Сексуальне насильство щодо чоловіків – один із найжорстокіших злочинів. І його активно застосовували росіяни, прагнучи через психічний злам схилити херсонців до співпраці – чоловіків ґвалтували або ж погрожували зґвалтуванням. На березень 2024 року, Офіс Генпрокурора зафіксував 280 фактів сексуального насильства з боку окупантів, з них 101 випадок – насильство над чоловіками. Найбільше випадків сексуального насильства зафіксовано в Херсонській області – 84, з них над чоловіками – 50. Мова не тільки про зґвалтування або погрози та спроби застосувати його, а й про каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими.
Попри те, що представникам «сильної статі» особливо важко наважитися розповісти про болісне приниження, такі історії все ж знаходять шлях до публічного простору. 27 березня відбулася презентація документального фільму «Він Теж: Історії українських чоловіків, скривджених росіянами», знятого журналістами «Слідства.Інфо». Четверо херсонців, які зазнали тортур в катівнях окупованого міста, мали сміливість засвідчити ці російські злочини, серед них – священник Церкви Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ протоієрей Сергій Чудинович, якого росіяни викрали 30 березня 2022 року.
Отець Сергій був, мабуть, першим наважився розповісти свою історію – про нелюдські знущання, катування, погрозу зґвалтування. Він оприлюднив у фейсбуці своє звернення ще у квітні 2022 року, коли йому вдалося вибратися з окупованого Херсона. Ділився пережитим він і з журналістами Медіаплатформи «Вгору».
Зосередився на допомозі людям
Отець Сергій передбачав, що війна буде. А коли побачив відео, як біля дороговказу на Асканію їде колона російської військової техніки – як на параді, з прапорцями, зрозумів серйозність ситуації й вирішив «позбавити себе слабких місць» – посадив дітей і дружину в автівку, відвіз їх у сусідню область, а наступного ранку повернувся в Херсон один.
Церква одразу ж стала своєрідним соціальним центром, куди люди йшли по пораду, розраду й допомогу. Він зосередився на допомозі людям, не тільки вів богослужіння, а й запроваджував різні соціальні проєкти, підтримував дітей.
У церкві запасали й ділилися необхідним – харчами, медикаментами. Той запас продуктів, який сформували в березні, потім допоміг протриматися людям аж 7 місяців. Боролися зі страхом, усіляко заспокоювали людей. Перший проєкт, який створили у храмі під час окупації – безплатна перукарня, роботу майстрів якої частково оплачувала церква, потім поставили 2 кавових апарати та робили безплатну каву.
«Потім цю кав’ярню мені у вину поставили росіяни, – згадує Сергій Чудинович. – Я люблю пожартувати деколи, і написав плакат: «Парафіяльна кав’ярня. Меню: «одно кофе» – 1000 гривень, «одін кофе» — 500 гривень, а «одна кава, будь ласка» – безкоштовно за рахунок церкви». Потім російські пабліки розтаскали ці всі картинки в телеграмі. Почали погрози надсилати, що піймаємо, приб’ємо. Видно, з гумором у них зле».
Згодом церква стала осередком волонтерів, яких росіяни позбавили приміщення – вони їжу варили, роздавали людям на Острові. Предметом особливої гордості був медичний кабінет, де можна було виміряти артеріальний тиск, температуру, отримати інформацію про наявність ліків. Деякі препарати вдалося в аптеках купити, потім збирали з миру по нитці. Згодом отець Сергій сам став їздити по ліки в Миколаїв, поки ще можна було через Станіслав проїхати.
«Туди «прошмигнути» можна було, а назад везти що-небудь – ніяк, можна було тільки в сумці, в кишені, дуже небагато вантажу вдавалося протягнути, – описує свої подорожі по ліки Сергій Чудинович. – Я викручувався як міг, і хрестики малював російські повсюди. Мені здавалося, я дурив всіх, а потім ФСБ-шники мені сказали: «Ти не думай, що такий розумний, ми тебе водили місяць». І ще сказали, що прийдуть до всіх, як час дійде».
Багато геть фантастичних речей священник називає не інакше, як проявом промислу Божого, бо раціонально пояснити події не може. І те, як дорогою з Миколаєва втрапив у перестрілку і дивом залишився живим, і як те, як багато його прохань до Бога дивом втілювалися в життя. Мабуть, найяскравіший приклад – як знайшли для маленької дитини безлактозне молоко тоді, коли й звичайного в Херсоні купити було проблемно.
Найважчим у той період Сергій Чудинович називає неможливість виспатися – спав він буквально 2 години на добу.
Попрощався з життям
В один далеко не прекрасний ранок росіяни викрали священника прямо з церкви. Отець Сергій провів у полоні день, але рана від пережитого залишиться на все життя.
Його схиляли до співпраці – відмовився. Спочатку росіяни діяли м’яко: казали, що «допомагати людям – справа добра», пропонували роздавати свою гуманітарку на території храму. Також від нього вимагали інформацію про певних людей – він не розповів. Потім зав’язали очі, тримали в холодній камері без можливості скористатися вбиральнею, згодом били, душили, під загрозою зґвалтування роздягли та принижували.
