Передають машини, дрони, тепловізори, ліхтарики та плетуть маскувальні сітки — військові волонтери не припиняють свою діяльність у Херсоні, попри небезпеку. Допомагають не тільки бригадам, які воюють на Херсонському напрямку. Ми поспілкувались з кількома з них про будні, проблеми і мрії.
Сергій Кіндра: перетворює гільзи на арт та забезпечує бригади необхідним
Сергій Кіндра розмальовує тубуси та різнокаліберні гільзи, потім їх продає. Волонтер говорить, що вони допомагають вирішити потреби військовослужбовців.
"Першою річчю, яку я зробив, була гільза. Мені до рук потрапила ось така — 30-го калібру, від 30-міліметрової гармати. Я намалював на ній зруйнований Антонівський міст і маленький кавун. Тоді я ще не знав, як це красиво робити, бо вперше тримав у руках акрилові фарби та пензлики", — розповів Сергій.
Розпис гільз він називає поєднанням корисного з приємним. До того він робив браслети.
"Ми почали робити браслетики з написом 'Херсон'. Там був символічний донат, і так ми почали збирати кошти. Усі браслети з історією. Я щиро дякую всім, хто донатив і купував ці браслетики для рідних та близьких", — говорить Сергій.
Допомагати Збройним силам України він розпочав у 2014 році. Під час окупації Херсона, у 2022-му, розвозив місцевим жителям продукти та засоби гігієни. Після звільнення міста на деякий час призупинив волонтерську діяльність — у грудні 2022, разом із синами потрапив під обстріл біля Антонівського мосту.
"Попали ми під касетний обстріл, і мій Матвійчик був важко поранений. 10 годин боровся за життя мій хлопчик, але на жаль, він загинув, росіяни його вбили. Тіма був також поранений. Я був поранений. В мене майже сім місяців було реабілітації. І уламки діставали, чотири рази був на операції", — згадує Сергій.
Після реабілітації чоловік повернувся до волонтерства. Відкрив збір на потреби військовим і почав закуповувати те, що просять бригади.
"Війну виграють військові. Військові, яких забезпечують і допомагають. Тому я вирішив більше допомагати саме їм. Так історично склалося, що я постійно збираю на старлінки та павербанки. Це ті речі, які швидко виходять із ладу й потребують постійного поповнення — як сірники. Це вже стало регулярною потребою. Якщо дивитися ширше, то головне — забезпечити безперебійне джерело енергії. Це й маленькі генератори, і генератори середньої потужності", — розповідає Сергій.
Гільзи, розписані волонтером, купують і українці, й іноземці. Скільки їх виготовив і продав, каже, не рахував.
"На жаль, я не можу відповісти точно в цифрах, бо не вів облік. Так само й із браслетиками. Якщо говорити чесно, їх було ну, дуже-дуже багато. Але й цього все одно замало, бо війна ще не закінчилася. І коли вона завершиться — я, на жаль, не знаю", — говорить Сергій.
Олег Стрімський: маскувальні сітки та кікімори для ЗСУ
Тил має підтримувати фронт усім, чим може, і тільки так можна досягти перемоги, переконаний військовий волонтер Олег Стрімський. У його квартирі встановлений станок для нарізання стрічок, а сама вона заставлена рулонами з тканинами й сітками. Чоловік разом з командою плете сітки для військових.
Починалося все, пригадує Олег, з виготовлення кікімор. Влітку 2022 року, під час окупації Херсона, він робив перші спроби вироблення маскувальних костюмів. Перед цим консультувався з іншими волонтерами та дивився відео у соцмережах — як і з чого треба робити "кікімори. Спочатку виготовляв сам, потім до справи долучилися кілька жінок.
"Ходив до друзів, збирав мішковину, на базарі брав фарбу, купував рибацьку сітку. Потроху все назбиралося. Узяв свою стару палатку, розпоров її й сам почав робити викрійки. Спочатку вийшло п’ять штук. А за два роки разом із командою ми зробили вже 800 кікімор", — говорить Олег.
Нині в команді волонтера близько 30 людей, які працюють на трьох локаціях. Завдання Олега – зібрати гроші, закупити тканину та виготовити стрічки. У творчій лабораторії він підбирає кольори, малюнки і сам плете основу під маскувальну сітку.
"Тут робляться основи для сіток. Кожна сітка має розмір 6 на 4 метри. Я виготовляю основу й передаю її вже готову тим, хто буде її плести", — пояснює Олег.
