма людьми, які перебувають у спілці, і знає майже всіх особисто.
Після свого звільнення з Херсонського ІТТ він сам пройшов шлях колишнього цивільного бранця: звернувся до Мінреінтеграції (до грудня 2024 року при Мінреінтеграції діяла Комісія зі встановлення факту полону, з лютого 2025 року ця комісія працює при Міністерстві розвитку громад та територій України. – Ред.), де отримав статус позбавленого особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Після цього зміг отримати грошову компенсацію за незаконне утримання. Водночас не всім цивільним бранцям вдається домогтись цієї компенсації самостійно, а дехто взагалі не знав про таку можливість. Тож створена Баклажовим спільнота допомагає це зробити.
“Ми взяли під повну адвокацію хлопців, які не можуть самі написати в Мінреінтеграції. Ми уклали партнерство з “Правом на захист” (громадська організація. – Ред.). І вони ведуть зараз 40–50 людей. Адже людям потрібно зробити витяг з прокуратури, з кримінальної справи, опитати свідків тощо. І юристи організації всім цим займаються, бо сама людина не може все це зібрати. У нас є хлопці, які самі подавали, і вони за 6-м разом тільки отримали підтвердження, що вони особи, які постраждали і були позбавлені особистої свободи під час збройного конфлікту”, – каже Баклажов.
Він розповів, що також за допомогою спільноти вдалося повернути з окупації херсонця Сергія Зикіна, якого росіяни викрали з власної квартири і довгий час утримували у місцях позбавлення волі.
Зокрема, для того, щоб вивезти Зикіна, Баклажов звернувся до журналістів телеканалу СТБ. Там допомогли колишньому бранцю з новими документами, аби він зміг виїхати з окупації. Згодом, коли Зикін вже був в Україні, журналісти допомогли йому з грошима та житлом.
За час перебування в неволі Сергій Зикін майже втратив зір через побиття та нестачу світла і не міг навіть самостійно пересуватись, тож Баклажов допоміг організувати йому фізичний супровід.
Далі розповідаємо історію самого Сергія Зикіна.
Після окупації залишився в Херсоні і допомагав руху опору
До повномасштабної війни Сергій мешкав в Херсоні разом з матір‘ю, сестрою і її дітьми. Після того, як окупанти зайшли в місто, всі його рідні виїхали спочатку на підконтрольну Україні територію, а згодом переїхали до Німеччини. Чоловік залишився в Херсоні сам, деякий час він навіть продовжував працювати – встановлював металопластикові вікна.Також чоловік допомагав місцевому руху опору: в окупації хлопці-тероборонівці ховали в нього вдома зброю, а коли було потрібно, він розвозив містом. Переважно це були гранати. Де їх використовували, він не розпитував.
“Не знаю, як на мене вийшли окупанти, можливо, хтось здав… Затримувати мене прийшло 6 російських військових у формі, двоє у цивільному – колаборанти, які працювали операми на росіян. 26 липня 2022 року десь о 8-й годині ранку прийшли, ламають двері. Відчинив. Відразу вдарили в груди, збили з ніг, били ногами, зламали руку. Знайшли автомат, гранати. Забрали в Суворовський РВВС міста Херсона”, – пригадує Сергій.
Чоловіка посадили в камеру розміром метр сімдесят на чотири, там в різний час тримали від 8 до 15 людей. Всі, хто потрапив до камери і з ким Сергієві вдалося поспілкуватися, були місцевими. Людей звинувачували за різними статтями. Були люди, які йшли за кримінальними статтями, були просто затримані на вулиці, були ті, кого затримали за зберігання зброї.
Сергій Зикін. Фото: Ліна Зубань
Росіяни двічі примушували Сергія телефонувати тероборонівцям, але, за його словами, ті, кому він телефонував, не відповідали. Під час допитів його періодично били так, що йому потім було важко ходити.
“Спали на плитці, боком, бо дуже тісно було. Сусідня камера була більша, але там 25 людей було. Утім, там були туалет і умивальник, а у нас нічого цього не було, навіть вентиляції не було. Дихати не було чим. Вони навіть не годували, якщо хтось з родичів дізнавався, де тримають затриманих, та щось передавав, то ділили на всіх. Іноді можна було випросити чайник. Якщо рідні якийсь чай передали, то можна було іноді попити”, – розповідає колишній бранець росіян.
Так Сергія тримали близько трьох тижнів. А тоді його відвезли в СІЗО №1 міста Херсона. На той час росіяни вже висунули чоловікові звинувачення: зберігання зброї. В цьому ж СІЗО Сергій зустрівся зі знайомим тероборонівцем, якого також затримали окупанти. Загалом в цьому СІЗО він пробув місяць. В його камері було 22 людини.
“Камера була велика, були матраци. Тричі на день годували. Причому більш-менш нормально. 24 жовтня 2022 року нас вивезли до Сімферополя. Загалом вивезли 57 людей, і ми спочатку не знали, куди їдемо і де опинилися. Пересувались ми навколішки і обличчям в підлогу. Хто голову підіймав, той отримував по потилиці”, – пригадує Зикін.
