Захоплюючи нові українські території, росіяни щоразу створюють у містах та селах катівні, де незаконно утримують цивільних. У місцях несвободи вони застосовують тортури та створюють нелюдські умови утримування. У такий спосіб ворог намагається залякати місцеве населення та придушити будь-який спротив. Дослідження правозахисників свідчать, що така практика є систематичною та широкомасштабною. Одним з таких місць став херсонський ізолятор тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків. Російські наглядачі цілодобово знущалися там з українських громадян, яких незаконно утримували. Після звільнення міста журналісти ідентифікували катів, які керували в’язницею з липня до жовтня 2022 року. Вони виявилися поліціантами конвойної та патрульно-постової служб у Росії. Дані про них передано до Херсонської обласної прокуратури.
У Міжнародний день на підтримку жертв катувань, який відзначається 26 червня, розповідаємо одну із сотень історій про звірства, яких зазнали незаконно утримувані в херсонському ІТТ українці. Мешканцю Херсона, волонтеру Юрію (імʼя змінено з міркувань безпеки) довелося пройти через жорстокі тортури струмом та побиття, через що в нього стався мікроінсульт, а також почалися проблеми із серцем та зором.
Увага! Матеріал містить опис катування та насильства, який може травмувати читачів з чутливою психікою.
Спочатку до волонтерів ставилися нейтрально, але потім почали брати в полон
До війни Юрій разом з товаришем мешкав на орендованій квартирі в Херсоні. Після російського вторгнення чоловік пішов до військкомату, щоб записатися до тероборони. Однак тоді ворог прорвав українську оборону біля Антонівського мосту і почав рухатися вглиб української території, у бік Миколаєва. Тож у військкоматі йому порадили тікати з міста, але він натомість повернувся додому.Згодом Юрій вирішив увійти до муніципальної варти, щоб патрулювати вулиці. Після того як до Херсона ввійшли окупанти, він разом з іншими чоловіками охороняв стратегічні об’єкти, лікарні та магазини.
Також чоловік вів волонтерську діяльність, допомагав людям завозити товари до окупованого міста. Тоді єдиним представником від української влади був мер Херсона Ігор Колихаєв (наразі незаконно утримується в РФ. – Ред.).
“Міжнародні організації надсилали допомогу людям, які цього потребували“, – розповідає Юрій.
Він пригадує, як наприкінці березня 2022 року росіяни перестали пропускати волонтерів. Тоді представники Червоного Хреста, які на той час перебували в місті, почали видавати охочим посвідчення їхньої організації. Завдяки цьому їм вдавалося завозити на Херсонщину медикаменти з Одеси та Миколаєва. За словами Юрія, спочатку росіяни нейтрально ставилися до місцевих волонтерів, однак згодом усе змінилося.
“Потім почали брати людей у полон. Хтось просто так “здавав” та переходив на їхній бік, а хтось під тиском“, – говорить він.
Тоді вже почалися проблеми з мобільним зв’язком, тож Юрію доводилося шукати місця, де інтернет був доступний.
“Дуже часто таке буває, що вони [росіяни] заходять, тиснуть на так званих лідерів думок. Особливо якщо якісь люди вели бізнес. Їм потрібні такі, яких вони могли б використовувати у своїх цілях. Щоб люди бачили, що якщо ці “лідери” почали підтримувати РФ, то, значить, і їм треба ставати лояльнішими“, – пояснює волонтер.
9 червня 2022 року Юрій поїхав до центру Херсона, щоб знайти місце, де “ловить” інтернет. Вийшовши з машини, чоловік намагався під’єднатися до WiFi. І тут раптом хтось вихопив з його рук телефон та нагнув голову донизу. Юрій встиг помітити, що окупант був у цивільному. Наступної миті з-за будинку вибігло ще троє людей, один з яких натягнув йому на голову мішок, а інші заламали руки та вдягли кайданки. Обшукавши Юрія, вони забрали з його кишені ключі від автівки, документи та гроші.
