Початок березня 2022 року. Російські окупанти остаточно захоплюють Херсон. У місто прибуває все більше ворожих військових і техніки. Однак херсонці вирішують вийти на вулиці й показати, що окупантам тут не раді. Згадуємо масові мітинги містян, як люди, ризикуючи життям, чинили спротив і довели, що Херсон і Херсонщина – це Україна.
Гуманітарка від окупантів та актори в чергах
Скориставшись важкою гуманітарною ситуацією в Херсоні на початку окупації, росіяни завезли в місто власні продукти, які намагалися безкоштовно роздавати людям. Однак ця ідея завоювати прихильність місцевих жителів провалилася.
Щоб створити картинку для пропаганди, окупанти завезли в місто громадян Росії, які на камеру так званих журналістів вдавали із себе нібито жителів Херсона.
Ось що розповів «Гривні» учасник мітингів Віталій Богданов:
«Було дуже багато кумедних випадків. Якщо пам’ятаєте, було відео про червону ікру на Привокзалці. Ми фіксували тих людей у черзі. Ми їх знімали, а потім кидали в групи, питали, хто ці люди. І ніхто не впізнавав або казали: а от я того знаю, то він із Сімферополя. І потім вже встановили навіть, на чому тих людей привозили».
Жителі Херсона перешкоджали окупантам здійснити зйомки пропагандистського сюжету на площі Свободи з роздачею гуманітарної допомоги акторам, які виконували ролі місцевого населення. Саме це можна вважати першим мітингом херсонців проти російської окупації.
Початок масового спротиву
А вже наступного дня площа Свободи наповнилася тисячами херсонців з українськими прапорами, які не побоялися сказати ворогу в обличчя, що їх тут не чекали.
5 березня 2022 року відбувся перший масовий мітинг у Херсоні. Фото: Віртуальний музей російської агресії
Херсонка Юлія Спіца згадує:
«Коли ми збиралися на мітинг, навіть і уявити собі не могли, що буде така кількість людей. Ми йшли з моєю подругою пішки, через міст біля залізничного вокзалу, по Ушакова. І ми бачили, як із кожного куточка виходили люди з прапорами, плакатами, з українською символікою. І оце відчуття єдності було наскільки сильним – до мурах! А коли ми прийшли на площу й побачили таку кількість людей, я зрозуміла, що ми – одна нація, усе буде добре. Через терени, через багато різних перепон, але все буде добре, бо єднатися ми можемо».
Учасником мітингів був і перший заступник голови Херсонської облради Юрій Соболевський.
«Насправді вся Херсонщина була просякнута духом. Коли хтось каже, що він є організатором мітингів, це неправда насправді. Люди виходили на вулиці, тому що вони робили це від серця. Так, була допомога при організації всіх цих процесів, звичайно. І я вдячний кожному, хто цим займався, допомагав, тому що координація потрібна була все ж таки. Але підкреслю: люди вийшли тому, що в серці й душі в них – Україна», – упевнений Соболевський.
З кожним наступним мітингом учасників ставало більше, окупанти ж явно не очікували такого спротиву від херсонців. Вони поки не відкривали вогонь у бік людей, але вже почалися спроби затримання найактивніших мітингувальників просто на площі Свободи.
Мітинг у день визволення Херсона від німецьких загарбників, 13 березня 2022 року. Фото: Іван Антипенко
Віталій Богданов розповідає:
«Росіяни були ошелешені тим, що побачили, бо, якщо пам’ятаєте, 1-2 березня були такі собі шоу танчиків, техніки, обстрілів. Коли вони, наприклад, обстріляли будівлю СБУ. Для чогось вони стріляли в пусту будівлю. Це була демонстрація сили, яка мала налякати херсонців. Але цього не відбулося, і саме перший мегамітинг – це те, що їх підштовхнуло потім до репресій. Російські військові десь тиждень приходили до тями. А коли з’явилася Росгвардія, то ці вже працювали професійно. Бо ми вже бачили «шпіків», багато дронів, які фіксували обличчя херсонців. Уже треба було ховатися».
Юрій Соболевський додає:
«Їхня розвідка дуже сильно помилилася стосовно херсонців. Вони по-справжньому вірили, що їх тут будуть зустрічати з квітами. Квітів не дочекалися – дочекалися, що вся область хором відправляє їх за російським кораблем. Без цензури, як правило, навіть чистою російською мовою, навіть чистішою, ніж більшість росіян розмовляла».
Постріли в натовп і перші зрадники
Юрій Соболевський каже, що спочатку окупанти боялися розганяти мітинги. Вони боялися, що місто просто вибухне, якщо розпочнуться якісь кардинальні дії.
«Перші спроби затримувати людей були невдалими. Херсонці відбивали своїх, росіяни були шоковані. Вони бачили, що їх ніхто не боїться, і для них це було щось фантастичне. Тому спочатку вони просто чекали, що скоро люди розійдуться», – вважає Соболевський.
Уже скоро окупанти перекинули в Херсон підрозділи Росгвардії, які спеціалізуються на протидії мітингам. Саме з появою росгвардійців з’явилися перші спроби розігнати силою учасників протесту, постріли в бік мітингувальників та застосування гранат.
