Херсон з Дніпра
Нас поєднали наші герої
Коли їдеш кудись далеко від рідної домівки, мимоволі усвідомлюєш, яка Україна велика, і неймовірно гарна. А ще дуже цікава. Ну що я, приміром, знав про Херсонщину? Те, що саме звідти на наші базари везуть смачні херсонські кавуни, ранню городину, помідори, капусту, про те, що саме там Дніпро впадає у море, що там будували, та й зараз потроху будують кораблі… Та приїхав у Херсон, вдихнув настояного на степових травах і акаціях повітря, зайшов у тепле море, заглибився в історію краю і переді мною відкрилися неймовірні глибини. Найцікавіше ж те, що навіть цей сухий причорноморський степ виявився козацьким і тісно пов’язаним з Черкащиною, і він доводить: ми всі – одне нерозривне ціле!
З прадавніх часів степова і лісостепова зони України були битим шляхом, яким воюючи один з одним, витісняючи один одного перекочувалися зі сходу на захід і з заходу а схід кіммерійці, скіфи, греки, сармати, готи, алани, гуни, авари, хозари, печеніги, половецькі орди, монголо-татари, ногайці, турки тощо. Здавалося б, – чужі етноси. Та зараз чимало дослідників вважає, що приміром, скіфи, кіммерійці, гуни – то наші прапрапредки, котрі в різні часи мали різні назви. Безперечно, залишили якісь свої гени у нашій крові і інші народи. Отак поступово і викувалося залізне плем’я, котре гордо називало себе – козаки!
Тисячі років наші пращури знаходилися на передньому краї боротьби з кочовими народами, а інколи і самі йшли на завоювання Європи. Найдовше брязкіт шабель чувся на самоврядній території Вольностей запорозьких козаків. От і на Херсонщині діяли знамениті Олешківська і Кам’янська Запорозькі Січі.
Степ переходить у Лісостеп у Знам’янці і Кременчуку. А це вже майже територія Черкащини, де козацтво породило Хмельниччину, яка виборола нам незалежну Україну середніх віків. Напередодні Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького напасники ішли на нашу землю переважно з Півдня сумнозвісним Чорним шляхом, що одержав свою назву від Чорного лісу. А в часи других визвольних змагань початку минулого століття завойовники ішли вже з Півночі. І символічно, що саме з Херсонщини на допомогу нашій Холодноярській республіці рухалася Степова дивізія Костя Блакитного. Сам він був родом із Січеславщини та очолив боротьбу з більшовиками на Півдні України. Степова дивізія козацьких нащадків діяла від Кривого Рогу до Херсона, від Олександрії через залишки Чорного лісу і Холодний Яр аж до Мошен і Черкас. Налічувала вона до 20 тисяч шабель. У березні 1920 року Дивізія визволила від більшовиків Херсон і повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам’янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилася в урочищі Холодний Яр, де з’єдналась з Холодноярськими збройними силами (14 тисяч гайдамаків). (До речі, свої рейди на Херсонщину робили і повстанці Холодного Яру та Звенигородщини).
24 вересня 1920 року на конференції повстанців у тоді ще містечку Медведівці отамана Степової дивізії Костя Блакитного обрали Головним отаманом Холодного Яру… Цікавий факт: 7 березня командування більшовицького Південно-Західного фронту видало розроблений особисто Сталіним наказ, який передбачав наступ червоноармійських з’єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупака й Коцура. 12 квітня Василь Чучупак – Головний отаман Холодного Яру загинув. На той час йому було 25 років. Коли 9 травня 1921 року загинув Кость Блакитний, йому було 23 роки…
Штаб Степової дивізії. Сидить крайній справа Кость Блакитний
Херсон заснував Потьомкін, але не на порожньому місці
Отаке я згадував собі, їдучи комфортабельним „Неопланом”, який нам виділили гостинні господарі, вулицями затишного і зеленого Херсона. Тим паче, що мої роздуми роздмухував своїми ненав’язливими і цікавими розповідями місцевий гід Сергій Дяченко. Він і привів нас до найдревнішого місця сучасного Херсона – фортеці. Тут, біля Очаківської Брами повів захоплюючу розповідь про її заснування, і я мимоволі замислився над парадоксами цього південноукраїнського міста.