Спочатку Сергій не знав, куди їх привезли у Сімферополі, тут його більше не допитували, українські бранці переважно сиділи в камері. Але один раз в’язнів таки виводили на прогулянку в двір. На день давали по одній цигарці. Камера була розрахована на 4 людей, і в’язнів також було четверо.
Але невдовзі Зикіна та інших бранців перевели до Сімферопольського СІЗО №2, тут його утримували впродовж 7 місяців. Годували, за його словами, погано, передач ніхто не передавав, адже родичі не знали, де хто знаходиться.
“Суп рідкий, як вода, якщо картоплю там знайдеш, то добре. На друге – варена або квашена капуста і хлібина на чотирьох. Тоді десь у лютому 2023-го мене викликали до слідчого, той поклав на стіл папірець і каже: підписуй. А я нічого не бачу. У мене і так зір був поганий, а за час перебування в неволі став зовсім поганий. Може тому, що так били, може тому, що світло ніколи не вимикали. Зараз ось ходжу по лікарнях, а писати та читати все одно не можу. Дистрофія сітківки повністю не лікується, тільки можна підлікувати”, – розповідає Зикін.
Він відмовився підписувати папірець, який дали йому окупанти. Після цього чоловіка завели в підсобне приміщення, де не було камер спостереження, там били шокером, але він все одно не підписав нічого.
Сергій пригадує, що за час перебування в СІЗО його ще пару разів били шокером за те, що перестукувався з іншими камерами. Наглядачі бачили це за камерами відеоспостереження.
За словами Зикіна відеонагляд там був скрізь, окрім “баульного приміщення” (щось на кшталт складу для зберігання речей. – Ред.), туди водили багатьох в’язнів, там людей били та катували струмом.
Казали “поїдете додому”, а перевезли в чергове СІЗО
Через 7 місяців утримання в Сімферопольському СІЗО Зикіна та трьох його співкамерників перевезли в нове місце – СІЗО в Чонгарі.“9 червня 2023 року нам сказали: збирайтеся, поїдете додому. Виявилося нас перевезли в Чонгар на кордоні з Кримом. Тут в камері СІЗО №2 було 6 людей, камера ще менша. Але годувати стали краще”, – пригадує колишній бранець росіян.
Українців вивозили тільки на суди, на яких продовжували термін ув‘язнення.
За час перебування в Чонгарі Зикін став свідком вбивства українського бранця. Про загибель у неволі ще одного дізнався від інших ув’язнених.
“В Чонгарі чув, як одного чоловіка до смерті забили, били години півтори. Ми, хто сидів, по звуку чули, коли ногами б‘ють, коли дубинкою. Били на вулиці, ми чули через вікно”, – додає Сергій.
Коли людей возили на суди у спеціальній машині, так званому “воронкові”, то бранці з однієї камери могли спілкуватися з іншими в‘язнями. Зикін зі співкамерниками сидів на третьому поверсі, а ті, хто був на другому (ближче до камер допитів), розповідали, що когось з в’язнів били 3 години, потім приїхала “швидка”, а згодом виявилося, що той чоловік помер.
“Також інші ув’язнені розповідали, що перед тим, як ми заїхали в Чонгар, сюди в тюрму привезли чеченця. То він, як зайшов у камеру, з розгону вдарився головою в грати і помер”, – пригадує колишній бранець.
Судили за зберігання зброї, дали 3 роки і два місяці тюрми
Під час так званого судового процесу окупанти інкримінували Зикіну та ще одному чоловіку з тероборони Херсона вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Але Сергій у своїх свідченнях заявляв, що взагалі не знав, що у нього вдома ховають саме зброю. Зі свого боку тероборонівець, який власне ховав зброю, підтвердив, що Зикін дійсно не знав про це.“Отак нас судили за зберігання зброї, кілька разів засідання було, кожного разу безплатний адвокат, з яким ми не спілкувалися зовсім. Добре, що дружина тероборонівця знайшла адвоката з Криму, залізла в борги, оплатила його роботу. Завдяки цьому адвокату, підкупом чи вже як, гранати десь ділися, залишився тільки автомат і патрони, броніки і все. Картина трохи покращала. Плюс до того – нас взяли до “референдуму”, згідно з яким Херсон входив до РФ, і це також зіграло певну роль”, – розповів Сергій.
Але чоловіків все одно засудили. Сергієві дали 3 роки і два місяці позбавлення волі. В цей термін йому врахували час, який він вже провів у СІЗО, – рік порахували за два. Тож на волю чоловіка випустили 22 лютого 2024 року.
“Хлопцям вже приходили передачі. Тож одягли мене якось, бо зима надворі, а забирали у липні – в шортах і тапках. Випустили, у мене була з собою довідка про звільнення, документ про вирок суду і ксерокопія українського паспорта. Паспорт вони десь нібито загубили”, – каже Зикін.