«На жаль, із кожним днем людей на площі ставало все менше. Особливо після того, як почалися розгони мітингів, коли вже застосовували зброю, сльозогінний газ», – згадує Соболевський.
Він розповідає про дівчину, яка завжди була в перших рядах на мітингах, вона стояла повністю огорнута в жовто-блакитний прапор. Світло-шумова граната на великій швидкості влучила їй у ногу та розірвалася.
Херсонка Олена Нечай добре пам’ятає той день:
«Це було 21 березня 2022 року. І десь о 10 ранку вони почали нас гранатами закидати. Одна із гранат попала мені в праве стегно. Слава Богу, не розтрощила кістку. Я перенесла дві операції, пів року відновлювалася. Але через тиждень я знову стояла на мітингу. Нас нічого не зупиняло!»
Камери відеоспостереження зафіксували, як окупанти стріляють шумовими гранатами в натовп протестувальників. Херсон, площа Свободи, 21 березня 2022 року. Фото: Reuters
Водночас почалися затримання активних учасників мітингів після їх проведення. Окупанти встановлювали особи та забирали з власних осель або викрадали просто з вулиці. Чимало затриманих досі перебувають в російському полоні.
Віталій Богданов:
«Багато наших товаришів досі знаходяться в полоні. Навіть дехто з них – на території РФ. Їх перевезли вже в глибину Росії. І тому зараз ще не треба називати прізвища. Росіяни почали професійно працювати. Вони відстежували. Бусик під’їжджав, забирав і відвозив, під’їжджав, забирав і відвозив. З’явилися перші зрадники. Уявіть собі – ти знаєш людину чимало років, і вона починає витягувати тебе на якусь незрозумілу зустріч. Каже, треба негайно зустрітися десь у центрі. Ми вже стали один одного попереджати, почали ховатися. Це було страшно. Розуміли, що ту людину обробили, катували й таке інше».
Херсонці перейшли до інших форм спротиву
Учасники мітингів кажуть, що приблизно з 10 квітня вони перестали виходити. Далі це вже було дуже небезпечно. Чим більше розгорталася репресивна машина російських окупантів у Херсоні, тим менше людей виходили на спротив. Акції з міркувань безпеки змінювали локації. Останні мітинги вже не змогли зібрати багато херсонців. Згодом спротив окупації перейшов у підпілля, а протести набули іншої форми.
Юрій Соболевський:
«Ми намагалися потім відводити людей від площі Свободи. Тому що ми розуміли, що кожен наступний мітинг – це дуже жорстка реакція з боку росіян, все більше постраждалих. Людей ставало менше, а чим менше людей – тим більша небезпека для них. Коли на вулиці – десятки тисяч, то їм було дуже складно з цим щось робити. Коли виходило вже декілька сотень, то, звичайно, вони 10, 20, 30 людей могли забирати, що вони й робили.
Тому ми змінювали локації. Останній мітинг уже був біля «Ювілейного», зібралося близько 20-30 людей. До нас підійшов командир групи з Росгвардії, яка була готова розганяти мітинг, попередив, що будуть дуже жорстко всіх ламати. Переважно учасниками були жінки й молодь. Тоді вирішили, що зробимо ходу до парку, де є знак «Я люблю Херсон». Ми пройшли, над нами постійно висів дрон, на невеличкій дистанції йшли жінки з ФСБ в цивільному. Зробили біля знаку спільне фото, поспілкувалися і розійшлися. І на жаль, на наступний мітинг люди не зібралися. Хотіли його проводити поруч із театром, прийшли декілька людей, найбільш незламні. Це вже був кінець».
Херсонка Юлія Спіца теж була на мітингу біля кіноконцертного залу «Ювілейний». Ось що вона розповідає:
«Останній мітинг, на який ми ходили, був біля «Ювілейного». Нас тоді було, якщо я не помиляюся, щонайбільше 13 людей, може й менше. Там зустрілися, до нас підійшли їхні військові й попросили нас піти, інакше вони будуть стріляти. У мене було відчуття огиди, я не могла дивитися на них. Страху не було, мені просто було огидно. Перше, що запитала, коли розійшлися, у кого є серветки, мені чомусь захотілося витерти руки».
Один із наймасовіших мітингів у Херсоні, 13 березня 2022 року. Фото: Іван Антипенко
Активісти перейшли до інших форм спротиву, щоб демонструвати, що Херсон не зламався, не здався. Те, що росіяни задушили мітинги, не означало, що вони задушили спротив. Херсонці малювали українські прапорці, розвішували жовто-блакитні стрічки, знімали пересування та дислокацію ворога.
Олена Нечай:
«Ми із чоловіком виходили в парк з великою колонкою, чіпляли її на дерево, вмикали «Ой, у лузі» і Гімн України. Ви собі не уявляєте, як люди з балконів підспівували й кричали «Слава Україні! Героям слава!» Це був неймовірний настрій. Ми цю колонку чіпляли й думали: якщо зараз нас хтось схопить – телефон відключили й побігли. А колонка хай висить, можемо іншу купити. Вражали діти, які підспівували нам. Одна малеча навіть поклала руку на серце й співала українською. Це було щось неймовірне».
Пишаємось херсонцями!
Головна світлина: херсонці проти російських окупантів. Березень 2022 рік. Фото: Reuters
З херсонцями спілкувався Іван Підлісний
Джерело – Гривна
