Розповідаємо, як кіноклуб і волонтери з Херсона, попри постійні обстріли міста, влаштували покази документальних фільмів для херсонців.Ці покази не афішувалися завчасно з міркувань безпеки. Коли група сміливців просто під носом у ворога в прифронтовому Херсоні вирішила організувати кінопокази в рамках 20-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, задум тримали в суворій таємниці. На щастя, усе вдалося. І в грудні мешканці міста змогли побачити два документальні фільми з репертуару фестивалю.
На таке складно було навіть наважитись
Загалом у місті організували два кінопокази офлайн. Херсонці бодай на два дні змогли зібратися разом, подивитися кіно й поспілкуватися, як робили це до війни. При чому організували кіноперегляди також херсонці: місцеві волонтери та кіноклуб Docudays UA при Благодійній організації «Фонд милосердя та здоров’я».Модераторка кіноклубу, регіональна координаторка Мандрівного фестивалю Docudays UA, юристка Олена Старюк працює керівницею громадської приймальні Фонду. До вторгнення вона проводила в місті й по всій області покази, консультувала громадян, допомагала громадам області в адвокаційних кампаніях.
У липні 22-го року їй із дітьми таки вдалося виїхати з окупованого Херсона. Каже, у якийсь момент навіть втратила надію, що це можливо. Дорога була складною і небезпечною. Три доби вони ночували в автівці посеред поля, але змогли виїхати на підконтрольну Україні територію.
Опинившись у Польщі, Олена Старюк відновила діяльність кіноклубу. «Нас поселили в готелі, де жили тільки українки з дітьми. Розповіла, де я працюю і ким, і почала проводити там зустрічі. Ми разом дивилися фільми. До того часу деякі з них взагалі не знали, що є такі документальні фільми про права людини», – розповідає модераторка.
Олена Старюк
До слова, у Польщі Олена Старюк займається не лише кіноклубом, а і продовжує надавати землякам правову допомогу. «Ми підтримуємо всіх херсонців, де б вони не були – чи на окупованих, чи на звільнених територіях. Я і в окупації не переставала консультувати. Небезпечно було, але консультувала. У людей виникають різні питання: як на окупованій території отримати свідоцтво про народження чи свідоцтво про смерть, як розв'язувати питання спадщини, аліментів, затоплення, відшкодування за пошкоджене майно, – перераховує юристка. – Люди не знають, що робити там, де української влади немає».
Натомість рішення організувати в Херсоні кінопокази та провести Мандрівний Docudays UA далося їй геть непросто. «Я довго вагалася. Самі розумієте, яка зараз у місті ситуація. Хвилювалася, щоб не наразити нікого на обстріли або прильоти. Мені це рішення далося дуже складно», – зізнається Олена Старюк. Тому спочатку вирішила порадитися з херсонською волонтеркою, головою ГО «Громада UA» Наталею Шатіловою. Пропозицію організувати покази документального кіно в Херсоні Наталя Шатілова сприйняла на ура. «Херсонцям цього дуже не вистачає», – запевнила вона.
Наталя Шатілова (крайня праворуч) із журналістами медіаплатформи «Вгору»Утаємничені кінопокази
З цього моменту організаторкам довелося подбати про чимало життєво важливих речей. Адже Херсон – це місто, яке пережило майже 9 місяців окупації, а нині його жителів відділяє від ворога лише Дніпро. «У деяких місцях ворог за кілометр-півтора. На жаль, у нас обстріли відбуваються майже цілодобово, будь-коли і різними видами озброєння. До міста долітає все. Повітряні тривоги мають сенс лише якщо обстрілюють балістикою чи ракетами. А мінометні обстріли й артилерія прилітають буквально за три секунди, не встигнеш навіть спуститися в укриття», – розповідає Наталя Шатілова. Тому прогулянки тут – під забороною, у місто виходять лише в справах і швидко. Часто немає світла, інтернету, постійно бракує ліків. З майже 300 тисяч херсонців, які жили в місті до війни, нині залишилася приблизно шоста частина.Запитую, чи до фільмів зараз херсонцям? «Ще і як, – каже волонтерка. – Є запит на кіно, на навчання, психосоціальну підтримку, арттерапію, майстер-класи. От щоб ви розуміли, ми вчора запустили тренування з пілатесу. Отримали 90 заявок, 90! І зрозуміли, що наш простір більше людей просто не зможе вмістити».
Простір, про який згадує Наталя Шатілова – це освітньо-тренінговий центр. Його відкрили в першу річницю звільнення Херсона – 11 листопада 2023 року. В центрі херсонці збираються на тренінги з першої допомоги та мінної безпеки, проводять родинні майстер-класи. Там же наприкінці минулого року приймали 20-й Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Щоб унеможливити будь-які диверсії, усе тримали в таємниці до останнього моменту. Адже в Херсоні були прецеденти, коли «прилітало» в гуманітарні центри. Тому покази ніде не афішували, ніхто зі сторонніх людей про них не знав, лише свої. «Жодної адреси, геоміток та повідомлень, де й що буде проводитися, ми не розголошували», – розповідає Наталя Шатілова. Про місце й час переглядів повідомляли напередодні – усіх запрошених обдзвонювали телефоном. Як згадує Олена Старюк: «Це була страшнюча таємниця».