Науковий працівник, гід-екскурсовод Сергій Дяченко закоханий у рідний край
Отже, в центрі фортеці(!) Херсона було збудовано перший ансамбль класицизму в царській Росії. Будівлі його зводили найкращі архітектори Європи. До речі, і Очаківська брама збудована у стилі раннього класицизму. Та виникла фортеця, як і місто, не на порожньому місці. Ще в ХІ-ХІІІ століттях на великому торгівельному шляху „з варягів у греки” тут стояло місто Олешшя – головний морський порт Київської Русі. З ХV століття цими землями проліг кордон між володіннями українського козацтва, кримських татар і турків-османів. Майже три століття тому на острові Кошовому (нині Карантинний), де зараз міські вулиці та парки, існували зимівники запорозьких козаків.
– Ми мало знаємо про відносно недавню історію Херсонщини – 200 – 500 років тому, – говорив Сергій Дяченко. – Ми навіть назви тодішніх річок, озер і поселень забули. Така проводилася політика минулою владою, щоби ми не знали своєї історії. Але зараз іде процес дослідження, усвідомлення свого минулого, і ми бачимо, що ніякого Дикого поля, як нам навіювали, тут не було. Тільки на території Херсонщини від Великого Лугу до гирла Дніпра було понад тисячу запорозьких зимівників – своєрідних хуторів. Кочували понад тисячу ногайських кочовищ. Назви деяких з них збереглися в назвах урочищ.
Очаківська Брама
У 1737 році під час російсько-турецької війни на високому правому березі Дніпра було збудоване російське укріплення Олександр-шанц. Завоювання Російською імперією Чорноморського узбережжя зумовило необхідність побудови флоту. Тому 18 червня 1778 року Катерина II підписала указ про заснування фортеці та верфі. 8 вересня будівництво розпочалося там, де вказав її тодішній фаворит (простіше кажучи, коханець), генерал-фельдмаршал, князь Григорій Потьомкін.
Отже, місто і фортеця були засновані через три роки після того, як росіяни зруйнували Запорізьку Січ. Виявилося, що нема кому захищати кордони. А татари і турки нікуди не поділися… Тоді для Російської імперії склалася ситуація, що іншого місця для фортеці знайти було важко. Південний Буг був кордоном з Османською імперією, а Дніпро – кордоном з Кримським ханством, яке отримало незалежність. Власне, і Херсон заснували, по суті, на землях Кримського ханства. На той час то була територія спільного володіння. На цій землі мали право жити запорожці і Ногайські орди. І вони й жили досить мирно, переважно не чіпаючи один одного: козаки господарюючи у зимівниках, а татари – кочуючи. А коли прийшли росіяни, жити мирно стало важко усім …
Кіноконцертний зал „Ювілейний”, який виріс поруч із залишками фортеці Херсона
Щодо назви Херсон. Як розповів Дяченко, це перше місто з так званого „Грецького проекту” Потьомкіна та Катерини II. Назване воно було на честь найвідомішого грецького міста-колонії Херсонес, що у Криму, у зв’язку з тим, що саме з нього прийшло християнство у Київ. Вірніше з Херсона. Бо історію того міста ділять на дві частини: язичницьку (дохристиянську) – це історія Херсонеса, і Візантійську, християнську – Херсона. Тож наш нинішній Херсон отримав назву в пам’ять про Херсон, який стояв на місці Севастополя. Територія, на якій він розташовувався, з IV століття входила до складу Візантійської імперії. Засновник міста фаворит розпусної Катерини II Григорій Потьомкін міг назвати місто Корсунем, бо так воно має звучати на нашій мові. Але він наполіг саме на назві Херсон, маючи амбіційні плани подарувати своїй вінценосній коханці Стамбул (Костянтинопіль), і підтвердити таким чином надуману роль Москви, як наступниці Візантії, а отже, і Риму, тобто третього Риму. Щось на кшталт Третього рейху.
Та не так сталося, як гадалося. Костянтинополь і досі турецький. А ненаситна в коханні Катерина можна сказати вбила Потьомкіна, наблизивши до себе двадцятитрирічного Платона Зубова (у майбутньому вбивцю її сина Павла І під час чергового двірцевого перевороту). Потьомкін дізнався про це 1791 року, перебуваючи у Ясах на російсько-турецьких перемовинах. Від люті він перебив посуд і меблі, побив слуг і замордував улюблену кріпосну наложницю. А тоді спорядив свою розкішну карету і зібрався в Росію. Та, на першій же зупинці з ним стався серцевий напад, і він помер. Поховали ревнивця у … Херсоні.
