Жінки та діти страждають від воєнного конфлікту по-іншому, ніж чоловіки, і так само по-іншому переживають стрес унаслідок травми. Вони – більш вразливі до сексуального насилля, яке часто супроводжує конфлікт.
Як захистити жінок у зоні конфлікту та як сприяти їхній рівноправній участі у житті суспільства в мирний час? Про це Громадське розпитало у Спецпредставниці Генсека НАТО з питань жінок, миру та безпеки Клер Гатчинсон, яка вперше приїхала з візитом до України.
Ваша посада в НАТО дещо своєрідна. Ви займаєтеся питаннями жінок, безпеки та миру. Тож хотілося б дізнатися, у чому полягають ваші обов’язки? І чому так важливо говорити про жінок у контексті НАТО?
Як ви знаєте, це мій перший візит до України, і для мене було дуже важливим врешті приїхати, адже я маю особистий інтерес до країни та до ситуації з безпекою жінок у ній.
Як вам відомо, НАТО – це передусім військовий альянс, але це також і політична організація, і виклики сьогодення вимагають, щоб у генсекретаря НАТО був власний представник із питань жінок та безпеки. Ми вивчаємо чинники, які впливають на жінок у часи конфліктів та в мирний час, — це головне, чим ми займаємося в НАТО.
Ми знаємо, що жінки страждають у часи війни та їх часто маргіналізують у мирний період. Це лежить в основі резолюції Ради Безпеки ООН 1325, на якій ґрунтуються мої пропозиції. Всередині НАТО ми називаємо це інклюзивним підходом до питань безпеки. Мої повноваження включають безпеку жінок, дітей під час конфлікту та захист мирного населення.
У вас було чимало зустрічей з українськими чиновниками та представниками громадянського суспільства. Які ваші враження щодо ролі жінок у військовій сфері, особливо в умовах конфлікту?
Я була неймовірно вражена усіма, з ким я зустрічалася, але щонайперше – жінками. В Україні надзвичайно активна, дуже сильна і просто вражаюча жіноча спільнота. У нас була можливість зустрітися із багатьма жінками тут, почути їхні думки, що важливо для них в контексті України, в контексті безпеки, і що ця безпека означає.
Ми були на слуханнях і налаштовані повернутися до Києва ще. Ми вислухали їх із представниками НАТО із Консультативної панелі з питань громадянського суспільства. Консультативна панель створювалася з метою дати можливість жінкам в усіх куточках світу говорити з нами про безпеку. І ми дуже задоволені, що Україна бере в ній участь, що можемо чути те, що хочуть сказати українські жінки.
Питання, які турбують жінок, однакові всюди – це питання сім’ї, ширшого безпекового діалогу про мир і як він виглядає, як убезпечити суспільство. Але також важливо розуміти, що безпека — це значно більше, ніж військове питання, це поняття гібридне. Мова і про розвинену економіку, яка дасть можливість врахувати ці жіночі голоси у політичних процесах, і про включення жінок до парламенту.
Треба впевнитися, що враховано пропозиції у сфері оборони тієї великої кількості жінок, які нині представлені у Національних збройних силах. На керівному рівні там багато жінок, а це дуже важливо для безпеки й оборони.
Говорячи про українську армію, варто зазначити, що вона є однією з найпотужніших серед армій країн не членів НАТО. Її зміцнення стало наслідком російської агресії. Як НАТО може співпрацювати та підтримувати українських військових у контексті гендерної рівності та безпеки жінок?
Резолюція 1325 в редакції жовтня 2000-го року проголошує, що всі країни мають розробити Національний план дій з виконання резолюції, і він в України розроблений. Частиною цього плану є увага до двох речей: перша – збільшити кількість жінок у силах оборони, а друга – впевнитися, що всі військові доктрини розроблені з урахуванням гендерної рівності.
Як тут може допомогти НАТО – наглядати, співпрацювати, підтримувати Україну в розвитку Національного плану дій, перевіряти, чи всі необхідні елементи включено, уможливити ряд удосконалень у сфері безпеки й оборони й упевнитися, що жінки можуть піднятися у військових рангах. Вам потрібні жінки на рівні генералів та і взагалі у всіх напрямках оборони. Це – в ногу з міжнародними домовленостями, з Національним планом дій.