Кадр із кінофільму «Нескорений Херсон»«Нескорений Херсон»
У такий спосіб у Херсоні організували два кінопокази. На першому з них запрошені змогли переглянути «Нескорений Херсон» Медіаплатформи «Вгору». Цю стрічку обрали самі херсонці й можна тільки уявити, як люди чекали цього перегляду. Адже кадри фільму на той момент уже встигли облетіти не лише Україну, тоді як херсонці змогли побачити його вперше. Героями стрічки стали журналісти медіаплатформи «Вгору». Вони фіксували все, що відбувалось у місті протягом півтора року від захоплення російськими військовими обласного центру: мітинги херсонців, окупацію та звільнення рідного міста, затоплення його через підрив Каховської ГЕС і щоденні обстріли.Одразу після окупації Херсона журналісти медіаплатформи, усвідомлюючи ризики, орендували будинок для всієї команди та продовжували працювати там, щоб не з’являтися вдома. Навесні, коли в Херсоні тривали антиросійські мітинги й людей хапали просто на вулицях, частина команди виїхала. Фотографу Олександру Корнякову півтора місяці довелося переховуватись, бо його шукали. Він зміг виїхати з міста в середині серпня 22-го року. Завдяки його фотографіям світ побачив жахи окупації, мужність і стійкість херсонців.
До речі, про мужність. Команда «Вгору» на кінопоказ до рідного міста не побоялася приїхати. «Коли я запропонувала комусь із команди приїхати на показ, то редакція вирішила, що на такій події будуть герої фільму “Нескорений Херсон”. І більшість з них з’їхалися з усіх куточків України, де на той час перебували», – розповідає Олена Старюк. Згодом фотограф Олександр Корняков розповів їй, що це був перший показ, на якому люди усміхалися, хоча команда перед тим об’їхала з фільмом чимало міст України. «Бо хто, як не херсонці, які пережили окупацію, зустріли ЗСУ і продовжують жити під обстрілами, розуміють усе, що відбувається на екрані. Люди знайшли в собі сили навіть посміхатися», – розповідає модераторка кіноклубу.
Мандрівний Docudays UA у Херсоні
«Аполонія. Аполонія»
Якщо перший кінопоказ зробили більш офіційним – люди сиділи на стільчиках, як у кінотеатрі, – то вже другий був більш домашнім – з кавою, кріслами-мішками й довгими розмовами про сьогодні й завтра. Для цього кіноперегляду херсонці обрали стрічку данської документалістки Леа Ґлоб «Аполонія. Аполонія». Це фільм-портрет про французьку художницю Аполонію Сокол, життя якої режисерка фільмувала 13 років.«Мені відгукнулась історія про трьох жінок, нагадала про тих подруг, яких я втратила за рік. Одна з них, волонтерка, загинула, коли почалися обстріли Херсона. Вона саме роздавала гуманітарну допомогу біля офісу Червоного Хреста, коли туди був приліт. Інша захворіла через постійний стрес. Ми її встигли відправити до Німеччини на лікування, але не змогли врятувати. Ще одна просто не витримала й покінчила життя самогубством. Я дивилася фільм, згадувала про них і думала про людські прагнення та історії вибору життєвого шляху», – згадує Наталя Шатілова.
Каже, після перегляду розгорілася дискусія, люди обмінювалися думками та про сам фільм, і про те, який шлях обрати для себе і свого міста. Словом, говорили про майбутнє.
«У нас попереду велика відбудова, відродження і відновлення. Ми зараз спілкуємось із центром зайнятості про навчання і перенавчання дорослих. Розуміємо, спектр послуг і професій, який був у Херсоні до війни, дуже зміниться. Для того, щоб люди знайшли собі роботу, думали про майбутнє, потрібне навчання і перенавчання. Тобто ми вже зараз маємо розуміти, які професії будуть у Херсоні дуже потрібні», – ділиться планами лідерка «Громада UA».
Запитую, яким вона уявляє майбутній Херсон? На жаль, не курортним. Про туризм на деякий час, звісно, доведеться забути. Херсон уже не буде неквапним, розніженим від сонця південним містом, натомість має всі шанси перетворитися на логістичний центр. «Ви ж розумієте, що заміновано геть усе, не буде поки ні річки, ні моря, на жаль. Але в нас є історія деокупації, спротиву, у нас є нові тренди й нові туристичні магніти. Це Чорнобаївка, Антонівський міст, це такі потужні місця сили, де є про що розказати й показати», – стверджує Наталія Шатілова.
«Херсонці нескорені й незламні, це приклад для всіх. Пережили окупацію, тепер потерпають від обстрілів і все одно вони згуртовані. Їх нічим не зупинити», – переконана й Олена Старюк.
Тетяна Познякова, sheriffua.org
На фото зверху: Херсонці під час перегляду фільму «Нескорений Херсон» в освітньо-тренінговому центрі
Фото з архіву Олени Старюк
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.