Вишиванка з давнього часу була для українського народу не просто святковим вбранням, а й оберегом, символом здоров'я, краси та щасливої долі для молодих людей. Достовірно не відомо, коли точно люди почали прикрашати одяг вишитими символами. Імовірно, вишивку пов'язують з першим стьобанням на шкурах.
У ті давні часи для вишивання використовувались жили тварин, лляні та бавовняні волокна, шерсть, кам'яні голки. Тоді наші предки вишивали символи з метою захистити свою сім'ю, житло від злих сил. Трохи пізніше цей вид мистецтва отримав декоративну функцію. Поступово техніка вишивання удосконалювалася, набувала нових форм.
Прадавні вишивки знайдені на території Древнього Китаю і датовані VI-V століттям до н.е. Древню історію має і вишивка Русі – знайдені на наших землях екземпляри відносяться до 9-12 століття. Перші візерунки з ниток були наповнені сакральними символами, геометричними і рослинними орнаментами, в яких використовувались круг, хрест, сварга, ромби та інші захисні символи.
У своїй праці Геродот згадує про те, що древні скіфи прикрашали вишивкою свій одяг. Є рукописи арабського мандрівника, котрий вказує на те, що руси (тобто, древні жителі нинішньої України) в десятому столітті до нашої ери носили вишиваний одяг.
До прийняття християнства вишите вбрання і предмети побуту вважалися дуже потужним захистом. У народі вірили, що вишивка не просто прикрашає одяг, але й захищає від злих сил та недоброго ока. Особливо цінувались в цьому аспекті звичайні побутові рушники, а також обрядові. Багато часу умільці витрачали на вишивку весільних рушників – їхні орнаменти поєднували захисні символи, покликані оберігати молоду сім'ю від нещастя, наповнювали домівку благополуччям.
Особливо цінувались вироби, над якими майстриня працювала цілими днями, - зі світанку і до того моменту, коли починало заходити сонце. Такі вироби наділялись потужною доброю енергетикою. Обрядові рушники, що використовувалися на весіллях, особливо, під час вінчання, намагалися сховати від інших, щоб їх ніхто не зурочив.
Вишиті сорочки на Русі носили досить рідко, переважно на свята, а ось вишитими рушниками користувалися щодня. У сім'ях, де були сини, матері обов'язково вишивали рушники в дорогу. Орнаменти на них були наповнені захисними символами, покликаними оберігати чоловіків від бойового поранення і смерті на полі битви.
Вишивка на дорогих матеріалах, шовковими нитками, золотом і парчею була прерогативою знаті. Але і для простого люду були доступні матеріали, наприклад, дешеві вовняні нитки, за допомогою яких створювались барвисті орнаменти.
Майстерності вишивання починали навчати дуже рано, з п'яти-шести років, щоб до п'ятнадцяти молода дівчина змогла вишити собі посаг. Для весільного посагу готували повний комплект білизни. Це були скатертини, близько ста рушників, сорочка для нареченого, головні убори. Перед весіллям було прийнято влаштовувати публічний показ посагу, щоби продемонструвати працьовитість і майстерність.
Слов'янські жінки прикрашали вишивкою не лише рушники і сорочки, але й пояси, взуття, рукавиці, верхній одяг. Відомо, що на сорочках вишивку розміщували в місцях, де одяг торкається до тіла: рукави, комір і поділ, щоб захиститися від злих сил.
Нехай сьогодні вишивка вже не має такого сакрального значення і сили, щоб оберігати, все одно, вишиті орнаменти, барвисті візерунки залишаються предметом гордості та захоплення серед українців.
Джерело – Вгору
