Це невигадані історії сьогодення, представлені в старовинному форматі. Книга «Lament of Kherson region» (або «Плач Херсонщини»), яка зібрала документальні історії сучасності у форматі середньовічного літопису, починає подорожі Україною. Журналісти «Вгору» дізналися для вас подробиці того, як створювався цей сучасний артефакт.Динамічні тексти, а це 52 історії жителів Херсона та області, які за останні два роки збирали фахівці соціологічної асоціації України, перетворилися на рукотворну книгу. Створювали її 12 українських художників за участі естонських митців під час 10-денної резиденції в Таллінні в лютому 2024 року. Ще понад три десятки історій потрапило на закладки.
Перші поради художникам від Анатолія Лютюка
Художній керівник цього проєкту – херсонець Володимир Рейнхарт. А з естонського боку менторство над створенням такого сучасного літопису взяв директор Українського культурного центру Анатолій Лютюк – заслужений художник України, духовний і моральний лідер української спільноти в Таллінні, який має великий досвід створення подібних книг.
Володимир Рейнхарт
Чому митці обрали таку вигадливу форму розповіді? Володимир Рейнхарт вважає, що, з одного боку, світ почав втомлюватися від війни в Україні, з другого – прості форми подачі матеріалу вже не спрацьовують, вони набридли примхливим європейцям:«Це цікавіша форма, бо, по суті, це все ті ж самі історії, але розказані трохи по-іншому. Ця артформа дозволила нам ще раз розповісти про Херсонщину, про проблеми, з якими ми стикаємось».
У цій майже алхімічній лабораторії «народжувався» папір, з якого зроблена книга
Книга не лише створена за середньовічними технологіями – власноруч зроблений папір за «рецептами» Х століття, каліграфічне письмо, живі малюнки в різних техніках. Вона поділяє історію Херсонщини від 24 лютого 2022 року за чотирма стихіями – так само, як це робили алхіміки за часів середньовіччя: вогонь (початок вторгнення), земля (окупація, спротив і звільнення міста), вода (затоплення через підрив на Каховській ГЕС) та повітря (сьогодення та майбутнє).
На власній шкірі
Для херсонки Валерії Гуран, яка всю окупацію провела в Херсоні й тепер живе в місті, поїздка в Естонію стала не лише важливою творчою подією, а й можливістю хоча б 10 днів поспати в тиші. Каже, по інерції ще кудись поспішає, намагаючись встигнути до комендантської години, аж поки згадує, що тут її немає, тут все по-іншому. І розповідає свій особистий досвід початку вторгнення:«І в перші дні ми збігались у підвали від кожного шурхоту, пострілу, вибуху, вібрації. Ми здригалися і ховалися, і лягали у коридорах на підлогу, щоб не дістало, бо чутні були постріли...»
Валерія Гуран демонструє результати своєї роботи
Художниця каже: історії, з якими вона працювала, дуже різні за своїм сенсом і наповненням, але добре складаються в одну часову лінію. Основою її роботи стали старослов'янські символи, які люди використовували як обереги.
«Ми поїхали до мами, а вона живе біля Антонівського мосту – знайшли «гарне» місце куди поїхати. Коли почалася стрілянина, ми після цього виходили та збирали по подвір'ю та діставали з дверей кулі, гільзи. Потім переїхали до маминої подруги, а вона живе на Північному, Таврійському. І тут почалася Чорнобаївка...»
Надія Білецька
Маріанна Таріш основний символ своїх історій взяла з власного життя:«Взагалі, я проживаю у мікрорайоні Острів і на 9-му поверсі. І коли почалася російська агресія, дуже багато бачила винищувачів над моїм дахом. І щоразу відчувала себе наче під прицілом. Тобто була кожного разу готова, що це кінець. І цей символ прицілу вклала в кожну історію, бо мені здається, що кожен херсонець, кожен українець почуває себе наче мішенню, ціллю для ворога».
Маріанна Таріш «чаклує» над своїми ілюстраціями біля вогню
Найяскравішим враженням для Костянтина Терещенка стало народженням доньки в окупованому Херсоні на 16-й день війни, і художник дуже вдячний за можливість долучитися до проєкту:Кожна справа на ствердження культури та культурної спільноти, є справою неймовірно важливою, і брати у цьому участь – це велика честь для мене. Поки я тут працював, здобув багато досвіду в майстерності написання та взаємодії з унікальними техніками книг.
Костянтин Терещенко
Рідні по духу
До речі, серед українських митців – творців книги є не тільки херсонці. Мультидисциплінарна мисткиня з Бахмута Машика Вишедська зараз живе в Івано-Франківську, з початку повномасштабного вторгнення стала ілюструвати історії, які розповідали люди з різних міст, і десь у середині 2022 року сконцентрувалася на історіях з Херсонщини. Вона була в Херсоні лише один раз, але має дуже багато друзів-херсонців, у тому числі й в Івано-Франківську.
Машика Вишедська друга зліва
Увага киянки Ольги Верменич прикута до Херсона тому, що понад рік її чоловік служить у Херсоні, тож кожен її ранок починається з перегляду херсонських новин:«Всі історії варті того, щоб їх задокументувати. І зробити з цього книгу, яку будуть читати люди, які не стикалися з цими реаліями, які будуть ще більш переконливі завдяки художній мові, яку використовують художники, які зібралися на цю резиденцію», – вважає каліграфістка.
Ольга Верменич
Тетяна Адаменко розповідає, що з Херсонщиною її поєднує образ Поліни Райко. Тетяна довго не наважувалася малювати, аж поки не побачила твори бабусі Поліни, і вважає, що та своєю творчістю немов дала їй дозвіл малювати недосконало. Але жінка так і не встигла потрапити до будинку-музею – росіяни його знищили. Зате віру в себе їй дала естонська резиденція:«Коли ти займаєшся сродною працею з 10 до 7-8 вечора в компанії тих, хто тебе розуміє, то це надзвичайний життєвий досвід. Мабуть, я тепер відчуваю себе більше мисткинею, ніж до цього».
Тетяна Адаменко за роботою
Художниця із захватом розповідає про героїв своєї частини книги. Про бібліотекарку, яка вийшла проти росіян і сказала, що не відкриє їм бібліотеку, як її образ трансформувався в образ богині мудрості, Афіни Паллади, а згодом набув архангельських рис. Про фермера, який у 2022-му під обстрілами засіяв свій пай, у 2023-го його затопило, а у 2024-му році втрату перетворив на свободу і вирішив, що він вільний, бо «росіяни достроково відправили його на пенсію».Загалом, книга чудово склалася, митці залишились задоволені роботою, перші глядачі вражені, тож зараз навіть є ідеї продовження цього проєкту. Але це вже буде зовсім інша історія, а зараз має закінчитися ця.
Упродовж березня підсумкова виставка ілюстрацій книги експонувалася в Естонії, а зараз мандрує Україною: 9 травня презентація запланована в Тернополі, 10 травня – в Одесі, 14 травня – в Херсоні, 17 травня – в Києві.
Лариса Жарких, Вгору
