Херсонська влада широко практикує вшанування імперських символів минулого міста із помпезним відзначенням традиційних дат червоного календаря.Офіційна історія Херсону поділяється на “священних корів”, “неоднозначні теми” та “скелетів у шафі”. Наприклад, Катєріна ІІ — це “священна корова”. До тієї ж категорії відноситься її коханець Грігорій Потьомкін. Тут все тільки у солодкаво-пурпурових тонах: укази, імператорська велич, благодійництво, щедрість, розмах великодержавних задумів. Якщо у когось постають питання про жорстокість російської самодержиці німецького походження, зруйнування Запорізької Січі, ліквідацію залишок автономії Лівоборежної України, остаточне закріпачення українських селян, розпусні сюжети особистого життя Катєріни — то тут виринають “скелети у шафі”. Ну як можна говорити про всі ці речі, якщо у Катерининському соборі у Херсоні стоїть “крісло Катєріни”? Ну, це ж не “комільфо”.
Священний колгосп
Дивовижним чином херсонські чиновники поєднуть великодержавний російський шовінізм із радянським інтернаціоналізмом. Поруч із Катєріною та Потьомкіним на херсонській “дошці пошани” висить Лєнін, Дзержинський, Фрунзе та увесь комсклад Червоної армії. Це цілий священний колгосп! Усі інші історичні теми та персоналії, які мали “наглість” з'явитись у той зоряний час (ідеться про період революції та громадянської війни 1917-1921) — це “неоднозначні теми”. От був собі, для прикладу, такий штабс-капітан російської імператорської армії Тимофій Шкарупа — повний кавалер медалей та орденів Святого Георгія. Унікальний випадок в історії Херсонщини. Ну, просто мрія херсонського “великодержавного історика” Сергія Дяченка. І на тобі! Цей уродженець Чаплинки підтримав УНР і присягнув на державному синьо-жовтому прапорі. Все пропало! Людина втрачена для історії рідного краю. Якби дали останній орден посмерто у 1917 році, то, можливо, сподобився б честі мати власний гіпсовий бюст у школі № 51 ім. князя Потьомкіна.
Крісло російської імператриці Катєріни ІІ у Свято-Катерининському соборі УПЦ МП у Херсоні
Урочистості з нагоди Дня міста. Херсон, Потьомкінський сквер. 2011 рік.
Коли на зорі української незалежності херсонські краєзнавці тільки почали досліджувати участь херсонців у боротьбі за незалежність (праці Дементія Білого, Олени Марущак, Миколи Оленовського) — то херсонців-державників обзивали “білими воронами” та винятком із правила. Ну, мовляв, Володимир Кедровський (херсонець, який очолював Державну інспекцію армії УНР)був один такий.
Згодом архіви стали доступними для широкого кола зацікавлених. Виринули імена спочатку видатних херсонців-військовиків, а згодом — десятки імен пересічних козаків і старшин, які віддали своє життя за незалежність УНР. Відтепер потрібно було змінювати тактику. Версія про “двох петлюрівських зрадників на всю область” вже не підходить. Однак є старий спосіб — назвати ці випадки “неоднозначною темою”. Надзвичайно продуктивний метод...
Забуті жертви червоного терору
Неодноразовийвступ більшовиків до Херсона у 1917-1919 роках супроводжувався масштабним терором і сприяв суттєвому розширенню площ міських кладовищ і заповненню покинутих підвалів горами трупів. Честь і гордість нашої історії — червоні добре почистили Херсон від його мешканців. І мова йде не про розстріли у ЧК зразка 1937 року (яких також було чимало в Херсоні), а про поведінку більшовиків у самому місті під час “переможної ходи революції”. Страчували без огляду на класову приналежність і майновий стан.
Вулиця Соборна (тепер — вул. Лєніна) з видом на Успенський собор, де у 1918-1919 роках відспівували жертв більшовиків.
Серед десятків зарубаних, постріляних і зґвалтованих було чимало звичайних херсонських міщан. У 1919 році Успенський собор перетворився на справжній “некрополь жертв більшовиків”. У той час священики ще не боялись червоних і відспівували нещасних просто у храмі та ховали вбитих на міському кладовищі. Згодом радянська влада пригадала духовенству всі його контрреволюційні злочини. Церкву перетворили на спортзал, у вівтарі облаштували туалет, а вулицю Соборну, якою несли труни із вбитими хесронцями, назвали вулицею Лєніна. Ну хіба не ідилія?
Паради-маскарадина 9 травня
9 травня — ще одна “священна корова” історичної політики місцевої влади у Херсоні. Будь-які дискусії про Червону армію — суворе табу (“скелет у шафі”). “Неоднозначні теми” про цей період навіть не можна зачіпати (мова йде про участь херсонців у лавах УПА). Можна влаштувати парад-маскарад на 9 травня із переодяганням школярів у піонерів і проїхатись на ретромобілях по Перекопській вулиці. Обов'язково треба поставити мікрофон, щоб міг виступити голова облдержадміністрації та мер міста і розповісти про свою любов до пенсіонерів (так як більшість ветеранів-фронтовиків уже спочили у Бозі).
Сьогодні керівники міста й області воліють ставити пам'ятники ”посмішці", відкривати "Катериненські карети" і водночас з пафосом та ностальгією відзначати пам'ятні дати червоного календаря — одним словом робити все, аби досягнути “забронзування” імперсько-радянських символів минулого та нівелювати національний наратив української історії.
Піонери у жовтих краватках і синіх пілотках під час святкування 9 травня 2011 року у Херсоні.
Павло Подобєд, "Тиждень"