Іловайськ. Найбільша трагедія нашої сучасної історії, яка ятрить душу і
серце не менше, ніж три роки тому, коли ми усі про неї дізналися...
Тоді, у такі ж спекотні серпневі дні, у страшному «котлі», наче у тирі,
були підступно розстріляні ворогом 366 українських військових, 429 були
поранені, ще сотні потрапили в полон... Це офіційна статистика. Та
очевидці кажуть: рахунок втрат значно більший... Родичі загиблих і досі шукають відповіді на запитання: хто ж винен. І слідство повинно дати суспільству чітку відповідь на нього. Бо війна ще триває, тож втрати, на жаль, ще будуть. Та для нас вони ніколи не мають перетворитися на суху статистику. Ніколи! Бо усі вони - наші сини, кохані, батьки, друзі. У кожного з них була мрія, кожен будував свої плани на майбутнє, та навряд чи думав, що життя обірветься так раптово.
Маємо щодня пам'ятати: це щастя жити, кохати, працювати, будувати амбітні плани на майбутнє нам подаровано цими «янголами у камуфляжі». Подаровано ціною власного життя. Наші душі не повинні зачерствіти, ми мусимо закарбувати у своїй пам'яті ім'я кожного українського героя.
Херсонщина має свій рахунок втрат в Іловайському котлі — в тому аду
загинуло семеро бійців батальйону «Херсон», ще троє пропали без вісті. І
сьогодні протягом усього дня херсонці приходять на площу Свободи, щоб
на знак пам'яті про загиблих земляків пройтися символічним коридором,
встеленим гільзами та зів'ялими квітами соняшника. Це те, що останнім
бачили у своєму житті Руслан Сторчеус, Олег Пєшков, Максим Жеков, Павло
Мазур, Влад Ковальов, Руслан Салівончик, Роман Набєгов. Наші герої, наші
сини, брати, кохані, друзі. Ми завжди пам'ятатимемо вас. Герої не
вмирають!
Народний депутат України