Єкатерининський собор Херсона, в якому поховано Григорія Потьомкіна
Могила Потьомкіна
Будь хто закохається у Херсон, бо тут усе „най”…
До речі, 1787 року Потьомкін придбав Смілу, яка після його смерті перейшла нащадкам однієї з його сестер. Що теж у якійсь мірі пов’язує Херсонщину і Черкащину. Узагалі ж, Смілу, тобто Черкащину, і Херсон пов’язує не тільки коханець Катерини. 1978 року середню школу №3 у Смілі закінчив такий собі Борис Сіленков.
Колишній голова Херсонської ОДА наш земляк Борис Сіленков
Як згадує його однокласниця Наталя Грачова, то був приємний у спілкуванні, товариський приязний хлопець із звичайної робітничої родини. Він непогано вчився, займався греблею, строкову службу проходив у особливому батальйоні імені Дзержинського в Москві. Та промосковським не став. 1984 року закінчив економічний факультет Одеського інституту народного господарства за спеціальністю „Фінанси та кредит”, працював у Криму і на Херсонщині. 31 березня 2002 року його обрали Новокаховським міським головою А з 4 лютого 2005 року по 2 березня 2010 року він працював головою Херсонської обласної державної адміністрації. Між іншим, – це рекордний термін для „губернаторів” Херсонщини. Я запитав декількох жителів Херсона, якої вони думки про мого земляка на посаді очільника області. Ніхто поганого не сказав. Люди наголошували на тому, що він був порядним, дбав про область, патріот України, недарма і номер на машині мав відповідний – „Патріот”. Як і більшість чоловіків Херсонщини любить рибалити в плавнях. Місто не покинув, відремонтував два Херсонські музеї. Хотів відновити колодязь у фортеці, але йому не дозволили, посилаючись на недосконале законодавство.
Біля фортеці до нас – журналістів з усієї України – підійшов і нинішній голова Херсонської ОДА Андрій Путілов. Він з любов’ю розповів про рідний край, наголосив, що Херсон є перлиною України, що Херсонську область, єдину в Україні, омивають відразу два моря – Чорне і Азовське.
– голова ОДА Андрій Путілов ішов до фортеці разом з журналістами з усієї України
– Я був підприємцем, об’їхав увесь світ і скажу вам: Херсонщина – найкрасивіше місце у світі, говорив „губернатор”. – Я перед собою поставив завдання створити від Каховського водосховища до лиману Нижньодніпровський національний природний парк. Це буде найбільший природний парк у Європі: 90 тисяч гектарів! Зрозуміло, що цим ми зачіпаємо інтереси регіональних олігархів, феодальних князьків, колишніх силовиків, банкірів, яким хочеться взяти в оренду острови і зробити там свої мисливські угіддя. Не дивно, що справа зі створенням парку тягнеться з 2007 року. Але ми не можемо з цими феодалами рухатися далі в Європу. Тому вірю, що вже цього року Президент підпише Указ про створення парку.
Після розмови з Андрієм Путіловим особисто я зрозумів, що у Херсоні все „най”. Тут найбільш максимальна кількість сонячних днів, якщо взяти всю Україну. У цьому засушливому степовому краї, щ дивно, чимало озер і водночас обдає жаром і піщаними бурями найбільша в Європі пустеля – Національний природний парк „Олешківські піски” площею 150 тисяч гектарів… Розташовується вона неподалік міста-супутника Херсона Цюрупинська. „Олешківські піски” – колишня секретна територія, військовий полігон, на якому відпрацьовували влучність бомбометання льотчики з країн Варшавського договору.
„Олешківські піски”
А в самому Херсоні на диво багато парків. Казенний парк узагалі чи не найстаріший у Європі як подібний громадський заклад. У Мюнхені, приміром, громадський парк заснували 1792 року, а в Херсоні – 1783-го! На Херсонщині розташована найдовша піщана коса в світі – Арабатська стрілка, найбільший в Європі безлюдний острів Джарилгач, найбільший у світі рукотворний ліс площею сто тисяч гектарів. На Херсонщині розташовані і найбільше в Україні водосховище за обсягом запасів прісної води – Каховське, і найбільший за площею заповідник України – Чорноморський біосферний. Голопристанський район Херсонської області – найбільший за територією район в Україні, а село Чорнобаївка Білозерського району – найбільше за населенням село нашої країни.
