Зображення: Суспільне Херсон
Оксана Маркова, вчителька української мови та літератури Новокаховського ліцею №3, яка зараз проживає у прифронтовому селі на Херсонщині, здобула Диплом II ступеня у номінації “Есе” на XVI Всеукраїнському конкурсі творчих робіт “Я — журналіст”. Її твір був присвячений фермеру Олександру Гордієнку, який загинув внаслідок атаки російського дрона 5 вересня 2025 року. Зараз Новокаховський ліцей №3 працює дистанційно, оскільки Нова Каховка знаходиться на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонської області.
Дистанційне навчання та підтримка учнів
Оксана Маркова, яка має понад 30 років педагогічного стажу та 10 років досвіду роботи вихователькою, розповідає, що повномасштабне вторгнення змінило і її методи викладання, і взаємини з учнями. Уроки проходять дистанційно, а діти, багато з яких розкидані по різних регіонах України та за кордоном, дуже сумують за рідним домом. Ліцей, в якому працює освітянка, налічує понад 700 учнів.
“Ми вчимо дітей, які розкидані по всьому світу. Це й діти нашої Новокаховської громади, й інших громад із різних областей України. В нашому ліцеї більш ніж 700 учнів. Але ми кожному намагаємося віддати частинку свого тепла і приділити якомога більше уваги”, — зазначає Оксана Маркова.
Вчителька підтримує тісний зв’язок з дітьми, навіть поза уроками. За її словами, це допомагає їм відчути себе ніби вдома. Зокрема, вона часто спілкується з дівчатками зі свого шостого класу, які перебувають за кордоном, пізно ввечері, о 22-й годині або навіть пізніше. Ці розмови не стосуються навчальних завдань, а є обміном думками про хобі, життя за кордоном та особисті інтереси. Діти також цікавляться життям викладачів у позаурочний час, що свідчить про глибокі та довірчі стосунки між ними.
“Для них головне — почути один одного, побачити, і таким чином ніби побувати вдома. І ми з ними спілкуємося. За бажанням дівчаток з мого шостого класу, ми розмовляємо. Вони зараз за кордоном і довго не лягають спати, тому ми дуже часто о 22-й годині спілкуємося, а то й пізніше. Не про уроки, не про контрольні роботи, не про тести, а про хобі, про те, як вони живуть за кордоном, що їм цікаво. І, до речі, діти дуже цікавляться життям вчителів в позаурочний час. Ми багато чого знаємо про дітей, а вони — про нас”, — ділиться вчителька.
Життя в прифронтовому селі: виклики та відрада
Оксана Маркова живе в прифронтовому селі Бериславського району на Херсонщині, де постійні атаки російських дронів унеможливлюють безпечне пересування. Вона розповідає, що щоденні походи до магазину є справжнім випробуванням, що вимагає ретельного планування маршруту та перебіжок між будинками. Часто село залишається без електропостачання, а мобільного зв’язку немає вже тривалий час. Для підтримання робочого та особистого зв’язку необхідно постійно забезпечувати зарядку гаджетів та наявність Wi-Fi через роутер.
“Похід, наприклад, у магазин вважається за героїзм. Завчасно треба продумати шлях: добігти до одного будинку, там перестояти, прислухатись, потім наступний будинок намітити, і так далі. Часто ми без світла. З водою трохи краща ситуація, але потрібно, щоб постійно був заряджений телефон, ноутбук, щоб був інтернет-зв’язок. Це можна забезпечити тільки через Wi-Fi, через роутер, тому що мобільного зв’язку у нас уже немає давно”, — розповідає Маркова.
Минулого літа будинок Оксани був пошкоджений російським обстрілом. Вона з чоловіком самостійно його відремонтували та забили вікна, намагаючись створити комфортні умови для життя та роботи. Для жінки робота та догляд за великим квітником є своєрідною відрадою, що допомагає відволікатися від війни та заспокоює нервову систему. Вона займається квітами з дитинства, спочатку разом з мамою, а тепер самостійно, і навіть під час окупації її квітник залишався доглянутим.
“Моєю відрадою також є великий квітник, який я тримаю в порядку, доглядаю квіти, дерева, кущі. І це мені приносить задоволення та заспокоює мою нервову систему. Квітами я займаюся ще з дитинства — спочатку разом з мамою. До останніх років життя мами ми вдвох займалися цим квітником, а тепер я роблю це сама. І навіть під час окупації мій квітник був у порядку, попри небезпеку та відсутність настрою. Але все було гарно та зроблено для душі і від душі”, — посміхається Оксана.
Окупацію Маркова прожила вдома, хоча її діти виїхали у безпечніші регіони. Після звільнення правобережжя вона кілька разів намагалася облаштувати своє життя в інших областях України, але щоразу поверталася додому через тугу за рідним селом та будинком. Жінка продовжує розвиватися, відвідуючи онлайн вебінари та семінари, а також бере участь у творчих конкурсах разом з колегами або самостійно, що допомагає їй психологічно відпочивати.