Коли чоловік вийшов за ворота тюрми, то навіть не розумів, де перебуває. Через дорогу побачив двох чоловіків, він підійшов і попросив підкурити цигарку, яку “на прощання” дав один з конвоїрів. Виявилося, що це місцеві хлопці з Чонгара, вони допомагають тим українцям, яких випустили з російського ув’язнення. Ці чоловіки і допомогли Зикіну з тимчасовим житлом та іншими необхідними речами.
“Поселили мене в будинок з хлопцем з Херсона, з яким я сидів. Він вийшов трохи раніше – 2 лютого. Питають мене: “Знаєш такого? — Кажу: “Знаю”. — Будеш з ним жити”. Підселився я до нього. Навчився вугіллям пічку топити. До цього все життя жив у квартирі. Я там прожив майже 5 місяців. Ніяк було виїхати. Цей хлопець, що нам допоміг, він допомагав і тим, хто в тюрмі сидів. Міняв гривні на рублі, купував передачі, родичі в‘язнів до нього зверталися і він допомагав”, – розповів Сергій.
За словами Зикіна, цей місцевий чоловік досі мешкає у Чонгарі та допомагає українцям, які опинилися у застінках окупантів.
“Я періодично з ним зв‘язуюсь, якщо треба когось знайти, він може допомогти. Треба знати ПІБ і дату народження. Він купує найпростішу передачу, якщо її прийняли, значить, людина там”, – додає Зикін.
Після звільнення він подав документи, щоб росіяни зробили йому посвідчення особи, бо український паспорт вони не могли відновити. Кілька місяців робили це посвідчення.
Хлопець, який допомагав Зикіну, знайшов телефон його сестри, з нею вдалося сконтактувати. Після цього мама Сергія переслала йому свою пенсію, щоб він мав власні кошти. За них він придбав телефон і зміг самостійно зв‘язатися з мамою, з якою не спілкувався 1,5 року.
Щоб виїхати з окупації, довелося стати на військовий облік у росіян
Роман Баклажов розповів історію Сергія Зикіна медійникам з телеканалу СТБ. Після цього з мамою Сергія зв‘язалася журналістка телеканалу. Згодом медійники допомогли знайти волонтерів, які вивозили українців з окупації. Але для того, щоб виїхати, Сергієві потрібні були документи.Спочатку він пробував виїхати з посвідченням особи, яке зробили росіяни, але на кордоні, у Новоазовську його не пропустили. Треба було їхати через Бєлгород, через пункт пропуску в Колотилівці, тому чоловікові довелося повернутися.
“Ночував у Маріуполі на лавці, замерз. Вранці знайшов вайфай, зв‘язався з волонтерами, вони оплатили автобус, і я повернувся знову в Чонгар. Довелося подавати на паспорт РФ. Ще чекав мабуть пару місяців, поки паспорт мені дадуть. Треба було, щоб знайшлись люди з російськими паспортами, які б мене знали. Оцей хлопець, що зі мною сидів, він вже паспорт РФ отримав і ще один хлопець, який теж вийшов з тюрми раніше, посвідчили, що зі мною знайомі. Довелося стати на військовий облік у росіян, бо не випустили б”, – розповідає колишній бранець росіян.
Після цього Сергій знову зв‘язався з волонтерами, йому і ще одному українцю, який також був в ув’язненні, купили квитки і вони поїхали автобусом, який прямував до Москви. Так вдалося перетнути кордон. Автобус довіз чоловіків до Ростова, там вони вийшли і купили квитки на інший автобус – до Бєлгорода. Але він вирушав увечері наступного дня. Чоловіки переночували на автовокзалі, а наступного дня поїхали в Бєлгород.
“У Бєлгороді почекали 2 години і на автобусі доїхали вже не пам‘ятаю до якого села, там нас зустрів хлопець, який на машині довіз майже до кордону. Тоді ще кілька годин треба було йти до кордону, фільтрація, перевіряли кілька годин, а тоді кажуть: вам же з російськими паспортами 15 років на батьківщині світить. Дали води. Пропустили. І ще треба було кілометрів три йти до українського кордону. Багато жінок також було, 18 людей всього. Там нас зустріли. Був автобус на Суми. СБУ перевіряли”, – пригадує Сергій.
З Сум Сергій поїхав до Києва, де на нього чекала зустріч з мамою, вона прибула з Німеччини, щоб побачитися з сином. Цю зустріч також допомогли організувати журналісти.
Перші кілька місяців у Києві Зикін жив у хостелі. Тоді волонтери запропонували йому пройти реабілітацію в “Центрі психічного здоров’я та реабілітації ветеранів “Лісова Поляна”, там він місяць лікувався.
Тепер чоловік намагається оформити інвалідність через проблеми з зором, які отримав в ув’язненні. Крім того, у чоловіка виявили онкозахворювання та зробили операцію.
Мама та сестра з племінниками Сергія досі перебувають за кордоном, оскільки в Херсон зараз повертатися небезпечно.
Ліна Зубань, Rayon.in.ua