Понад рік Херсон перебуває під постійними обстрілами російських військ. Щодня звільнене місто зазнає ударів ракет та артилерії. Попри близькість до лінії фронту, херсонці намагаються повернутися до звичного мирного життя. Працюють кафе та ринки, на вулицях продають квіти — під канонаду до Херсона прийшла чергова весна, передає FREEДОМ.
Звуки вибухів замість співу птахів — так йде вже друга весна у Херсоні. Вранці на вулицях чимало людей. Жителі звільненого міста адаптувалися до нових реалій.
“Страшнувато, але ми вже звикли. Це погано звучить, що звикли, треба берегтися. Проте ми вже розрізняємо, де наші стріляють, а де — не наші”, — каже мешканка Херсона Ілона.
У прифронтовому місті відкрито кафе, магазини та ринки. На прилавках — свіжа полуниця та екзотичні фрукти. Самі продавці зізнаються: не вистачає лише покупців. Працювати продовжують навіть під вогнем російської артилерії.
“До нас долітали уламки. Налякані були, звичайно. Але нічого, сподіваємось на спокій та мир”, — ділиться мешканка Херсона Ольга.
Херсонці продовжують повторювати: навіть щоденні обстріли — це набагато краще, ніж життя під російською окупацією.
“Без сліз неможливо згадувати. Тоді було страшніше. І тоді вірили, що буде Україна, буде звільнення, а зараз — тим більше. Ти цим живеш і віриш у перемогу. Так і буде. Коли були в окупації, ще думки були сховатися, кудись виїхати. А коли нас звільнили, то й таких думок немає. Тут наші військові, ми їм допомагаємо, готуємо, донатимо. Ми без них не зможемо, це 100%, так само і вони без нас, без нашої підтримки”, — каже мешканка Херсона Ілона.
Через щоденні обстріли багато містян виїхали в безпечніші регіони. Але є й ті, хто навіть за таких умов почувається у більшій безпеці. Валентина рік тому виїхала з окупованого лівого берега Дніпра. Багато її родичів і знайомих зараз за кордоном. Дівчина вирішила дочекатися звільнення рідного міста, перебуваючи якомога ближче до дому.
“Страшно, звісно. Дуже страшно. Ми намагаємося і за покупками дуже швидко машиною їздити, в основному сидимо вдома, розуміємо ситуацію. Але тут ми вільні. Хотілося б, щоб уже мир був, тиша, і, дай боже, повернутися додому, на свою територію”, — каже Валентина.
До позицій російських військ — лише кілька кілометрів. У центрі Херсона, куди прилітають російські снаряди практично щодня, працює кав’ярня. Бариста Олексій без вихідних готує напої для рідкісних відвідувачів, а коли їх нема — малює Херсон.
“Знайомі постійно питають, чому я не виставляю картини на виставках. Але я працюю тут один, я і є кав’ярня. Вирішив виставити їх саме тут для тих людей, які сюди приходять. Щоб їм було набагато затишніше”, — каже бариста Олексій Мельниченко.
Як референси Олексій використовує фотографії, які сам зробив, повертаючись із кав’ярні додому. Деякі картини — місця, які добре знайомі всім херсонцям, — малював по пам’яті. Зруйнований Антонівський міст, знищена бібліотека Гончара та набережна. З дірок від ракет та снарядів на цих малюнках проростають акварельні квіти.
“Ось біля входу до морської академії я зобразив пам’ятник Ушакова як привид. Саме росіяни його зняли та забрали з собою. Я вважаю, що ми повинні позбутися всього цього. Місто стане набагато кращим. Сподіваюся, тут стоятиме саме український адмірал”, — каже Олексій.
Він додає, що Херсон дуже зруйнований і треба утримувати в пам’яті, яким місто було до війни.
“Я хотів показати у своїх роботах, який Херсон у моїх думках. Гірше наше місто не стає. Воно сильне, і ми все це переживемо. З часів заснування Херсона вже було багато воєн, і саме це місто все пережило, і зараз ми це переживемо. Буде потім лише краще”, — упевнений бариста-художник.
Образи, народжені аквареллю, Олексій зібрав у листівки та календарі. Їх можна придбати у кав’ярні. Усі вторговані кошти йдуть на допомогу Збройним силам України. Ідея народилася давно, коли бариста, бувши у Києві, хотів допомогти у звільненні рідного Херсона. Нині це наближає деокупацію лівого берега.
“Сподіваюся, коли звільнять лівий берег, буде набагато більше людей, і я не матиму часу, щоб сидіти й малювати. Зараз саме цим я займаюся, коли не працюю з кавою”, — каже Олексій Мельниченко.
Руйнувань у Херсоні з кожним днем дедалі більше. Безпечних місць не лишилося: куди й коли влучить черговий російський снаряд, ніхто не може передбачити. Місцеві кажуть: треба цінувати кожну мить. Херсонці самі розфарбовують свої прифронтові будні. На вулицях під звуки артилерійських дуелей продають квіти.
“Такі яскраві фарби навесні нам надають сил, надають енергії. Надають упевненості, що все буде Україна. Херсон має жити. І навіть за таких умов ми живемо. Багато зустрічаєш людей, тих, хто лишився. І ти розумієш: залишилися саме ті, на кому все це тримається, чесно. І ти дивишся: такі чудові, класні, вони справді не здаються. На таких людях все тримається. Це люди, з якими можна йти на розвідку”, — каже мешканка Херсона Олена.
У Херсоні залишаються близько 67 тис. людей. Це вп’ятеро менше, ніж до початку повномасштабної війни. Усі, хто вирішив не виїжджати із міста, роблять усе можливе для повернення мирного життя.
