У прифронтовому Херсоні, де щоденні обстріли та постійна небезпека стали частиною життя, волонтерські та громадські ініціативи відіграють ключову роль у підтримці місцевих родин. Однією з таких організацій є “Об’єднані любов’ю до дітей”, яка створила безпечний простір для херсонців, що переживають війну. Її команда щодня працює з родинами, надаючи психологічну, освітню та гуманітарну допомогу.
Ми поспілкувалися з керівницею ГО Іриною Костінюк про те, як організація адаптується до умов фронтового міста та які потреби для його жителів сьогодні є найгострішими. Це перше інтерв’ю, підготовлене в межах проєкту “Захисники Півдня”.
Чим займається ваша організація і кому вона надає допомогу?
– Наша організація взагалі з самого початку і досі – це більше про психосоціальну підтримку. Це цілий комплекс допомоги: від гуманітарної підтримки та стабілізації емоційного стану до роботи з ментальним здоров’ям і реагування на кризові ситуації — наприклад, після обстрілів.
Ми також надаємо екстрену допомогу та допомагаємо під час евакуації. Це все те, з чим ми стикаємося в Херсоні, і те, як ми можемо підтримати місцеві родини.
Хто ваша цільова аудиторія?
— Наша основна аудиторія — це родини з дітьми. Так сталося, що через нашу назву, думають, що ми працюємо тільки з дітьми, але родина — це всі: і батьки, і бабусі, і дідусі. Це вся категорія, яку можна охопити настільки, наскільки вистачає спроможності нашої організації.
Це була ініціатива, створена на базі міського гуманітарного центру. Коли до нас почали приєднуватись багато родин з дітьми, ми вирішили працювати саме з цією категорією. Але це було на початку, і це була гуманітарна допомога. Але коли ми побачили, скільки дітей у Херсоні, й щоб вони не стояли у чергах з допомогою разом із мамами, ми почали з ними працювати.
Скільки років існує ваша організація? Ви сформувалися після деокупації?
— Зареєструвалися ми у 2023 році, і зараз нам 2,5 роки. Ми ще дуже маленька організація, але з великими амбіціями.
Стандартний робочий день: з чого він у вас починається, що відбувається упродовж дня, і чим завершується?
— Починається з того, що ми збираємось і малюємо плани, які в нас існують, і що ми можемо зробити. Але ніколи не закінчується на тому, що ми все зробили. У нас завжди виходить так, що упродовж всього дня долучаються якісь інші активності, і ми це відпрацьовуємо з командою.
Ранок дуже часто починається з термінових звернень — коли щось трапляється і потрібно швидко реагувати. Ми одразу це опрацьовуємо, передаємо далі або беремося самі. Потім переходимо до запланованих заходів. Насправді все плануємо ще з вечора, а зранку просто запускаємо вже відпрацьований механізм і розуміємо, над чим працюємо далі.
Які зараз ключові потреби у дітей Херсона?
— Діти хочуть прийти, поспілкуватися і погратися. Для підлітків та молоді це про розвиток — ми даємо їм можливість спілкуватися через настільні ігри, говоримо про лідерство, обговорюємо різні теми, вчимося збирати й використовувати інформацію. Є й розмовна англійська, де вони практикують мову. Але все одно для них дуже важливо залишати оцей простір для спілкування, для знайомств.
У нас був один дуже цікавий випадок. Окрім наших регулярних проєктів, ми іноді проводимо великі спільні заходи з партнерською організацією. На одному з таких свят мама розповіла історію про свого сина.
Каже: "Після вашого заходу він познайомився з дівчинкою." Я спитала, хто вона, а він відповів: "Це моя однокласниця. Ми з першого по четвертий клас вчимося разом, але бачилися тільки через екран". І от саме на нашому заході вони вперше познайомилися наживо. Відтоді вже пів року ходять разом на наші зустрічі. Це про те, наскільки важливе для дітей живе спілкування.
Розкажіть детальніше про заняття, які у вас відбуваються для дітей
— У нас є "Академія чомучок". Це дітки від трьох до п'яти років. Ми для них проводимо заняття раннього розвитку. Це творчі заняття, які раніше діти відвідували в дитячих садочках або в центрах.