“Починають мене бити та волочити до машини синього кольору. Мене посадили посередині. В мене між ногами були їхні автомати. Спереду сидів водій та ще один чоловік, і позаду в мене по боках двоє сіло. Мене стиснули. Такі кремезні були. Той, хто вихопив у мене телефон, сів у мою машину і кудись поїхав“, – розповідає волонтер.
Незнайомці наказали Юрію мовчати та покласти руки на сидіння позаду себе. Від незручної пози в чоловіка почали труситися руки. Помітивши це, окупанти сказали: “Все робиш чітко, як ми тобі говоримо. Розслабся, я тобі сказав! Ти що, мене не зрозумів?” Після цього його руки обхопили з обох сторін, а двоє викрадачів почали бити Юрія в живіт та по обличчю. Один з них схопив чоловіка за шию й закричав: “Ти що, не зрозумів, сука?!! Роби те, що тобі говорять!!!” Юрія продовжували бити, поки він не почав від слабкості завалюватися на одного з нападників. На думку чоловіка, його били, щоб він не чинив спротиву.
Спочатку Юрія привезли до якоїсь будівлі, де його викрадачам порадили його відвезти до херсонського ІТТ.
“Ми заїхали у двір. Мене в мішку так і волокли. Підняли на другий поверх. Передали мої документи та телефон, які були зі мною на момент мого взяття. Взяли в мене всі персональні дані. Тобто мене, так би мовити, оформили. Один з них каже, щоб розвернули мене до стінки і я навпомацки зняв шнурки з взуття. І мене типу повели в одиночну камеру, де з мене зняли мішок “, – пригадує волонтер.
Оглянувши камеру, Юрій помітив на стінах багато написів: молитви, гасла (“слава Росії”, “Ахмат – сила”, “братья славяне” тощо), гімн Росії, підписи та малюнок мушкетера. Це був справжній ізолятор із залізними дверима, дерев’яно-металевими “нарами”, відгородженими туалетом та рукомийником. Камера була тримісною та з діркою в підлозі.
Через декілька годин Юрія викликали на допит. На його думку, допитували ефесбівці. Йому знову натягли мішок на голову, обмотавши на рівні очей скотчем, і привели на третій поверх до великої зали, посередині якої перебувало близько шести людей, четверо представників ФСБ і двоє солдатів.
“Є в нас тут камера з під**сами, тебе там далі пустять по колу”
Волонтера посадили на дерев’яний стілець зі спинкою, а руки зв’язали позаду спинки. Перші 20 хвилин у Юрія запитували загальну інформацію: де він проживає, ким працює, де вчився, чим займався до цього. Після анкетування чоловіка почали жорстоко бити ногами, руками та гумовим кийком. Водночас вони кричали: “Розповідай!!! Та все ти знаєш, сука!!!” А окупанти, які сиділи та спостерігали за цим, казали: “Поки не почнеш говорити, це не закінчиться. Тож у твоїх інтересах почати говорити”. Юрій їм відповів, що він не розуміє, що саме від нього хочуть.Тоді один з катів наступив на нього ногою, вдарив по плечах кийком і сказав: “Ти що, сука, будеш із нами гратися?!! Тобі сказано, все розповідай!!!”
“Після їхніх затримань були випадки, коли люди помирали й на їхніх обличчях залишалися сліди від побоїв. Тому обличчя вони оминали, а от по тілу вони не соромилися бити“, – пояснює чоловік.
Під час побиття волонтер разом зі стільцем впав на підлогу. Він продовжував казати, що він звичайний громадянин і не розуміє, що від нього хочуть. Після цих слів його почали бити палицею під дих. Потім разом зі стільцем підійняли й почали стискати горло кийком. Далі його почали бити настільки сильно, що він знову впав та вдарився головою об підлогу. Водночас хтось із його катів сказав: “Запам’ятай – тут слова “чесно” не існує. За кожне таке слово я буду тебе щодуху гамселити“.