Маскувальні сітки для військових почали плести з 2024 року.
"Ми вже півтора року плетемо ці сітки. На одній локації зробили приблизно 120, на іншій — близько 130. Передаємо їх у 34-ту, 39-ту та 40-ву бригади — переважно сюди, на наш берег. А якщо комусь потрібно, то також висилаємо за запитами", — розповів волонтер.
"Шалені бджілки": 18 волонтерів щодня плетуть сітки для ЗСУ
Ще на одній з локацій у Херсоні плетуть сітки для військових "Шалені бджілки". Назвали так команду, говориь волонтер Іван Брусенець, бо працюють щодня.
"Ми працюємо без вихідних і без свят, тому що кожна сплетена сітка рятує чиєсь життя. Ми ставимося до цього дуже серйозно і приходимо щодня. Загалом у нас 16 людей: троє чоловіків і 13 жінок. І ще двоє керівників. Разом — 18," — розповів Іван.
"Ми своєю працею приносимо допомогу нашим хлопцям", — каже військова волонтерка Зоя Микита.
Анастасія Рибальченко: від допомоги чоловікові до підтримки ЗСУ
Анастасія Рибальченко почала займатися волонтерством з березня 2022 року. Вона допомагала своєму чоловікові Сергію, який з перших днів повномасштабного вторгнення підтримував місцевих жителів.
"Наше волонтерство не почалося з чогось фантастичного, і ніякого поклику там максимального, ну, особисто з моєї сторони не було. Моє волонтерство почалося з того, що я просто хотіла допомогти розвантажити чоловіка. Тому я йому запропонувала: "Хочеш, я тобі допоможу?" І ось так потрошки-потрошки розпочалось моє волонтерство", — розповіла Анастасія.
Не кинули волонтерити й після звільнення Херсона. Новим пріоритетом стала допомога військовим, адже чоловік Анастасії приєднався до лав Збройних сил України.
"Я включила сферу військових. Ми почали збирати на тепловізійні приціли, на машини", — каже волонтерка.
З її словами, закривати збори зараз стало складно – люди стали менше донатити. Через це немає можливості оперативно придбати те, що потрібно для бригади, якою опікується волонтерка.
"Збори впали настільки критично, що це важко навіть передати. Якщо раніше люди активно донатили, допомагали, були іноземні партнери, які щось підкидали, то зараз цього майже немає. Через сукупність факторів іноземна допомога фактично відпала. Ми залишилися самі з тим, що маємо. І замість того, щоб зрозуміти це, люди потроху відходять, відколюються", — каже Анастасія.
Волонтерка зізнається, що бувають моменти, коли наступає відчай і хочеться все кинути. Але вона знову відкриває збір і продовжує працювати далі.
"Зараз ми маємо плекати наше майбутнє й підтримувати те, що маємо — наших військових. Бо саме вони єдині відгороджують нас від усього того вселенського зла", — каже Анастасія.
Сама вона думає над тим, щоб перекваліфікуватися і долучитися до лав Збройних сил України.
"Треба тільки єднатись, треба йти до одної мети. Не час розводити сварки, не на часі, відколюватись, вибачте, навіть не на часі жити своє життя. Треба згуртуватись, взяти все у свої руки, тому що надіятись на когось, що ж хтось щось зробить, а ти відсидишся, ну так не буває", — каже Анастасія.
Про що мріють херсонські волонтери
У Херсоні волонтери працюють під щоденними обстрілами, продовжують допомагати військовим і, як усі, мріють про перемогу.
Анастасія Рибльченко: "Хочу, щоб це все закінчилось. Я хочу свого чоловіка вдома, я хочу тихі вечори і свій будинок, як і більшість людей. Хочу не жахатися звуків мопедів і всього іншого. Я хочу подорожувати, не знаю, що я ще хочу. От я просто хочу тиші і миру. Це єдина мрія на нас усіх".
Олег Стрімський: "Тільки про перемогу, про мир мрію. Других бажань нема".
Сергій Кіндра: "Я хочу жити не відкладеним життям, не жити метою рятувати світ, не жити для потреб інших — підрозділів, людей, дітей і решти. Я хочу жити от насправді так, як потрібно. От як людині. Звичайне, просте, людське, безпечне. Радіти світанкам, милуватися заходами сонця".
Джерело – Суспільне