Навіть автор першої футуристичної поеми українською мовою, відомий поет-футурист Василіск Гнєдов похований на закритому кладовищі Херсона…
Херсон – українське місто
Цей сонячний край перемелює всіх і робить їх українцями. Після знищення Запорізької Січі Катерина II роздала землі Вольностей запорізьких козаків своїм фаворитам. Як писав наш земляк Тарас Шевченко, „байстрюки Єкатерини сараною сіли”. Росія розпочала будівництво флоту на Чорному морі. Для нього була потрібна деревина. Від Чорного лісу залишилися переважно спогади. Та не вмерла пам’ять народу про славу козацьку. Українці залишилися основним будівничим, основним етносом цієї землі. Ми вже згадували про Костя Блакитного. Коли його дивізія набрала сили, до неї почали приєднуватися інші загони, зокрема отаманів Сергія Клепача, Пилипа Хмари, Голик-Залізняка, Іллі Іванова. У підрозділі Іванова існував окремий відділ з росіян-старовірів, які хоч і не дуже підтримували український національний рух, але, не витримавши терору більшовиків, приєдналися до повстання. Разом зі Степовою дивізією вони пішли рейдом до Холодного Яру, де завзято громили російсько-більшовицьких завойовників на нашій черкаській землі.
Леніна тут теж уже нема
У Херсоні, як і в багатьох містах України, є площа Свободи. Свою назву вона отримала ще після Лютневої революції 1917 року. Майдан волі або народний плац називали її тоді. Не дивно, що за часів гітлерівської окупації в Херсоні активно діяла Організація Українських Націоналістів (революційна). Цікаво, що Херсонський окружний провід ОУН(р) очолював Богдан Бандера (рідний брат Степана Бандери). Це теж свідчить про свободолюбивість і завзятість українців цього краю.
Український народний дім
Нині у місті реконструюють багато будівель, зокрема Палац культури комбайнового заводу, кінотеатр „Україна”, обласний Палац культури. В останньому з 1918 по 1920 роки містився український національний театр (народна аудиторія). До речі, в Херсонській народній аудиторії Україна вперше почула голос своєї уславленої співачки Оксани Петрусенко – доньки Андрія та Марії Бородавкіних з Кримської Балаклави…
Зберігся і будинок, в якому на початку XX століття знаходився перший у Херсоні український дитячий садочок, очолюваний знаменитою Софією Русовою (уродженою Ліндфорс) – українського педагога, однієї з піонерок українського жіночого руху.
У місті народилися видатні особистості: Олекса Алмазов – генерал-хорунжий Армії УНР, Герман Сталь – генерал-хорунжий Армії УНР, Володимир Кедровський, публіцист, полковник Армії УНР, Леонід Верещагін – видатний радянський учений, Лариса Латиніна – дев’ятиразова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики, Моше Шарет (1894–1965) – другий прем’єр-міністр Ізраїлю (1954–1955), перший в історії Ізраїлю міністр закордонних справ, Сергій Станішев – колишній прем’єр-міністр Болгарії, голова партії європейських соціалістів, Олег Авраменко – український письменник-фантаст, Люко Дашвар – українська письменниця, сценарист і багато інших видатних особистостей.
У будівлі колишнього Будинку губернатора до грудня 1917 року здійснювалося управління всією губернією „від Дніпра – до Дністра”. 2 грудня 1917 року губернська рада одностайно проголосила у ньому Херсон українським містом, невід’ємною складовою УНР. (За проголосували 326 з 329 депутатів, троє утрималися).
Українським Херсон є і понині. Особливо нині… Він уквітчаний національними прапорами і написами „Херсон – це Україна”.
Він розмовляє, співає українською мовою і зберігає здоровий глузд та здоровий гумор. Недарма голова Херсонської ОДА Андрій Путілов, проводжаючи нас, наголосив:
– У нас дуже патріотичний край. Ми знаємо, що робити з людьми, у яких сепаратистські думки в голові. Херсонщина – це Україна, це Європа, це край миру і спокою. Ми запровадили нові залізничні маршрути з Білорусі, запрацював наш аеропорт. Відкриті рейси до Стамбула. І це добре, це нові туристи, яких приваблює наша унікальна природа і те, що ціни у нас, приміром, значно нижчі як в Одесі, а сервіс не гірший. Тож перед тим, як їхати до Європи, треба побувати на Херсонщині, подивитися, що ми ні в чому не поступаємося Європі.
І це справді так, але про це докладніше в наступному матеріалі.
Олександр Вівчарик, Херсон.
Фото автора і з відкритих джерел інтернету.
"Прочерк".