На Херсонщину приїздять відпочити на Азовське чи Чорне море, а херсонські кавуни – це вже бренд, під яким інколи навіть продають «чужу» ягоду. Про це знають чи не всі в Україні. Але Херсонщина — це край, де приховано чимало таємниць. Скажімо, нам нав’язували стереотип, що цю землю, мовляв, розбудовувала Російська імперія, а до того часу тут не було цивілізації, та це зовсім не так.
Про минуле цього краю можуть розказати мовчазні свідки – в області нараховується 4 тисячі пам’яток археології. Їх зазвичай вивчають, але потім засипають, оберігаючи від вандалів.
Проте є і винятки. Як-от Кам’янська Січ. Тут часто проводять різні фестивалі та державні свята, тут гарна природа, а поряд - багато історичних таємниць. То що це, власне, таке – Кам’янська Січ?
ПРО ТЕ, ДЕ КОЗАКИ КАВУ НА ХЕРСОНЩИНІ ПИЛИ
«Що таке Кам’янська Січ? У першу чергу, це пам’ятка археології національного значення. У 2009 році вона була введена до складу заповідника «Хортиця», - каже завідувач сектора «Кам’янська Січ», краєзнавець Андрій Лопушинський.
З точки зору археології Кам’янська Січ дуже цікава тим, що це, фактично, єдина територія, де можна проводити дослідження і робити висновок про життя і побут козаків. Тому що всі інші Січі вже затоплені.
Половина Кам’янської Січі також упала у Каховське море, але деякі об’єкти встигли дослідити, каже Андрій Лопушинський.
«Досліджувати цю територію треба, бо частина її, те, що було досліджено 15 років тому, ці місця вже обвалилися. Процес руйнації вже не так швидко йде, але все одно треба проводити берегоукріплення», - розповідає краєзнавець.
Наразі пропозиції щодо берегоукріплення подали, проте гарантованого фінансування немає.
«У нас на Херсонщині дуже багато пам’яток є на таких обривах – це і скіфські городища, наприклад, і вони отак падають і руйнуються. Це наша така глобальна проблема», - розповідає Лопушинський.
Що стосується Кам’янської Січі, то ще 100 років тому херсонський землемір зробив для історика Яворницького її план. У ті часи тут людських хат ще не було. Зате було видно, де знаходились козацькі курені. Курінь заглиблювали у землю приблизно на метр. З часом, коли він руйнувався, лишалися ямки.
«Їх нанесли на план - його опублікував Яворницький у своїх книгах. А зараз за цим планом ми можемо проводити дослідження, які вже більше ніде проводити не можна», - пояснює цінність пам’ятки для України Андрій Лопушинський.
Дослідження проводилися в 70-і роки, потім у 90-і, і нині і вони розповідають про цікаві моменти козацького життя. «Наприклад, там знаходимо татарські монети, турецькі кавові піали. Козаки майже стовідсотково пили каву з них, тому що для інших напоїв там інший посуд знайшли. У них були широкі лавки, на яких вони впоперек спали – двометрової ширини. І от під стінкою куреня, під цією лавкою, були знайдені люльки, монетки.
У деяких куренях вся долівка була заслана риб’ячими кістками, які були втоптані. Це може бути свідченням неохайності козаків, а можливо, це був такий спосіб, щоб підлога міцнішою ставала. Це ми можемо вгадувати лише», - розповідає Лопушинський.
ГОЛОВНА СВЯТИНЯ - ПОХОВАННЯ КОСТЯ ГОРДІЄНКА
Починаючи з 2009 року проводяться роботи, щоби якось визначити козацьку тему. Фактично, це околиця села з могилою, з козацькими куренями за людськими городами. Що можуть побачити люди, які приїжджають на екскурсію?
Збудовані у 2009 році ворота були перебудовані в надбрамну каплицю, є вал для захисту козацького кладовища - видно лише одну могилу, бо хрести зруйновані.
Зараз на Кам’янскій Січі головна святиня – це поховання Костя Гордієнка. Гостям показують також місце, де стояли козацькі курені.
Туристів насамперед вражає величезний простір. Видно кургани, які ще є за Кам’янкою, видно мис Пугач. «Біля кожної Січі козацької був мис, який називався Пугач. У них був навіть такий пароль, вони казали : пугу-пугу, коли вночі хтось підходив, імітували звук пугача і приказка така є: пугу-пугу, козак з лугу», - розповідає Лопушинський.
КРИМСЬКЕ ХАНСТВО ТА РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
Козаки осіли на Кам’янській Січі в період, коли втратили свою землю, - після Полтавської битви.
Січ була зруйнована, територія зайнята російськими військами, козаки разом із військом Карла XII, з військом Мазепи відступили – частина у Бендери, частина осіла тут, на Кам’янській Січі, а ще одна частина відразу була на Олешківській Січі.
