Розглянемо на прикладі максимально далекої від прямих бойових дій сфери – музейної справи.
На початку квітня 2022 року за командою голови Служби зовнішньої розвідки рф Сергія Наришкіна під формальною егідою Мінкульту рф була сформована міжмузейна група (представники провідних музеїв та вишів рф), завданням якої був збір колекції матеріалів на окупованих територіях для організації експозицій з відбілювання “сво” та дискредитації України.
Вже наприкінці квітня з’явилися перші такі виставки, потім був створений типовий продукт, який 2,5 року катають по рф і через який проганяють усіх заїжджих іноземців.
Чому СЗР?
По-перше, тому що музейно-історична діяльність є особистим хобі Наришкіна.По-друге, тому що всі музейні проєкти рф за кордоном, а також робота з іноземцями за посередництвом музеїв, перебувають у рамці та опікуються СЗР.
По-третє, формально навесні 2022 р. російські війська перебували за кордоном – на території України та “визнаних” рф “народних республік”. А це формальний мандат СЗР.
У травні 2022 року в окупованій Луганській та Донецькій областях були створені структури Російського історичного товариства, яке очолює Наришкін. Тобто, формально – це були структури за кордоном. Але так думали не всі.
Пам’ятаєте, у лютому 2022 року на відомому засіданні РНБ рф Наришкін раптово підтримав включення “днр” і “лнр” до складу росії, хоча тоді про це не йшлося? Проговорився, бідолашний. А потім і проявився в діях. Нетримання у людини.
З середини 2022 року росвлада почала системно підключати музеї до “нормалізації” окупації та забезпечення контролю над новими окупованими територіями.
Ще до того, як у вересні 2022 р. було прийнято незаконне і невизнане ніким притомним рішення про приєднання до рф 4 українських областей, у серпні на території окупованої Луганської області запустили масштабну ініціативу “Наші традиції”. Формальним дахом був Мінкульт рф, а оператором – Музей Перемоги (Федеральна державна бюджетна установа культури “Центральний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.”).
“Експозиції для лнр підготували 13 федеральних музеїв. Серед них – Державний музей історії російської літератури імені В.І. Даля, Російський етнографічний музей, Державний історичний музей, Російський національний музей музики, Всеросійський музей декоративно-прикладного мистецтва та інші”, – розповів директор Музею Перемоги Олександр Школьник (цитата з новини від 29 липня 2022 року). По суті, Школьник публічно задокументував тих, кому рано чи пізно доведеться відповісти. До кінця 2022 року число учасників перевалило за 20.
З жовтня 2022 р. для російських чиновників формально “зарубіжні” “л/днр” укупі з захопленими районами Запорізької та Херсонської областей перетворилися на “внутрішні” регіони. Процес був перебудований.
У березні 2023 р. в росії був прийнятий закон, яким оформили масштабну крадіжку.
По-перше, всі українські музеї на окупованих територіях формально інтегрували в російську музейну систему.
По-друге (що особливо важливо), закон приписує до 31 грудня 2027 року внести всі українські музейні цінності до Державного каталогу Музейного фонду рф. Що означає завершення процесу переходу власності. Байки про те, що РФ так намагається “захистити” культурні цінності під час війни в рамках міжнародних зобов’язань – це найнахабніша брехня. Вони тупо крадуть і переписують на себе майно.
За розпорядженням Мінкульту рф понад 20 федеральних музеїв “взяли шефство” над 77 захопленими українськими музеями на ТОТ. Ключовим завданням, окрім “нормалізації” окупації, було забезпечення процесу внесення українських музейних цінностей до російського каталогу.
Динаміка така:
- у серпні 2024 р. до російського каталогу підключили 8 українських музеїв;
- у листопаді 2024 р. їх було вже 17;
- станом на зараз – 36.
Тобто, процес офіційного пограбування України та формального включення українських музеїв до російської системи набирає хід.
Хто замішаний?
Ось лише частина персонажів, які ОСОБИСТО відвідували ТОТ для проведення різних акцій:- Ковріков Роман Валерійович, генеральний директор Державного музею-заповідника “Петергоф” (м. Санкт-Петербург). Був на ТОТ мінімум тричі.
- Бак Дмитро Петрович, директор Державного музею історії російської літератури ім. В.І.Даля (м.Москва). Мінімум тричі.
- Кожанов Дмитро Олександрович, генеральний директор Політехнічного музею (м. Москва).
- Корнєєв Ігор Валерійович, директор Державного Бородінського воєнно-історичного музею заповідника (Московська область).
- Купіна Юлія Аркадіївна, директор Російського етнографічного музею (м. Санкт-Петербург).
- Міндлін Михайло Борисович, директор Музею давньоруської культури та мистецтва ім. Андрія Рубльова (м.Москва).
- Гриценко Володимир Петрович, директор Державного воєнно-історичного та природного музею-заповідника “Куликове поле” (м.Тула).
- Жукова Ірина Володимирівна, директор Всеросійського історико-етнографічного музею (м. Торжок).
- Комлєв Юрій Едуардович, директор Оренбурзького музею образотворчих мистецтв (м. Оренбург).
- Меньшикова Ірина Петрівна, директор Чуваського національного музею (м. Чебоксари).
- Ушаков Олександр Матвійович, директор Оренбурзького губернаторського музею (м. Оренбург).
- Дічко Віктор Вікторович, заступник директора Музею Перемоги (м.Москва).
- Кладов Віктор Юрійович, заступник директора з науки, Державний Лермонтовський музей-заповідник “Тархани”.
- Чепурной Олег Іванович, заступник директора Державного музею образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна (м. Москва). Чистий ФСБшник, рафінований.
Оскільки українські музейні предмети вносяться до єдиного російського каталогу, це робить токсичною всю музейну систему рф.
Поки в ефірі говоряться якісь слова, російський держкаток повзе по землі.
Український національний комітет ІКОМ всю цю красу давно фіксує і стукається в мозок профільного міжнародного співтовариства, від чого у добрих милих людей у Європах уже сіпаються окуляри. Начебто держава теж наморщила лоба і нарешті намагається породити й тут думку. Сподіваємося й уповаємо.
Це все до чого.
Казки російських співунів про “причини” конфлікту, про цілі “демілітаризації”, “денацифікації” тощо спростовуються фактами з російської практики. Росіяни тупо захоплюють і переварюють територію. Вони крадуть культурну спадщину як клас.З твердження “нехай в України буде поменше армія, щоб ми не боялися агресивних нацистів” ніяк не випливає наслідок “а поки ми вкрадемо всі українські музеї, до яких дотягнемося”.
Це логічну невідповідність потрібно доносити всім міжнародним партнерам. Тоді з’явиться шанс, що більше уваги буде приділено реальним причинам російської інтервенції.
Це важливо робити зараз, тому що на темі 80-річчя перемоги над нацизмом російські музеї лізуть до Європи, намагаючись реанімувати контакти і вибратися зі своїми акціями з приміщень “Россотрудничества” на престижні майданчики. По факту – це передовий загін СЗР рф і злодюжки, по вуха вимазані захопленням українських музейних цінностей.
Європейські і не тільки партнери мають знати, з ким мають справу. Наприклад, прямо зараз росіяни відкрили чергову виставку в Люксембурзі, а наступного тижня стартують “Російські сезони” з великою музейною програмою в Бахрейні та Омані.
