Апеляційний суд Львівської області зобов’язав державний "Ощадбанк" повернути депозит 83-річного Івана Олексіва. Але понад 50 обдурених клієнтів ще чекають своєї черги.
Сума шахрайства сягає понад два мільйони гривень. Розповідає Марія Пеленська, дочка пенсіонера Івана Олексіва.
Марія Пеленська: «Тато додавав гроші до попереднього депозиту, щоб була, наприклад, тисячна сума. І якраз тоді, коли назбиралося двадцять чотири тисячі, виявилося, що пані Скаско фальшивий договір зробила. Вона просто не здала ці гроші в банк. Юрист Гельсінської спілки Ніна Хома задала (представникам банку — О.Ш.) питання, чому ви не повертаєте людям гроші, коли та пані Скаско призналася на суді, що вона дійсно то робила у приміщенні банку. Перша їхня відмова повернути людям гроші (аргументувалася тим — О.Ш.), що вони чекають, поки протягом року звернуться всі постраждалі, бо вони зараз не знають, скільки їх. Я зрозуміла одне — банк захищає свою репутацію, що от він такий державний банк, що він гарантує вклади, а насправді виявилося, що він ті вклади не гарантує, не гарантує безпеки тим вкладам».
Шістдесятип’ятирічний львів’янин Василь Дмитрик поклав двадцять тисяч гривень на депозитний рахунок у «Ощадбанку» ще у 2010 році. За цей час сума збільшилася до трьох з половиною тисяч доларів та трьохсот вісімдесяти євро.
Василь Дмитрик: «Вони не контролювали своїх працівників. Ті, що я поклав спочатку двадцять тисяч гривень, вона одразу вкрала їх. А потім я доклав ще 3700 гривень до тих двадцяти тисяч гривень і купив три тисячі доларів. Відкрив валютний депозит. Я довіряв банку, бо це державний банк. От через мою довіру мене й обдурили».
Здавалося би, ситуація проста: якщо співробітниця банку обдурила клієнтів, то він повинен компенсувати їхні втрати. Але «Ощадбанк» вважає інакше.
Витяг із листа ПАТ «Державний Ощадний Банк України» Івану Михайловичу Олексіву від 11 червня 2014 року:
«Згідно проведеної Банком перевірки встановлено, що поданий вами депозитний договір, не зареєстрований у системі обліку Банку та відповідно кошти по такому до каси банку не вносились… Таким чином, інформуємо про те, що у АТ «Ощадбанк» відсутні правові підстави для виплати Вам коштів… по депозитному договору».
Витяг із позовної заяви АТ «Ощадбанк» про визнання правочину нікчемним від 25 листопада 2014 року:
«АТ «Ощадбанк»… вважає зазначений позов безпідставним, оскільки між сторонами не виникло договірних правовідносин, а договір, на який посилається Іван Олексів, є нікчемним».
Як аргумент «Ощадбанк» навів «недодержання письмової форми договору».
і далі: «…з показів підсудної Скаско М.П. вбачається, що договір банківського вкладу Скаско М.П. та Тесля М.В. виготовили вдома на власній оргтехніці, та кошти у касу Банку не вносилися, що є доказом відсутності договірних відносин між Банком та Іваном Олексівим».
Пенсіонери, у яких відібрали останні гроші, звернулися за допомогою до правозахисників. Розповідає юрист центру «СІМ» (приймальня Української Гельсінської Спілки з прав людини, Львів) Ніна Хома.
Ніна Хома: «Там більше двох мільйонів гривень. Є така сума зафіксована, але вона постійно збільшується, тому що ще приходять потерпілі. Плюс наростає упущена вигода».
Наразі Гельсінська спілка веде справи двох потерпілих та надає консультації ще вісьмом. Справа Івана Олексіва була доведена до суду та підтримана Центром стратегічних справ УГСПЛ. В процесі вдалося з’ясувати наступне.
Ніна Хома: «Людина від банку, яка оформлювала на той час договір, його не внесла у систему банку, гроші не внесла до каси банку, на квитанції не поставила печатку банку — тільки на договорі. І мотивуючи це все тим, що реально це все була афера, а не депозитний договір, відповідно, банк клієнту нічого не винен, а мають відповідати ті працівники, які вкрали гроші.
Ще нюанс був такий, що цей договір останній, по якому ми судилися, насправді був не первинним, а пролонгованим, і він реально по ньому вніс не двадцять чотири тисячі, а лише сімсот п’ятдесят гривень. Він доповнив ту попередню суму. А попередні договори не збереглися, тому що вона в нього їх забирала старі і видавала нові. Тому банк хотів всіляко зробити так, щоб не платити ці двадцять чотири тисячі плюс відсотки — це разом двадцять вісім тисяч із копійками.
Банк говорив, що ми вам все повернемо, як юридична особа, яка відповідає за дії своїх працівників по завершенні кримінальної справи. Але був для нас і наших клієнтів тривожно-небезпечний момент, бо кримінальна справа невідомо коли завершиться, і чим завершиться. По-друге, по тому обвинувальному моменту, який зараз є в кримінальній справі, йдуть не стільки суми по договору, а факти заволодіння конкретною грошовою сумою. От, наприклад, по Олексіву, він вніс сімсот п’ятдесят гривень. Значить вона заволоділа у той день коштами у розмірі не двадцять чотири тисячі, а всього лише сімсот п’ятдесят гривень. Відповідно, що банк нам поверне лише сімсот п’ятдесят гривень?».
На жаль, ця проблема є системною, вважають юристи. Нещодавно Верховний суд України виніс рішення щодо судового розгляду між «Райффайзен Банком Аваль» та його вкладницею, яка мала депозит на 6 тисяч гривень. Співробітниця банку взяла ці гроші, але поклала не на рахунок клієнтки, а собі до кишені. Банк так само відмовився повертати депозит, тому клієнтка звернулася до суду.
Матеріал є частиною проекту Hromadske Network, підтриманого Європейською комісією.
Джерело – Вгору