Тоді Юрій почав їм розповідати, як він прийшов до військкомату, де була дуже велика черга. Там якийсь чоловік відмовив його йти воювати, тож він повернувся додому. Ефесбівці сказали, що він їм морочить голову й почали знову його бити та вивертати за голову руки.
Коли чоловік знову впав на підлогу, один з катів, ставши ногою на голову Юрія, сказав: “Ти не розумієш, що ми з тобою ще по-хорошому спілкуємось”. Після цих слів окупанти задерли мішок, який тримався на скотчі, начепили чоловіку на вуха “крокодильчики” (контакти у вигляді прищіпок. – Ред.) та пустили електричний струм.
“Я не міг уявити, що це таке. Мене всього теліпає, очі закочуються, я не можу себе контролювати. А мене так тіпає, що я аж злітаю зі стільця знову. А вони кричать поруч: “Ти або помреш, або ти все розповіси!” – переповідає він.
З чотирьох окупантів, які допитували Юрія першого дня, один був дуже жорстоким. Він наказав зупинити “процедуру” й запитав: “Розкажи, як ти допомагав партизанам?” Інший, “лояльніший” спецслужбовець сказав: “Дивись, ти в нас у руках. І ти повністю як пластилін. Ми що захочемо, те з тобою й зробимо. Нам потрібна конкретна інформація про те, що робить ЗСУ”.
Окупанти почали називати прізвища з телефонних контактів Юрія та розпитувати його, навіщо він видалив якусь інформацію. Юрій одразу зрозумів, що в них є можливість відновити видалені файли.
“Зі мною фізично працював лише один з них. Йому постійно казали “єб*ш”. І він збільшував струм. Я розумів, що не витримую. Реально відчув, як у мене плавляться мізки. Мене знову затрясло, і я впав”, – свідчить чоловік.
Коли Юрій лежав на підлозі, кат спочатку встав ногами на його поперек, придавивши скручені за спиною руки, а потім поставив його на коліна:
“Каже: “Що, типу, ви**ти тебе тут перед усіма? Є в нас тут камера з під**сами, тебе там далі пустять по колу”. Він імітує, що знімає зі своїх штанів ремінь, а з мене справді знімає штани. І він тоді прикладає шокер до геніталій. Потім підстрибує і кричить: “Не буде в тебе дітей, мразь!” А в мене аж в очах темніє… Він мене паралельно палицею бʼє і каже: “Ми це називаємо паличка Гаррі Поттера”. Вони ще застосовували до мене “дзвінок Байдену та Зеленському” (так окупанти називають катування електричним струмом із застосуванням військово-польового телефона ТА-57, відомого як “тапік”. – Ред.). Через такі страшні знущання я постійно втрачав свідомість”, – з жахом пригадує Юрій.
У цей момент ефесбівці почали знову питати про контакти Юрія. Коли він відповів, що нічого не знає, один з катів йому відповів: “Та ти за*бав!!! Ти нам ніякої цінної інформації не кажеш!!! Давайте наступну процедуру!!!” Після цього чоловікові до геніталій під’єднали кліпси й почали пускати струм. Від нестерпного болю він почав кричати, на що спецслужбовець з посмішкою на обличчі відреагував: “Дивись, з нього аж пар іде”. Тоді хтось із катів встав та зачинив вікно. Так Юрія катували протягом трьох-чотирьох годин.
“З мене, коли я був на підлозі, після таких “процедур” злетіло взуття. Кат, який це все робив, стиснув мене і каже: “Міцний ти хлопець, мені такі подобаються. Тому ми завтра з тобою продовжимо”. І кинув мені взуття під ноги так, що я з першого разу потрапив у нього лівою ногою. І він це побачив. Кат злякався, що я міг щось бачити, і бʼє мене так, що я вдаряюсь об стінку. Я намагаюся пояснити, що відчув взуття пальцями. Він знову мене бʼє під дих і каже хлопцям, щоб мене винесли. Мене беруть під руки двоє солдатів і виносять”, – розповідає херсонець.
