Якими вони будуть, навряд чи й синоптики скажуть.
У перші дні збирання цінної круп'яної культури світило сонце, а в понеділок задощило.
Надовго чи ні, знає хіба що циклон, що насувається з Атлантики і вже обіцяє перші приморозки...
Попри
складні погодні умови весни і особливо літа рис віддячує аграріям і за
їхні труди, і за вкладені кошти, і за «золоту» (уряд постарався!)
дніпровську воду.
Першу тисячу тонн білого зерна намолотили
комбайнери державного підприємства «Дослідне господарство Інституту рису
НААН». Урожайність — за 60 центнерів з гектара.
— Завважте, що жнивувати ми розпочали не з кращих площ, — зауважує заступник директора із меліоративних та екологічних питань кандидат сільськогосподарських наук Володимир Корнбергер. — Надіємося на те, що з намолотами все буде гаразд і «своїх» близько 5 тисяч тонн білого зерна ми візьмемо.
У
цю пору головна персона на жнивах — механізатор. Техніка — само собою.
На зміну колишнім російським «Кубаням», які своє давно відробили,
прийшли сучасні набагато досконаліші «Нью Холланди».
— Не застряє? — запитую у комбайнера Анатолія Бондаря, для котрого нинішні жнива — двадцять п'яті.
— Пре як танк! — по-простому відказує механізатор. — Можете в хлопців запитати...
Принагідно
цікавлюся в Анатолія, чому не видно на жнивах бодай одного херсонського
«Скіфа», спеціально сконструйованого для збирання рису («Скіф» тут
кілька років тому випробовували у виробничих умовах). На ділі вийшло, що
машина не менш сира, ніж болото у чеках.
— Заїде в болото і тут же на пузо лягає, — кидає на ходу механізатор.
Нині
рисосійна галузь в Україні переживає другий етап свого відродження.
Йдеться не лише про відновлення діючих колись рисових систем, а й про
впровадження новітніх технологій, зокрема крапельного зрошення, яке дає
змогу вирощувати «сарацинське просо» не лише у «традиційних»
Скадовському і Каланчацькому районах, а й пустельному Олешківському і
«овочевому» Каховському.
Співробітники Інституту рису НААН
твердять, що саме крапельне зрошення гарантує вирощування рису на
площах, не пов'язаних із наявними зрошувальними системами, а також на
земельних угіддях із різними типами ґрунтів і рельєфами, включаючи
землі, малопридатні для вирощування традиційних культур. А це, вважають
теоретики меліорації, дасть змогу в Одеській, Миколаївській і
Херсонській областях збільшити площі земель для вирощування рису до 250
тис. га. Одначе...
У сусідній з Україною Туреччині рис на
крапельному зрошенні вирощують ось уже більше десяти років і не гріх би
поцікавитися там, на іншому березі Чорного моря, чи не доведе ця
технологія зрошення (особливо високомінералізованими водами того ж
Інгульця) до того, що наші серйозно деградовані ґрунти «підсядуть» так,
що на ній і будяки не ростимуть?..
Рисові жнива у розпалі. Мчать
вантажівки з поля на базу — токове господарство. Воно нагадує невеличке
містечко з ретельно вибіленими стінами складів, контурами котельні,
інших допоміжних споруд. Тут вологе зерно, пройшовши всі технологічні
етапи переробки, пакується у фірмову тару або ж складується на
зберігання.
— Щороку ми переробляємо приблизно 5 тисяч тонн рису на крупу, а також готуємо насіння для власних потреб і на реалізацію, — пояснює завідуючий током Микола Мосійчук.
— При переробці, звісно, є і відходи
— рисова січка і мучиця. Січку, як і крупу, відправляємо на
продовольчий ринок, а мучицю — на власні молочнотоварну і свиноферму.
Навіть рисове лушпиння і те реалізуємо. Тому можна твердо казати про те,
що виробництво у нас безвідходне.
Рвучкі холодні вітри з
Чорного моря і суші женуть по небу важкі осінні хмари. Наввипередки їм —
комбайни, які, здається, набагато вправніші від небесних всюдиходів.
Хоч комбайнам і важче. Іде вітчизняний рис, стверджуючи одне: рисосіяння
для України — це та галузь, яка має гарні перспективи.
І аби ще й уряд це розумів, не накидаючи, скажімо, на і без того дорогу воду на зрошення і своїх «п'ять копійок», то ми могли б і всю Європу рисовою кашею годувати.
Василь ПІДДУБНЯК, Сільські Вісті