У нас є група підготовки до школи для дітей п'яти–семи років, а також логопедична група. Це не лише про мовні порушення. У багатьох дітей через стрес і страх з’являються труднощі з тим, щоб висловити свої думки. Логопедичні заняття допомагають їм говорити впевненіше й вільніше.
Далі в нас йде вікова категорія хореографії. На базі хореографії вже створений колектив "Крилаті". Це дітки, які виступають на заходах у Херсоні. І вже маємо два виїзні фестивалі, на яких наші діти представляли Херсонщину.
У нас проводиться арттерапія — окрема для дітей з психологом і окрема для підлітків. Також є джампінг‑заняття для підлітків і молоді. Є розмовний клуб англійської мови, де діти вчаться висловлювати свої думки англійською.
У нас діти можуть робити домашні завдання. Вони приходять, і вчителі допомагають їм, коли потрібно. Але для них важливе не лише навчання — вони хочуть спілкуватися, поділитися тим, що в них виходить, і похвалитися своїми успіхами.
Наприклад, одна дівчинка розповіла, що пише вірші, але раніше не мала кому їх показати. Тепер ми готуємо новий захід і хочемо запросити її виступити, хоча б трохи, бо це дуже важливо для її підтримки і впевненості.
Є в нас для дітей кінопокази, кінопокази вихідного дня. Є в нас "Лідери незламності" — це про підлітків, які вчаться бути лідерами, зрощують лідерські якісь свої спроможності.
У вас є заходи і для людей старшого віку. Як давно ви їх проводите і чому почали?
— Це почалося з того, що ми зробили майстерню "Сам собі дизайнер". Там було про апсайклінг. одягу, про пошиття. Спочатку ми робили її для підлітків, потім почали долучатися мами. Вони приходили й казали, що хочуть допомогти своїм дітям, бо є обладнання і можна щось пошити чи зробити разом. Ми побачили, що це дуже цікаво — коли старші теж долучаються до спілкування, обговорень і навіть до навчання разом із підлітками.
І у нас є категорія "бабусі", які приходять, приводять дітей. Вони теж почали долучатися до занять, і ми побачили круту взаємодію між поколіннями: старші питають у молоді, як щось зробити в телефоні, а молоді цікавляться, як правильно вишивати хрестиком. Так і народився наш спільний проєкт. Старші вчили вишивати, а підлітки робили з цих вишивок сучасні аксесуари — підвіски, браслети, вироби зі шкіри.
Так з’явилися майстер‑класи та новий формат роботи зі старшим поколінням. Вони навіть почали ходити до нас на хореографію, і ми плануємо створити окрему “групу здоров’я” для них.
У вас не тільки заходи відбуваються, ви ще роздаєте допомогу. Що це за допомога, яким категоріям ви її надаєте?
— Ми працюємо з родинами, у яких є діти, і орієнтуємося на їхні потреби. Раніше гуманітарної допомоги було більше, і вона надавалася у великих обсягах. Зараз ми вже працюємо більш точково — за конкретними запитами.
Наприклад, нещодавно ми реалізували проєкт, у межах якого закупили підгузки та набори для маленьких дітей. Усі, хто потребував і зареєструвався, отримали допомогу відповідного розміру. Ми надаємо допомогу у вигляді гігієнічних наборів для родин з дітьми. Ми збираємо й передаємо все, що можемо, залежно від потреб цих родин
Коли разом із партнерською організацією у нас була можливість допомогти багатодітним родинам генераторами, ми це зробили. Уже передали 20 генераторів, і ще на 10 подали запит — ці родини також їх отримають. Це допомога для сімей, які живуть у приватних будинках.
Ми надаємо гуманітарну допомогу сім’ям, які постраждали після обстрілів чи пожеж. Якщо дитина з мамою або сама потрапляє в таку ситуацію, нам надходить запит, і ми одразу дивимося, чим можемо допомогти.
У нас є дитячий одяг, канцелярія, ковдри та інші необхідні речі. Якщо можемо закрити частину потреб — робимо це. Якщо ні, звертаємося до партнерських організацій, щоб вони долучилися й допомогли забезпечити найнеобхіднішим. А вже потім разом думаємо, як підтримати родину далі.