Коли його несли через коридор, один з катів запропонував жартома кинути Юрія до “камери з пі***сами”. А тоді його взяли за руки та ноги, занесли до камери та жбурнули спиною на підлогу, це називалося “перевіркою нирок”. Волонтеру пощастило, і він не сильно забився, оскільки підлога була вкрита OSB-панелями. У такій позі він пролежав хвилин 10–15, поки не прийшов до тями. Розуміючи, що йому потрібно триматися, він почав читати молитви, написані на стіні. На ній також були написи, залишені людьми, які перебували там до Юрія: дата “посадки” та тривалість перебування. Читаючи їх, чоловік намагався зрозуміти, як довго йому ще доведеться терпіти ці нелюдські знущання.
Охоронцями були прості солдати, а катували ФСБ та росгвардійці
Пізніше прийшов наглядач, який розв’язав Юрію руки та зняв з голови мішок. Чоловік помітив, що його тримають у напівпідвальному приміщенні, вікна якого виходять на дев’ятиповерховий будинок. Через навіс будівлю не було видно, але було чути, як ззовні вирує життя.За декілька годин двері відчинилися, і до камери зайшов наглядач у балаклаві. Він тримав у руках розкладний кийок (телескопічну трубку), який вилучили з машини Юрія під час обшуку. Окупант ударив ним чоловіка по плечах і запитав: “Навіщо тобі ця палиця?!!” Юрій відповів, що возив кийок для самозахисту. Тоді кат заявив, що він їм набрехав і завтра на нього очікує пекельний день.
“Охоронцями були прості солдати. Ті, хто “проводив фізичну роботу”, були ефесбівці або росгвардійці. Ефесбівці перебували там або до вечора, або інколи приїжджали, якщо треба було. І там на ніч залишалося декілька росгвардійців. Перші чотири дні вони до мене вночі заходили два рази, били та знущались. Постійно лякали зґвалтуванням. У них були списки, у яких біля прізвищ стояли позначки: “зайти раз на день” або “провідати через погане здоров’я”. Прізвища людей я не бачив”, – пояснює чоловік.
В ІТТ Юрія охороняли молоді хлопці з Ростова-на-Дону, які йому сказали, що 8 березня 2022 року Україна мала наступати на Росію. Саме тому вони й напали першими.
О сьомій-восьмій ранку Юрій почув, як до ізолятора на декількох машинах приїхали ефесбівці. Тоді ж йому принесли чай та засохлий хліб. Десь о 12-й годині чоловіка викликали на допит, де продовжували застосовувати струм та побиття. З кожним днем тривалість допитів скорочувалася.
Ввечері один з наглядачів приніс чоловікові чисту білизну, щоб він переодягнувся. У рукомийнику він виправ брудні речі, помився та попив води.
На четвертий день чоловікові на голову натягли мішок та підвісили головою донизу. На обличчя почали лити воду, після чого Юрій став захлинатися та втратив свідомість.
Хлопця через пияцтво “здала” дівчина. Його вже втретє привозили до ізолятора
Того ж дня до його камери “підселили” двох чоловіків, які декілька годин боялися говорити. З останнім він потім познайомився і дізнався, що його через пияцтво “здала” дівчина. Його вже втретє привозили до ізолятора. Там протримали чотири дні й відпустили. Перший чоловік пізніше пішов на співпрацю з ворогом. Після деокупації Херсона він передавав інформацію росіянам. А під час окупації він потрапив у неволю через фотографування зруйнованого приміщення СБУ, поряд з яким був штаб “Єдиної Росії”. Його декілька разів викликали на допит, але не били. Дали папірець, і він на ньому записав свої свідчення.На восьмий день двох співкамерників Юрія відпустили, а замість них привели іншого. В огрядного та спокійного на вигляд чоловіка був на шиї золотий ланцюжок. Юрія ж перевели до іншої камери, де вже перебувало двоє людей: один близько 19 днів, а інший шість. Останній був працівником підприємства, власник якого виїхав з окупованої території. Росіяни хотіли отримати від чоловіка якусь інформацію й першого ж дня його сильно побили. Це було помітно за синцями на його тілі. Наступного дня його відпустили, а тим, хто залишився, принесли пропагандистські книжки про велич Радянського Союзу.
