"Місто повинно жити", говорить водій комунального підприємства "Херсонміськсвітло" Херсонської міської ради Олександр Павленко. Щодня разом з бригадою чоловік виїздить ремонтувати лінії електропередач, пошкоджені російськими обстрілами. Олександр розповів, що його мотивує працювати і жити у прифронтовому Херсоні.
Його історія перша, яку Суспільне підготувало до Дня працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення в Україні. Він відзначається щорічно у третю неділю березня. Розповідаємо про комунальників, які попри щоденні обстріли лишаються у місті та продовжують виконувати свою роботу.
Щоранку Олександр Павленко разом з колегами виїжджає на локації, де необхідно відновити пошкоджені обстрілами РФ електролінії. Чоловіку 45 років, 25 з них він працює водієм у комунальному підприємстві "Херсонміськсвітло".
"Після кожного "прильоту", після кожного обстрілу ми одразу виїжджаємо і ремонтуємо зруйноване освітлення. Інколи доводиться закривати вибиті вікна, натягувати сітки — робимо все, що потрібно. Це наша робота. Дуже важко, коли навколо стріляють, а нам усе одно треба працювати. Ми намагаємося хоч якось убезпечити себе. Коли обстріл стихає — продовжуємо. Бо хто це зробить, якщо не ми? Місто має жити", — говорить Олександр.
Його робочий день триває з восьмої до 16 години, інколи — довше.
"Коли вночі стаються обстріли й пошкоджуються наші лінії, ми вже зранку наступного дня виїжджаємо все ремонтувати. Робимо так, щоб місто знову мало світло. Ми працюємо для того, щоб, коли настане перемога й скажуть: "Вмикайте", — ми могли хоча б частину мереж відразу підключити й повернути освітлення", — каже чоловік.
Його бригада неодноразово потрапляла під обстріли. Також працювати заважають дрони армії РФ.
"Ми не раз потрапляли під обстріли — доводилося ховатися, перечікувати, а потім знову повертатися до роботи. Таких випадків було дуже багато, різних і важких. І чесно кажучи, не хочеться їх згадувати, бо кожен із них болючий. Найважче — коли бачиш, як гинуть люди, як страждають діти. Це важко переживати. Але тримає нас одне: надія і віра, що все буде добре, що перемога обов’язково буде нашою. Саме це й дає сили продовжувати працювати", — каже комунальник.
Олександр Павленко народився на Кіровоградщині та більшу частину життя прожив у Херсоні. Тому це місто вважає рідним.
Це мій дім. Це моя земля, і всі люди тут — рідні. Чому я маю їхати кудись, якщо це місто моє? Після війни у мене одна мрія: жити далі, відбудовувати місто, працювати й нарешті насолоджуватися перемогою нашою і життям", — підсумував Олександр.
Джерело – Суспільне