Вони змушені були шукати собі прихисток у Кримському ханстві. Тобто, Кам’янська Січ – це кордон між козацькою землею і Кримським ханством. Олешківська Січ (теж Херсонщина) – то вже територія Кримського ханства. Правда, як кажуть дослідники, на Кам’янській та на Олешківській Січі жили одні й ті самі козаки – вони просто переселялися з місця на місце.
«Вивчаючи документи того часу, ми можемо спробувати зрозуміти, як узагалі козаки уживалися на території свого супротивника – бо ми знаємо, що вони боролися постійно з Кримським ханством. А тут історично обставини склалися так, що їм довелося шукати прихистку в того, з ким вони воювали. І вони знайшли компроміс», - розповів Лопушинський.
«У сучасних кримських татар поширена позиція, що колись Кримське ханство допомогло козакам врятувати свою кошову, січову організацію. Адже після Полтавської трагедії козаки, що лишились у містах - у Києві, в Чернігові, вони вписалися у структуру Російської імперії. А таку форму організації як січова, кошова структура вони зберегли завдяки тому, що їм надало прихисток Кримське ханство», - пояснює Лопушинський.
А для чого це було потрібно Кримському ханству? Бо агресивним його сусідом була Російська імперія. Тому вони із задоволенням виділили козакам землю на кордоні, щоб ті допомагали стримувати цю агресію, кажуть краєзнавці.
Проте з часом козаки вирішили повернутися в рідні краї. «У 1709 році ця історія почалася, у 1734 році вони повернулися. Практично, це покоління виросло, яке, мабуть, забуло про старі негаразди і захотіло назад», - каже Лопушинський.
Але поки не померли перші особи цього протистояння – вони лишались. За рік до переселення помер Кость Гордієнко. Він був противником переселення, пам’ятав цю всю історію. А з іншого боку помер Петро І. І після їх смерті козаки залишили Кам’янську Січ.
ПРО ВИГОДИ І НЕЗРУЧНОСТІ
Розташована Кам’янська Січ за 95 кілометрів від Херсона, у Бериславському районі на околиці села Республіканець. Доїхати нині рейсовим автобусом сюди непросто – дорога у стадії ремонту, тому автобус зупиняється аж біля сусіднього села. Та й графік для мандрівників не дуже зручний. Тому найчастіше сюди приїздять організовані групи чи туристи на власних автівках.
«Зараз уже виділені гроші, і фірма працює, роблять проект на ремонт дороги», - каже Андрій Лопушинський.
Поки тут нема готелю чи особливих зручностей. Проте місцеві жителі, коли проводився останній фестиваль, зголошувалися приймати в себе гостей на ніч. Тобто, існує лише такий варіант зеленого туризму.
«Взагалі по Кам’янській Січі Херсонщини подали на наступний рік 4 проекти на розвиток території у різні фонди за грантовими програмами – якраз із позиції того, що це одна з найкращих археологічних пам’яток», - каже Андрій Лопушинський.
КОСТЮМОВАНІ ЕКСКУРСІЇ ТА УНІКАЛЬНА ПРИРОДА
На Кам’янській Cічі вже мають досвід проведення костюмованих екскурсій. Група спочатку висаджується на околиці села, і через балку йде до Січі, милуючись краєвидами.
Зараз, до речі, в області працюють над оформленням національного природного парку – тезки Кам’янської Січі. Балки навколо археологічної пам’ятки і землю вже зарезервовано для нацпарку.
«Фактично, один із маршрутів йде саме через ці балки, весною там найкраще проводити групу, коли квітнуть рослини. І взагалі, у цих балках на 40 видів рослин більше, ніж у Асканії-Новій, у степу», - каже Лопушинський.
Траса цілком доступна – балкою проходили навіть фізично нетреновані люди, що мали проблеми з ногами.
І коли туристи приходять на Січ, їх зустрічають – вони бачать козацький похідний табір, намети, вариться куліш. Вони можуть поїсти, відпочити на пляжі. А потім уже проводиться екскурсія по самій Січі - до могили Гордієнка і до місця, де були курені. «Ми ще використовуємо наочні методи роботи – пропонуємо кулю відлити зі свинцю, з цим упоралися навіть дівчатка з 3-го класу», - розповідає Лопушинський.
Ще поблизу збереглися руїни 19-го століття маєтку землевласника Агаркова (Огарков – інший варіант прізвища. Дослідники кажуть, що він походить із козацького роду Огарка). Агарков — був першим, хто почав охороняти залишки Січі, і саме за його ініціативою зробили її план для Д. І. Яворницького. Він також звертав увагу на знахідки у ґрунті при проведені будівельних і господарчих робіт, передавав їх у музей, а при значних земляних роботах викликав засновника херсонського музею В.І. Гошкевича для проведення охоронних розкопок.
