Без зв’язку з дітьми, обстріли, життя у підвалі
Микола Бережко – пасічник зі стажем. Займається бджолами вже 18 років, жартує, що його пасіка досягла повноліття. Він має багато друзів – бджолярів з усієї країни: з Херсонщини, Черкащини, Житомирщини та інших областей. У мирний час постійно підтримував із бджолярами зв’язок, але війна внесла корективи в життя усіх.
Чорнобаївка однією з перших потрапила під приціл ворога. Окупанти захопили територію аеропорту і били звідти по селу.
Ми ніколи не знали, що буде через кілька хвилин. Ці обстріли, ці запуски ракет, снаряди, міни…, – розводить руками Микола.
Чоловіка доповнює його дружина Ніна.
Ми всю зиму провели в підвалі. Так хотілося вдягти нічну сорочку, що я не можу це передати. Щойно помилася, одяглася і, якщо потужний обстріл, одразу ховаєшся в підвал або сидиш і чекаєш, коли треба тікати.
Важким випробуванням була відсутність зв'язку з близькими. У Миколи з Ніною дві доньки – Світлана та Юля. Старша Юля з двома дітьми переживала початок війни у своєму будинку в Бучі. Кілька тижнів вони ховалися в підвалі. Першою спробувала прорватися на вільну землю 18-літня онука. Вона з друзями потрапила під обстріли, сховалися в чиємусь порожньому будинку. Перш ніж змогли евакуюватися, близько тижня трималися на одних консервах-закрутках, ще мали кілька яєць, їх варили й ділили на дев’ятьох, а воду, що залишалася після варки, пили. Пізніше з меншим сином евакуювалася і Юля. Через те, що окупанти глушили зв’язок, тривалий час Ніна з Миколою нічого не знали про долю доньки та онуків, а поспілкуватися змогли вже після звільнення правобережжя Херсонщини.
Порятунок бджіл і збирання меду в екстремальних умовах
Микола розповідає, що росіяни понаставляли скрізь свої блокпости, випалили довкола села траву й замінували околиці. Протягом всього періоду окупації він був змушений вулики з бджолами тримати у дворі.
Треба ж було цукор використовувати ще й на консервацію. Але бджілок я зберіг, – не без гордості каже Микола.
Вивозити бджіл на травостої вони з дружиною почали вже після звільнення
Цього року в нас видався дуже хороший мед. По першому взятку його було небагато. Але такий смачний. Я за 18 років такого ще не куштував, – ділиться радістю Микола.
Там дуже страшно. Ходиш і не знаєш... У посадку ні в якому разі не можна заходити й по траві не можна ступати, – попереджає Микола.
Вірною помічницею навіть за таких екстремальних умов для Миколи є його дружина.
“Я люблю працювати. Без роботи людина не живе”, – каже Ніна Бережко, і зізнається, що й досі працює в дитячому садочку. Звісно, як і кожна жінка в селі, вона займається ще й городом і веде домашнє господарство.
Він їздив весь час, допомагав старшій донечці Юлі зводити будинок. Ті два вулики залишалися вдома. І я мусила доглядати за бджолами, давати їм воду. На відкачку меду ми поїхали разом. І я тоді перший раз побачила, як це робиться.
Як мед на аукціоні продавали
Коли пасічники збирають мед, тижнями перебувають на виїзді під пекучим сонцем, а зараз подекуди й під обстрілами. Попри страх і проблеми зі здоров’ям, зокрема й перенесені мікроінсульти, Ніна знаходить сили й натхнення допомагати чоловіку.
Так про чорнобаївський мед Бережків дізналися люди з різних куточків країни.
Одного дня Ніні зателефонував волонтер Дмитро Аносов із Києва і повідомив, що хоче надіслати баночку їхнього меду на аукціон до Великої Британії. Гроші з аукціону планували витратити на купівлю реанімобіля для України.
Благодійний захід за ініціативи Дмитра, проходив у приміщенні Віндзорської ратуші. Організували його й провели британські друзі Дмитра та інші небайдужі британці.
Серед представлених лотів, окрім чорнобаївського меду, були – гітара з підписом гітариста групи “Queen” Браяна Мея; боксерські рукавички з підписом Олександра Усика; футбольний мʼяч, підписаний Андрієм Шевченком та інше. На зібрані кошти придбали реанімаційний автомобіль для лікарні міста Лиман.
Фото з аукціону (зі сторінки Дмитра Аносова у Фейсбук)
І ви знаєте, півлітрову баночку меду купили за двісті п’ятдесят фунтів (у гривнях це понад одинадцять з половиною тисяч. ред.). Я коли дізнався про це, сидів на стільці. Якби стояв, не знаю, чи не впав би. Я був би задоволений, за скільки б її не продали, – радісно усміхається Микола.
Фото з аукціону (зі сторінки Дмитра Аносова у Фейсбук)
Варто зауважити, що Бережки мед не тільки продають, а й роздають людям. Їхня донька розповіла, що вони пригощають наших захисників на блокпостах медом і пиріжками.Коли наші військові зайшли до села, я бігла зустрічати їх із квітами й плакала. А на другий день вже пекла для них пиріжки, – згадує Ніна радість від визволення Чорнобаївки.
Сьогодні вона зізнається, що понад усе мріє про мир та спокій для всіх українців, щасливу долю для своїх доньок та онуків і про оновлення нашої країни
Я дуже хочу, щоб країна наша оновилася після війни, і люди щоб змінилися – стали добрішими, – каже жінка.
Наразі ж від усіх страхів і переживань її відвертає щоденна кропітка праця, без якої свого життя вони з чоловіком не уявляють.