Біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Фрідріха Фальц-Фейна відкрив новий екскурсійний маршрут і вже почав приймати відвідувачів.
"Дєвочкі! Дівчата!" — лагідно гукає до себе конячок Пржевальського, що мирно пасуться біля ставка посеред степу, директор біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко. «Дівчатка» спочатку мнуться, але за кілька хвилин усе ж таки підходять до нас. «Вони мене добре знають, тому зовсім не бояться. Навіть ображаються, коли я їм не приношу чогось їстівного — скажімо, шматочка хліба», — пояснює Віктор Семенович.
Історичними стежками «Асканії»
Удвох із керівником заповідника ми проходимо ще не протоптаними стежками нового пішохідного екскурсійного маршруту, який днями офіційно відкриється в «Асканії-Новій». «Історичними місцями зоопарку» — саме таку він має назву і дасть можливість ознайомитися з історичними куточками, що залишилися з часів перших поселенців-колоністів. «Ви — перший журналіст, який проходить цим маршрутом», — стверджує Віктор Гавриленко.
— Відвідувачі зможуть навіть босоніж пройтися по росі, але для цього їм треба приїхати сюди з самого ранку. Дуже добре буде тут і ввечері, коли пасуться всі наші звірята, — продовжує він. — Сам маршрут займатиме близько трьох годин і дозволить побачити з пагорбів захоплюючі краєвиди на Великий Чапельський під і найстарішу частину селища, коли воно ще мало назву Новий Кетен, подивитися зблизька на багатьох мешканців степу. Ще ніколи на цих ділянках екскурсії не проводилися!
Від побаченого вже з першого пагорба справді перехоплює подих. Перед нами, як на долоні, найстаріша будівля Асканії-Нової — незвична квадратна споруда, збудована у 1828 році першими переселенцями. «Саме в цій частині свого часу і знаходилося селище. В тому будинку колись була школа, а поряд стояв палац, що за Фальц-Фейнів використовувався для прийому гостей. Потім у ньому був клуб ім. Леніна, що в 1987 році зруйнували вщент. Ось таку «добру» пам’ять після себе залишив мій попередник. Та й узагалі в радянські часи тут багато що було зруйноване, а саме селище було перенесене на інше місце.
З першого пагорба добре помітні якісь дивні смуги посеред степу. «Вони залишилися на місці колишнього Герцогського валу. Колись уся територія селища була ним обкопана для захисту будинків від затоплення», — пояснює Віктор Гавриленко. Невдовзі ми з ним підходимо до другого пагорба, на вершині якого встановлено дерев’яний спостережний пункт: тут відкривається панорама на іншу частину заповідника і господарські споруди. Пагорб називається Зміїним. «Бо тут зустрічаються чотири види змій. Заборонити переповзати їм з місця на місце ми не можемо, але людям опасатися нічого. До того ж, екскурсовод слідкуватиме за безпекою», — запевняє директор.
Заповідник а прикордонні
За його словами, після окупації Криму відвідувачів у заповіднику в рази поменшало. «До тих подій ми приймали в середньому 140 тисяч осіб на рік. Це дозволяло наповнювати спецфонд заповідника, тож ми особливо не переймалися тим, що держава послідовно зменшує видатки на утримання об’єктів природно-заповідного фонду. Завдяки проданим квиткам і реалізації тварин, а також посадкового і посівного матеріалу декоративних рослин ми могли забезпечувати себе пальним і кормами. Коли ж під боком висадилися російські військові стало зрозуміло, що люди боятимуться до нас їздити. 2014 рік був провальним: ми прийняли лише 32 тисячі відвідувачів. У 2015-му їх було трохи більше — 58 тисяч. А в цьому році ми сподіваємося вийти хоча б на 100-тисячну позначку», — додає Віктор Семенович.
Анексія Криму призвела до ще однієї проблеми для заповідника. Через дії російських окупантів Україні довелося посилювати свою обороноздатність на півдні. «У результаті ціла низка об’єктів нашого заповідного фонду потрапила у прикордонну смугу, і тепер нам доводиться захищати заповідник від держслужбовців, що неналежним чином виконують природоохоронне законодавство, — пояснює директор «Асканії-Нової». — Так, у вересні минулого року до заповідника увійшла військова колонна з 6 автомашин. Це — дуже серйозне порушення чинного законодавства, за яке передбачена кримінальна відповідальність. Згідно з підрахунками був завданий збиток на загальну суму в 455 тисяч гривень — а це особливо великі розміри! Справа в тому, що об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення створюються указом Президента України, і поки їх статус не буде змінено, ніхто не має права на подібні дії. Я спробував з’ясувати: що це було? Але Міністерство оборони відповіло, що так і не змогло дізнатися, хто саме віддав наказ провести колонну машин через заповідну зону. А нещодавно я в складі експедиції був на території Азово-Сиваського національного природного парку. І там, прямісінько в заповідній зоні біля адміністративного кордону з Кримом ми побачили обладнані військові стрільбища.
Подібне неподобство неможливо собі уявити у будь-якій цивілізованій країні! Втім, певні зрушення вже з’явилися: військові почали з нами узгоджувати принаймні польоти над заповідником. Адже за законом переліт авіації на висоті нижче за 2 км над заповідною зоною заборонено. Лише в окремих випадках, коли немає інтенсивного польоту птахів, ми можемо надати на це дозвіл».
Перезимував заповідник добре — запевняє Віктор Семенович: «Ми запаслися достатнім запасом кормів. Тепер же готуємося до літа, треба зробити протипожежні обкоси. Всі необхідні засоби для гасіння вогню у нас є. Також у нас є взаємодія з підрозділами Міністерства з надзвичайних ситуацій з навколишніх районів. У разі, коли нам необхідна допомога, вони завжди приїжджали. Хоча й у них не все гаразд з фінансуванням: держава виділяє їм здебільшого саме стільки, щоб вистачило доїхати до місця пожежі, і все».
Цього року у біосферному заповіднику переобиратимуть директора. Як стверджує Віктор Гавриленко, за новим законодавством він зможе останній раз балотуватися на цю посаду і керувати «Асканією-Новою» ще 5 років. На посаді ж директора він працює з 1995 року і встиг зробити чимало для однієї з найвідоміших заповідних територій планети. «Я готовий працювати в заповіднику стільки, скільки дозволить здоров’я, — додає він. — Але мене, звісно, турбує й питання щодо спадкоємців. Адже хотілося б, щоб вони гідно продовжували розпочату мною справу».
Олег БАТУРІН, Новий День