ФЕСТИВАЛЬНА ТЕМА
На Кам’янській Січі вже понад 10 років традиційно в перших числах травня збираються на вихідні люди. Минулого року там у цей час відкривали туристичний сезон. На Січі відзначали на рівні області і День прапора, і День Конституції, і День Незалежності.
У 2017-му започатковано ще й фестиваль пива «Кварта» – він проводився не безпосередньо на території пам’ятки, а на приватній, але був пов'язаний з темою Козацької Січі і привертав увагу до пам’ятки.
На Кам’янській Січі проходила військово-патріотична гра «Джура». Ця програма планується і на наступний рік. Один із проектів, який пропонують реалізувати тут – дитячий табір.
Також є плани, щоб діти, яких везуть на море, могли побачити і Кам’янську Січ.
«Одне з турагентств у Нікополі планує тури – спочатку гостей везуть на два дні на Хортицю, а потім вони їдуть місцями, де були всі козацькі Січі, і останніми пунктами стоять у них Кам’янська і Олешківська Січі.
Кафедра туризму Херсонського державного університету планує екскурсію навпаки – починаючи від Кам’янської Січі, а завершуючи Хортицею. Вони вже цієї весни запрошують людей на такі маршрути», - розповів Лопушинський.
БОМБАРДЕРИ, ВЕЖА ВІТОВТА ТА КОЗАЦЬКА ЦЕРКВА
А ще дорогою до Кам’янської Січі з Херсона гарний краєзнавець може показати те, що приховане від ока звичайного туриста.
«Дорогою ми проїздимо повз багато цікавих місць. І якщо група не поспішає, можна вийти, не доїжджаючи до Дар’ївки – тут є пам’ятка археології, місце, де були зафіксовані залишки козацького сторожового пункту – це таке урочище Бомбардери.
Далі у нас дорогою зустрічаються кургани. Кургани ставали частиною сигнальною лінії – на них були козацькі дозори.
У селі Тягинка встановлено пам’ятник на честь 500-ліття українського козацтва – хоч від траси і на відстані 5 км, але його видно.
За цим селом була фортеця, що проіснувала тут багато періодів – і період Золотої Орди, і період литовського князівства, і кримські татари там проживали, і козаки також – вони і походами ходили на цю фортецю…
«Городище – там нема високих стін. Але вам покажуть дрібні горбочки – де були башти і житло», - розповідає краєзнавець.
Далі за Тягинкою є дуже цікавий об’єкт – біля Шилової Балки розкинулося село Козацьке, там є вежа, яку ми називаємо вежа Вітовта. Вона також могла бути одним із місць, де козаки ходили походами, коли воювали проти турків і татар, а ще вони також могли бути тут у дозорах, пояснює Лопушинський.
«Від вежі Вітовта ми в плани вносили, щоб зробити причал – і далі можна було б по воді вже на Кам’янську Січ пересуватися», - зазначив він.
Тягинка і Вітовтова вежа для козацької історії важливі, бо козаки у письмових документах згадували, що колись вони разом із литовським князем Вітовтом будували фортеці по Дніпру й у них служили. Також при земельних суперечках вказували на визнання Вітовтом їх давніх земельних прав.
Але якщо їхати автобусом далі, то можна дістатися Берислава. Там є дерев’яна церква, якій майже 300 років, вона була побудована на козацькі гроші в місті Переволочна, недалеко від Полтави. Її, розібрану, на плотах перевезли у Берислав, і тут уже зібрали. І вона до нашого часу функціонує.
Далі ми їдемо повз кургани і потрапляємо, власне, на Кам’янську Січ.
А за два кілометри від Січі є пізньоскіфське городище. До нього теж можна пройти пішки, там уже декілька років працює польсько-українська експедиція. І в сезон, коли археологи проводять розкопки, досить цікаво подивитися на їх роботу.
«Ми привозили сюди школярів. Тому що після закінчення роботи археологи все засипають, і вже нічого не видно», - пояснює Андрій Лопушинський.
Було б добре, якби всі такі «таємні» місця, які й фахівець не кожен знайде, працювали й охоронялися. Адже туристичні маршрути могли б давати прибуток громадам, а музеєфіковані об’єкти – це значно краще, ніж стихійні звалища у цих місцях (і таке трапляється).
Взагалі, тут можна скласти цікаві маршрути, адже весь лівий берег Дніпра в межах Херсонщини – це була суцільна забудова, дороги, колодязі, торгівля. І все це було задовго до Російської імперії, каже краєзнавець.
Валерій Староселець, Укрінформ
Фото Олександра Корнякова