13 березня кримськотатарського політв’язня Рустема Віраті поховали після його смерті в російській колонії міста Дімітровград, Ульяновської області. Йому було 60 років.Про це Суспільне Крим розповіли в Кримськотатарському Ресурсному Центрі (КРЦ).
Життя до ув’язнення
Рустем Віраті народився 28 грудня 1964 року у кримськотатарській родині. Через радянську депортацію його родина не мала можливості повернутися до Криму і проживала в селі Рикове Генічеського району на Херсонщині.Після повномасштабного вторгнення РФ він залишився в окупованому регіоні, займаючись родинними справами, працював водієм та доглядав за господарством.
"Він не мав проблем зі здоров’ям і вів активний спосіб життя", — зазначають у КРЦ.
Затримання, тортури та судилище
16 березня 2023 року російські силовики прийшли з обшуком до його будинку. Рустема затримали, після чого сильно побили й залишили на дорозі. Наступного дня, 17 березня, його повторно затримали. Впродовж чотирьох місяців родина не знала, де він перебуває."Будь-які спроби передати йому продукти чи медикаменти блокувалися", — наголосили у КРЦ.
Згодом з’ясувалося, що весь цей час Віраті утримували в СІЗО №2 у Чонгарі. Під час чергового обшуку в його будинку силовики вилучили значок та грамоту за нібито участь у блокаді Криму. Це стало формальним приводом для порушення кримінальної справи за ст. 208 ч. 2 КК РФ (участь у збройному формуванні, що діє всупереч інтересам РФ).
Судовий процес був закритим. Родині заборонили бути присутньою, а "захист" забезпечував державний адвокат. У підсумку окупаційний суд у Генічеську засудив Рустема Віраті до восьми років колонії суворого режиму.
"У нього була перев’язана голова — це могло свідчити про отримані травми", — розповів один зі свідків, що випадково побачив Рустема під час судового засідання.
Тортури й погіршення здоров’я
Після вироку Віраті етапували до колонії в Уфі, а потім у Дімітровград. Під час перебування в СІЗО і колонії його здоров’я різко погіршилося. Через побиття у нього відмовили нирки, піднявся рівень цукру в крові, з’явилися набряки кінцівок, а в легенях накопичувалася рідина.Він не міг ходити, потерпав від сильного болю та практично не отримував медичної допомоги.
"Мені вводять якісь ін’єкції, але я не знаю, що саме", — повідомив рідним Віраті напередодні смерті.
Останній дзвінок Рустем зробив 7 лютого 2025 року. Він сказав, що дуже зле себе почуває та довго не протримається.
10 лютого стало відомо, що він помер у колонії Дімітровграда. Точну дату смерті окупаційна влада не назвала.
Повернення тіла і похорон
Коли старший син поїхав забирати тіло батька, колонія намагалася поховати його в безіменній могилі."Він ледь встиг приїхати. Навіть після того, як він повідомив телефоном, що приїде, аби забрати тіло батька і поховати його за мусульманськими традиціями, вони (росіяни — ред.) не хотіли віддати його. Коли він приїхав, вони сказали, що планують поховати його в загальній могилі", — резюмували у КРЦ.
13 березня Віраті поховали у селищі Рикове Генічеського району на Херсонщині.