Скільки у вас людей в команді, щоб це все охопити?
— На постійній основі працює 15 людей, але ми маємо багато залучених спеціалістів і волонтерів, які охоче допомагають, особливо коли потрібно реагувати терміново. Наприклад, під час евакуації з мікрорайону Корабел наша організація спрямувала туди всі сили. До нас приєдналися й інші організації. Ми разом реєстрували людей, приймали їх, надавали першу психологічну допомогу, підтримували, збирали потреби та вирішували, як діяти далі.
Всі в нашій команді проходять обов'язкові навчання: перша психологічна допомога, перша домедична допомога і робота з дітьми. Це у нас обов'язкові три кити, на яких все базується. А далі вже кожен за своїм напрямком проходить навчання, підвищує те, що їм цікаво.
У кожного з нас своя історія. Фактично ніхто раніше не працював у громадських організаціях на такому рівні, як ми зараз. Усі допомагали людям точково — і під час окупації, і до повномасштабного вторгнення. Це була скоріше ініціатива "від серця". Бажання допомагати й підштовхнуло нас об’єднатися в громадську організацію та робити це вже професійно.
Ми дружимо між собою, постійно спілкуємось і час від часу проводимо спільні заходи для команди. Інколи просто виділяємо годину на командну гру або зустрічаємось, щоб поїсти піцу — це допомагає обговорити все, що сталося, проговорити важкі моменти й рухатися далі. Так ми тримаємось.
Ще ми регулярно проводимо для команди арттерапію. Я це дуже люблю, бо такі півтори години для себе справді розвантажують, надихають і допомагають продовжувати працювати.
Якщо говорити про виклики, з якими труднощами стикається ваша команда, працюючи в Херсоні?
— Найбільша проблема для нас — це безпека. Через небезпеку інколи неможливо доїхати до локації або провести там захід, як ми робили раніше. У всьому іншому я не бачу непереборних труднощів — будь‑чого можна навчитися, усе можна подолати. Але питання безпеки, на жаль, не залежить від нас.
Чи відчуваєте ви підтримку з боку місцевої влади, партнерів, міжнародних організацій? Якої підтримки, можливо, бракує?
— Я завжди за співпрацю у будь‑якому форматі. Якщо ми працюємо в Херсоні, то маємо взаємодіяти з місцевою владою, тому що одні без інших не зможемо ефективно існувати та допомагати людям.
У нас багато партнерів, партнерських організацій, громадських благодійних фондів. Ми робимо з партнерами форуми, де долучаємо всіх, і владу, і поліцію, і громадський сектор для того, щоб можна було висловити свою думку і почути думку інших.
Ми проводимо круглі столи й загалом завжди відкриті до співпраці. Я бачу, що підтримка є: ми допомагаємо іншим, а вони підтримують нас — і так разом рухаємося вперед. Підтримки й віри у власні сили вистачає.
А чого бракує — це стабільного фінансування. Я завжди про це говорю. Через безпекові ризики Херсон здебільшого отримує лише короткострокові проєкти — довші ніж на пів року дуже складно отримати. Донори майже не фінансують ремонтні роботи, і це теж ні для кого не секрет.
Якою ви бачите роль громадських організацій у прифронтових та деокупованих регіонах?
— Це потужна сила, яка може рухати оте колесо до відновлення, до допомоги. Я вірю, що саме через громадські організації можна донести думку всіх людей. Наша прифронтова історія почалася ще з перших днів окупації. Я ніколи не забуду мітинг, на який вийшли херсонці.
Це і є справжня сила — коли ми можемо об’єднатися, зібрати однодумців і діяти разом. Якщо між організаціями буде здорова конкуренція та підтримка, ми зможемо зрушити будь‑яку справу з місця. Тому я вірю в громадський сектор — у людей і в наше місто.
Проєкт "Захисники півдня" розповідає про захисників і захисниць Херсонщини, людей з інвалідністю та волонтерів із прифронтових громад. Він покликаний сприяти збереженню історичної пам’яті, формуванню нових культурних наративів та протидії російській пропаганді.
Матеріал підготовлений за підтримки International Media Support (IMS).
Джерело – Суспільне
