—?Перше правило священика на фронті — бути поруч. Не обов'язково читати проповіді і взагалі щось говорити, — каже 40-річний отець Сергій Дмитрієв.Почав служити капеланом у війську під час захоплення Криму.
—?Тоді в армії нас було всього декілька, — згадує. — На Херсонщині біля Чонгара, Чаплинки, Артемівська стояла 79-та миколаївська бригада. Чекали вторгнення з Криму. Їздили до них щодня з Херсона, правили службу. Там панувала розгубленість. Повірити не могли, що таке почалося. В полі біля блокпостів стояли три намети, два БТРи. Було дуже холодно. Спершу не всіх священиків до себе підпускали. Був страх, що отруять або розвідають позиції. Не знали, як місцеві зреагують. Мав із собою півмішка хрестиків із Майдану. Всі солдати підходили й розбирали. Останньому, 19-річному, не вистачило. Я зняв із шиї свій срібний, дуже гарний, і віддав йому. Був щасливий. За кілька місяців зустрів його. Так і ходив із тим хрестиком, дорожив ним.
Блокпости були в полі, а базувалися військові у виноградниках. Десантників ми жартома називали дівчатами з лісу. Поїхали до них. У ліску вкопані 10 БТРів, ціле військове містечко. А там дівчата у сукнях і в босоніжках гуляють. І більш нікого. То була неділя, до хлопців приїхали жінки й дівчата з Миколаєва. З десантниками так завжди. Приїздиш у табір, дивишся — пеньок встав і пішов. Або гілка похилилася, бо на ній снайпер качається. Добре маскуються.
Отець Сергій — заступник голови відділу соціального служіння "Еліос-Україна" Української православної церкви Київського патріархату. Народився в Мурманську, жив у Сумах та Херсоні. Був священиком у Польщі, Франції, Італії. Батько, брати, дядьки — усі військові.
—?Двоюрідний брат із Мурманська брав участь в анексії Криму, був "зеленим чоловічком". За добу мене попередив, що висаджується з російським десантом. Я у нього — у списку зрадників. Не спілкуємося, — каже отець Сергій. — Але поважає мій вибір.
Потім 79-ту бригаду замінила 30-та, з якою я подружився. Побували і під Дебальцевим, і на Савур-Могилі.
Що ви робили на фронті як капелан?
—?Проводили служби, літургії. Причащали бійців. На Пасху служив на вулиці і в бункері. З військовими ти як приятель. Питають різне — на духовні теми, житейські. Чого одні Різдво 24 грудня святкують, а інші 7 січня. Яка ситуація в країні. Священик у бійців викликає почуття спокою. Деякі спершу питали, як у братів цілитися. Тепер не питають, бо багато друзів загинули. Також передаємо допомогу. Відвідуємо поранених, щоб помолитися з ними.
Новий рік зустрічали зі своїм батальйоном?
—?Так, уже другий. Буде вже третя Пасха. Привіз бійцям кришталеві бокали й пляшку шампанського — з весілля товариша ще у травні. Журналістка робила репортаж і познайомилася з офіцером. Одружилися. Не всі хлопці були на весіллі. Новий рік зустрічали на полігоні в лісі, у наметі. Надворі — мінус 20. Цілу ніч розмовляли, пили символічно.
У тилу ви також реабілітуєте демобілізованих.
—?Навіть літав до Америки на підготовчі курси в Єльському університеті. Є священики, які пройшли курси у психологів з Ізраїлю при нашому монастирі. Формуємо команди: священик, психолог, соціальний працівник. Деякі спеціалізуються на алкоголізмі й наркоманії. Багато хлопців залежні. На вигляд — здорові мужики. От вони демобілізувалися й нікуди не можуть влаштуватися. Добре, коли дружина нормальна. Деякі бачать, що з війни прийшла інша людина і відвертаються. Не розуміють. І тут він зустрічає такого ж: "Давай вип'ємо і згадаємо". Потім — знову. На війні був героєм, усі поважали. А тут можуть вигнати з черги в магазині. Одного хлопця, який був важко поранений, наш капітан у пивбарі знайшов. Я б зараз ходив по тих кабаках, де сидять військові, й запрошував би на реабілітацію. Думають, усі їхні біди — бо не знайшли роботи. Насправді, не готові повернутися до мирного життя. Там вони у формі, з автоматами і кулеметами, їдуть на БТРі по Бахмуту (Бахмутська траса. — "ГПУ"), один одному махають, усміхаються. Все чесно і відкрито. Разом їдять. Коли повертаються, їм важко вийти з дому без автомата. Незвично, що іде дощ, а взуття чисте. Що вже казати, якщо тут біля Стіни пам'яті (стіна Михайлівського собору з фото загиблих. — "ГПУ") поставили біотуалет. З одного світу потрапляють в інший. Віруючим пристосуватися простіше.
Як відбувається реабілітація?
—?От набрали 16 чоловік і поїхали в санаторій на Черкащині. Разом живуть, ходять на процедури. Ввечері — групове заняття зі священиком і психологом. Говорять, що їх турбує. Після заняття кожен може окремо підійти. Вранці і ввечері — молитва. Під кінець зміни туди заїхали якісь менеджери на корпоратив. Хоча обіцяли після нашого від'їзду. Влаштували там дебош і карнавал. Хлопцям важко, коли хтось бахкає. Дуже чутко сплять. Я радий, що спокійно зреагували. Казали: "Бачимо, що для цих людей війни немає. Ми не можемо так святкувати, поховавши друзів". Обговорили це, пообіцяли, що пиячити не будуть. Набули нових цінностей: Бог, родина, мир, друзі. Щонайменше 10 із цих 16 зможуть допомогти іншим.
Скільком людям ви допомогли?
—?Близько 50 пройшли реабілітацію. У нас немає традиції ходити до психологів. Люди не відрізняють їх від психіатрів, бо радянська репресивна система діяла через останніх. Після курсів боєць розуміє, що з ним коїться. Коли людина бачить, що тоне, то може на допомогу покликати. Інакше — гине. Когось виручає психолог, когось — священик і молитва. А когось — перше й друге разом.
gazeta.ua.