Чоловік, який перебував у камері 19 днів, не мав документів, і його тримали там без висунення будь-яких звинувачень.
На десятий день Юрію під час допиту сказали, що його шукають батьки та друзі. Потім почали вимагати якусь інформацію, але чоловік на це їм відповів, що більше немає що додати: “Може, у вас інше уявлення, але я перед вами чистий. Я розумію, що я можу звідси живим не вийти”. Після цих слів його повернули до камери й більше не катували так жорстоко, як раніше. Лише під час допиту могли вдарити 10 разів гумовим кийком.
Про зникнення Юрія почали активно писати в соцмережах у херсонських групах. Тоді представники ФСБ почали в нього запитувати, як він ставиться до РФ та чи не проти того, щоб вони тут залишилися. На це він відповів, що він спілкується російською мовою, що знає російський гімн (вивчив у камері), що вони були дружніми країнами. Але він проти того, щоб Україна стала Росією. Також під час допиту Юрій постійно просив, щоб його батькам передали, що він живий. Росіяни відповідали, що подумають.
“Нам один раз на день приносили якусь крупу й кидали на тарілку. Здебільшого це була холодна гречка та черствий хліб. І чай. Зрозуміло, що цього було не досить. Я завжди намагався ділити тарілку навпіл, щоб потім ще раз перекусити“, – додає він.
На п’ятнадцятий день росіяни почали схиляти волонтера до співпраці: “Ти ж розумієш, що нам потрібні свої люди. Ми тобі пропонуємо співпрацювати з нами“. Серед тих, хто його допитував, був чоловік, який постійно перезаряджав зброю. Він же ж ударив Юрія нею по плечах.
Під час медичного обстеження на волі Юрій з’ясував, що в нього був мікроінсульт
Зрозумівши, що з чоловіка не буде жодної користі, росіяни змінили тактику. Вони почали казати, що відпустять його додому, щоб він відновив свої сили. Тоді він попросив їх, щоб вони попередили його батьків, що він незабаром повернеться додому.“Мене відпустили та повернули паспорт. Я додому прийшов пішки. Коли мене відпустили, я зрозумів, що був на вул. Теплоенергетиків. Це ізолятор тимчасового тримання. ІТТ. Мама ридала, як побачила мене. Я дуже заріс. Під час полону я втратив 7 кілограмів. Зрозумівши, що від мене смерділо, я відразу пішов у ванну. У мене на тілі залишилися сліди від побиття. Одна щока опустилась, а ліва рука погано функціонувала”, – згадує він.
Після того як його відпустили, Юрій зрозумів, що йому потрібно терміново виїжджати з окупації. Він почав шукати тих, хто міг би йому допомогти. Вранці 4 липня чоловік із двома сумками сів до маршрутки, щоб виїхати з ТОТ. На Антонівському мосту його та інших пасажирів перевіряли росгвардійці та ефесбівці. В останніх були планшети, за допомогою яких вони перевіряли українців через свою базу даних.
Перед цим усіх людей вивели з маршрутки, переглянули всі їхні речі й швидко опитали жінок з дітьми. У них силовики запитували, куди саме вони їдуть.
Після цього росіяни вишикували чоловіків у шеренгу. До кожного з них підійшли двоє ефесбівців, один з яких перевіряв пасажирів за допомогою планшета, а інший – звіряючись із папірцем формату А4. Юрій опинився передостаннім у черзі. Першим перевірили документи, водійські права та техпаспорт водія. Коли черга дійшла до Юрія, він показав окупантам свій паспорт і студентський квиток. Побачивши студентський, спецслужбовець засумнівався, що він студент. Тоді Юрій пояснив йому, що він здобуває другу освіту і їде здавати сесію.
Водночас він пообіцяв повернутися назад до окупованого Херсона. Ефесбівець побачив його херсонську прописку і перейшов до наступного пасажира.
