Андрій Сечко прожив два роки на окупованій Херсонщині, де постійно стикався з труднощами, пов’язаними з російським контролем. Російські військові ізолювали регіон від України, перекрили мобільний зв'язок і блокували доступ до інтернету. У перші місяці окупації в селищах зникла можливість отримувати українську пошту та користуватися банкоматами, а також припинили свою роботу магазини, які не були переведені на російські стандарти.Про це Андрій розповів у інтерв’ю виданню “Бабель”, повідомляє "Вгору".
Хлопець згадує, як для подачі документів до університету йому доводилося шукати робочий вайфай.
“Мене врятували місцеві — у них працював вайфай “Укртелекому”, через них я відправив документи”, — каже він.
Щоб продовжити навчання, Андрій вступив до українського університету, хоча доступ до онлайн-освіти став значно складнішим. Для цього йому доводилося використовувати VPN, а також знайти місце, де можна було облаштувати робоче місце, таке як подвір’я, щоб його було важко побачити з вулиці. Однак не всі місцеві мали можливість користуватися такими методами.
Селища на окупованих територіях стали місцем постійного стеження за жителями. Російські військові часто проводили обшуки, перевірки документів та мобільних телефонів, а люди, які не погоджувалися працювати на окупаційну владу, були змушені жити під постійним тиском.
“Якщо в них знаходили щось із натяком на українське, влаштовували “профілактику”: били й примушували до громадських робіт”, — розповідає Андрій.
У цей період місцеві жителі знову і знову стикалися з проблемами доступу до фінансів та товарів, бо більшість банківських карток, які приймалися раніше, більше не працювали. Замість українських карток люди почали користуватися російськими банківськими послугами, а магазини припинили роботу через зміну документів.
Транспорт також змінився: маршрутки й таксі, що діяли на початку окупації, згодом припинили працювати, а для того, щоб пересуватися на автомобілі, потрібно було мати російські документи. Таксі зникли, а ті, хто все ж їздив, розплачувалися рублями.
“Із села люди масово не виїжджали, хіба що таємно”, — згадує Андрій.
“Виїхати з окупації не так просто, як здається”, — каже він.
Хлопець разом з родиною зібрався і з допомогою волонтерів виїхав на підконтрольну Україні територію, ховаючи свої українські документи, щоб уникнути додаткових перевірок.