“Намагаюся розвиватися. Звичайно, що це теж онлайн. Відвідую різноманітні вебінари, семінари, навчання — разом з колегами або самостійно. Розвиваємо дітей, беремо участь в різноманітних творчих конкурсах. Таким чином людина відпочиває навіть психологічно, коли переключається на зовсім інші думки чи вид діяльності”, — пояснила вчителька.
Конкурс “Я — журналіст” та пам’ять про Олександра Гордієнка
Цього року Оксана Маркова взяла участь у XVI Всеукраїнському конкурсі творчих робіт “Я — журналіст” і отримала Диплом II ступеня в номінації “Есе” серед 1355 педагогів з усієї України. Тема конкурсу — слово-обітниця “Пам’ятатиму”.
“Я вирішила спробувати, оскільки це нова номінація серед учителів, і хотілося перевірити власні сили, пройти всі етапи цього конкурсу. Писала про людей Херсонщини, адже кожен із тих, хто проживає на території Херсонщини, моєї малої Батьківщини, є героєм. Я намагалася показати стійкість херсонців, новокаховчан, кожного жителя регіону”, — сказала Оксана.
Героєм свого нарису Оксана обрала фермера Олександра Гордієнка з Херсонщини, з яким була знайома понад 30 років. Гордієнко три десятиліття займався вирощуванням хліба. У 2023 році, попри небезпеку, він разом зі своїми працівниками самотужки розмінував поля та засівав їх. Проте у 2025 році Олександр трагічно загинув.
“Три десятиліття він займався вирощуванням хліба і це йому добре вдавалося. Попри небезпеку, у 2023 році Олександр самотужки зі своїми працівниками розмінував поля й засівав їх. Але у 2025 році він трагічно загинув. В пам’ять про нього і про таких людей Херсонщини — незламних, працьовитих, я й написала свою роботу. Пишаюся тим, що дружила з Олександром і навіть допомагала в його господарстві”, — поділилася жінка.
У 2024 році під час жнив Оксана Маркова готувала сніданки та обіди для аграріїв, а потім вони з чоловіком відвозили їжу на поле. Вона згадує, як їм доводилося перебувати під палючим сонцем, сидячи під комбайном на стерні, через нерозміновані лісосмуги. Попри спеку та труднощі, такі як спалені поля з урожаєм елітної пшениці, вона відчувала насолоду від того, що годувала хліборобів.
“Ми не могли дозволити собі зайти у лісосмугу, в тінь, тому що там не розміновано було. Ми залишались під гарячим, палючим херсонським сонцем, сидячи під комбайном, на стерні, яка теж жовтого кольору, від неї відбивалося сонце. І земля гаряча, і зверху гаряче, і хлопці їдять гарячий борщ. Дуже, дуже спекотно, але в таких умовах ми два тижні збирали врожай. Були і неприємності, були і спалені поля, які згоріли вже з врожаєм, з елітною пшеницею. Було дуже боляче, було дуже важко, але я відчувала насолоду через те, що годувала наших хліборобів з їхньою такою тяжкою працею та ще й в такий важкий час”, — згадує Оксана.
Диплом конкурсу Оксана Маркова отримала в Києві 24 квітня на урочистому заході. Для поїздки до столиці їй довелося шукати транспорт до Кривого Рогу. Вони виїхали о третій годині ночі під дощем, щоб мінімізувати ризик дронової атаки. У Києві вона побачила, як життя триває, люди спілкуються, діти ходять до школи, незважаючи на небезпеку ракетних та “шахедних” атак.
“Приїхавши у Київ, я побачила, можна сказати, два різні світи. Так, звичайно, дуже небезпечно в Києві, я це розумію. Є атаки: і ракетні, і “шахедні”. Але вдень життя триває. Люди спілкуються між собою. Весна йде своїм ходом, природа розвивається. Діти ходять в садочок, учні у школу, люди поспішають на роботу. Але все-таки повертаюся додому”, — каже Оксана Маркова.
Олександр Гордієнко: фермер, що став Героєм України
Олександр Гордієнко був власником фермерського господарства та очолював обласну асоціацію фермерів і приватних землевласників. До повномасштабного вторгнення його господарство знаходилося в Бериславі. Після деокупації правобережжя Херсонщини він самотужки розмінував сотні гектарів полів, звідки вивіз кілька тисяч протитанкових мін. Згодом, щоб продовжити роботи на землі, Гордієнко рятував від обстрілів техніку та працівників.
5 вересня 2025 року російський дрон атакував цивільний автомобіль фермера з Бериславщини, внаслідок чого чоловік загинув. Згідно з указом Президента України №836/2025 від 10 листопада 2025 року, Олександру Гордієнку посмертно присвоєно звання “Герой України”. Того ж року “Українська правда” включила Гордієнка до списку 100 українців, які формують незалежність та майбутнє країни.
За матеріалами: Суспільне Херсон