“Потім, коли ми з іншими пасажирами спілкувалися між собою, дійшли висновку, що на листочках А4 були ті, кого не встигли внести до бази”, – вважає чоловік.
Кожні 2–3 кілометри їх зупиняли на блокпостах для перевірки документів. Перед Василівкою на блокпості стояли росгвардійці та елдеенерівці. Останні були літніми чоловіками із золотими коронками на зубах. Через те що в них у салоні було п’ятеро дітей, їх одразу пропустили.
Маршрутка Юрія приїхала до Василівки близько третьої години дня. Контрольно-пропускний режим починався з пʼятої вечора. Їхня машина була в черзі під номером 134. Окупанти записали на аркуші паперу паспортні дані пасажирів і приблизно о дев’ятій годині вечора повідомили їх про припинення пропускного режиму.
“Коли оголосили, що пропуск припиняється, то вони сказали, що тут ніхто не може залишатися. Або обстріляють вони, або прилетить по них. Люди або мають залишитись у Василівці, здавши перед цим документи, або повернутися до сусідніх сіл. Усі мали дотримуватися комендантської години. Частина людей одразу ж поїхала, а частина залишалася тут. Ходили чутки, що інколи вони можуть пропустити машин 10. Хто грошей дав – їх пропускали”, – каже волонтер.
Після цього біля КПП залишилося дві маршрутки та одна автівка. В одній з маршруток був Юрій, коли вони під’їхали до блокпоста, він побачив ефесбівців та росгвардійців. Ті попросили пасажирів підняти документи та свідоцтва про народження дітей і пропустили їх далі. На другому блокпості було те саме.
Біля “сірої зони” стояли кадирівці, один з яких перевірив документи на дітей та п’ять-сім хвилин розпитував чоловіків, куди вони їдуть та навіщо. Після перевірки пасажирів він сказав водію, щоб той обережно їхав через заміновані поля.
Того дня Юрію пощастило, оскільки його не перевірили на жодному блокпості.
За словами чоловіка, на окупованій території ефесбівці затримують та допитують людей. Вони збирають та сортують інформацію про них. Ходять у цивільному, а їздять на машинах з чорними табличками. Росгвардія займалася пошуком активних українців та придушенням мітингів. Він це помітив під час проукраїнських акцій, які він відвідував.
“Я з питань і того, як їх ставили, зрозумів, що це ФСБ. Бо там був один момент, коли в мене взяли відбитки пальців, зняли мішок і сказали, щоб я дивився лише в камеру. Мене тоді сфотографували в профіль і в анфас“, – ділиться своїми спогадами він.
Пройшовши медичне обстеження на підконтрольній території, Юрій з’ясував, що в нього був мікроінсульт. Також у нього з’явилася приглухуватість та проблеми із серцем. Через постійне збудження центральної нервової системи він часто прокидається вночі.
***
Після звільнення Херсона журналісти “Суспільного” ідентифікували катів, які керували в’язницею з липня до жовтня 2022 року. Їх знайшли завдяки фотографіям у відкритому доступі та свідченням колишніх бранців. Як виявилось, катами були поліціянти конвойної та патрульно-постової служби. Поліцейський із Краснодара Юрій Кулуар з позивним Борода, який відзначився особливою жорстокістю, має дружину, сина, доньку та трьох онуків. Інший кат – Станіслав Григорьєв на прізвисько Буратіно – є співробітником патрульно-постової служби Красноярська. Він теж одружений та має сімʼю. Віктор Айвазов з позивним Чечня служить у красноярському окремому батальйоні охорони та конвоювання. Андрій Співак на прізвисько Злий виявився заступником командира роти конвойної служби Омська. У Херсонській катівні він був головним наглядачем. Чоловік теж має дружину та доньку. Він змушував херсонців співати гімн Росії та викрикувати проросійські гасла. Дані про всіх катів з херсонської в’язниці журналісти передали до Херсонської обласної прокуратури.
Еліна Суліма, ZMINA