«Це дуже жорстоко, це дуже страшно, – зізнається Сергій Чудинович. – Як кажуть, б’ють і плакати не дають».
Погрожуючи вбивством, окупанти змусили його записати відеозвернення до людей, основним меседжем якого була брехня – що фізичного чи психологічного тиску до нього не вчиняли.
Свій порятунок з лап загарбників Сергій Чудинович теж називає типовим проявом промислу Господнього. Надвечір його відпустили й наказали робити те, що він робив і раніше.
«Я кажу: ви ж розумієте, частина моєї роботи – я їжджу в Миколаїв по ліки. Вони подумали, і один каже: ну ладно, їзди, тільки мужиків не вози, баб і дітей вози. Тобто, я, як їхав в Миколаїв, кого міг – з собою брав, а ще за моєю машиною їхали машини як за тим, хто знає дорогу. Батюшку росіяни пропускали, перевіряли, плечі дивилися, чи немає відбитків (якби я стріляв з автомата, в мене мусили б бути якісь сліди)».
Священник скористався моментом, призначив виїзд на один день, а виїхав напередодні. Розповідає: як блокпост російський пройшов, виїхав у поле – і гнав там під 100 кілометрів.
Зробити те, що ти вважаєш правильним
А через якийсь час Сергій Чудинович відверто розповів справжню історію свого полону, бо прагнув заохотити інших говорити про пережите насильство:
«Всі люди, які потрапляли, потрапляють і потраплятимуть, не дай Боже звичайно, до їхніх лап, в будь-якому форматі – їх там ламають так чи інакше. Але всі люди, які вийшли звідти, яких відпустили росіяни, не розповідають на публіку, що з ними реально було, і я розумію, чому. Кажуть, все добре, а це не так. І мене це дуже розізлило, внутрішньо образило. Я сидів і думав, як їм помститися. Що я можу зробити я, цивільна особа? Як я можу поправити? Я ж не можу вимагати нічого ні в кого, треба самому зробити те, що ти вважаєш правильним – розповісти правду. Я вирішив розказати все, що там відбулося, публічно».
Правда робить нас вільними, впевнений священник. Тож він зібрав сім’ю і сказав їм про своє рішення. Дружина дуже переживала, але особливо не просто далося його зізнання дітям. Отець Сергій розповідає, що старший син довго не хотів дивитися коментарі під цим відео, став замкнутим. Тоді батько вирішив разом із ним подивитися, звернути увагу, що абсолютно ніхто його не засуджує – були лише слова підтримки.
Відео Сергія Чудиновича з правдивою розповіддю про його ув'язнення росіянами викликало хвилю підтримки
Але попри серйозні наслідки російського полону (параноя, немотивований страх, дискомфорт при перебуванні в темному приміщенні, відчуття бруду), Сергій Чудинович почав шукати своїх парафіян у різних містах, проводив для них служби, а після деокупації повернувся до Херсона. Правда, зараз Церква Покрови Пресвятої Богородиці тимчасово перебуває в Кропивницькому, бо після підриву дамби Каховської ГЕС храм затопило, та й район через постійні обстріли став найнебезпечнішим у місті. І де б він не перебував, отець Сергій намагається допомагати людям. Але це вже зовсім інша історія.
Коли Сергій Чудинович дізнався про презентацію документального фільму «Він Теж», то вирішив приїхати, адже вважає, що розповідати про злочини російських військових дуже важливо. 29 березня в Херсоні журналісти “Слідство.Інфо” показали вій фільм і в Херсоні.
«Говорити про це – не соромно. Чоловіки, які погодилися з нами поспілкуватися, надзвичайно сміливі. Найголовніше – вони хочуть, аби винуватці були знайдені та покарані», – вважає авторка фільму Яна Корнійчук.
В інтерв'ю Голосу Америки Генпрокурор України Андрій Костін озвучив, що в українській судовій системі вже оголошена підозра більш ніж 530 потенційним підозрюваним, які скоїли воєнні злочини проти українських громадян, було оголошено вже 82 вироки в українських судах.
«Правосуддя допомагає людям не тільки пережити все, що з ними відбулось, це допомагає їм відновити свою гідність, своє прагнення до нормального життя», – заявив Генпрокурор.
Крім того, фахівці мережі громадських приймалень УГСПЛ у 18 областях країни надають безоплатну правову та юридичну допомогу постраждалим від Російської агресії, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії». У Херсоні громадська приймальня мережі працює на базі благодійної організації “Фонд милосердя та здоров'я”, документатор злочинів РФ по Херсонській області – адвокат УГСПЛ, юрист громадської приймальні ФМЗ – Олександр Данилов.
Щоби дізнатися контакти громадських приймалень УГСПЛ в інших регіонах, натисніть ТУТ.
Задля безпеки та зручності клієнтів особистий прийом у Херсоні проводиться виключно за попереднім записом за номером телефона +38 (095) 805 72 99.
Правозахисники також розробили пам’ятку, як зафіксувати докази воєнних злочинів Російської Федерації проти мирного населення України.
Вгору