Що ми збираємося робити? Підтримувати Україну, допомагати зрозуміти, які індикатори потрібні, і підтримувати громадянське суспільство, аби знати, що голоси його представників почуті – в галузі оборони також.
Ви маєте тривалий досвід роботи в конфліктному та постконфліктному середовищі, наприклад, у Косово. Тож скажіть із власного досвіду: що може Україна в умовах війни, що триває на Донбасі, зробити для жінок та дітей у зоні конфлікту?
Конфлікти впливають на жінок геть інакше, ніж на чоловіків, це випробування для жіночої безпеки й захисту. Конфлікт не є однаковим для усіх, він впливає на жінок диспропорційно.
Дуже часто ми стикаємося із дотичним до конфлікту сексуальним насиллям, проблемами біженців та незахищеності дітей. Але ми не сприймаємо це як сам конфлікт. Треба впевнитися, що на це оперативно реагують політики.
Захищати жінок означає чути їх, чути те, що вони хочуть нам сказати. Але часто законодавчі процеси відбуваються без урахування їхніх голосів. Жінки — це найкращий індикатор захищеності суспільства.
Як ми можемо переконати владу дослухатися до громадянського суспільства? В Україні, як я вже зазначала, є неймовірно сильні та дієві жінки: вони і допоможуть визначити, яких заходів треба вжити з метою безпеки. Тому що неможливо досягнути мети без участі у безпекових процесах. Ми повинні мати рівноправність жіночої участі в політиці, це сприятиме поліпшенню рівня безпеки.
Ще одне важливе питання – це посттравматичний синдром, який жінки й діти переживають внаслідок конфлікту. Чи ви бачите якісь шляхи співпраці з НАТО? Як може ваш особистий досвід та досвід НАТО допомогти українцям впоратися з цим новим для нас викликом?
Найперше, що ми маємо брати до уваги знову–таки – це непропорційний вплив конфлікту. Жінки страждають від травм війни геть інакше, ніж чоловіки. Візьмімо жінок–комбатантів, які реінтегруються знову у мирну спільноту — чи знаємо ми, які виклики постануть перед ними? Чи відомо, як конфлікт впливає на їхнє здоров’я?
Та й у випадках, коли головні потерпілі від травм війни – це чоловіки, як щодо їхніх дружин з дітьми? Чи існують програми, які враховують їхні проблеми? Адже вони також страждають. Нам варто переймати досвід інших країн із конфліктами задля ухвалення найкращих можливих рішень для ліпшого захисту і покращення становища жінок. Жінки мають брати участь у реабілітації та відбудові своїх спільнот, вони мають право вирішувати.
Ви сказали, що треба вчитися на чужому досвіді. Чи могли б Ви навести приклади, на які варто орієнтуватися Україні?
Я бачила багато конфліктів у всьому світі – від Косово до Південного Лівану, від Гаїті до Конго. Головний урок – це необхідність присутності жінок. Почати варто зі змін до законодавства і конституції – гендерна рівність має стати їхнім наріжним каменем. Жінки повинні бути у парламенті, в уряді, присутність жінок надзвичайно потрібна для реформ – зокрема, системи безпеки та оборони.
Ставлення до жінок у постконфліктних країнах – індикатор того, наскільки реальним є примирення. Якщо жінки нарівні з чоловіками представлені у всіх сферах суспільства, країна стає безпечнішою, а ймовірність конфлікту зменшується.
Інший урок – необхідність враховувати інтереси жінок в економічній політиці. Потрібно надати можливість жінкам зростати та інвестувати у свій бізнес. Але також важливо переконатись, що політична структура забезпечує жінкам можливість бути почутими. Знову-таки, вони мають брати участь у виборах, голосувати і бути кандидатами.
Неможливо створити сильну спільноту та тривкий мир без участі половини населення. Це дуже просто. Ми бачимо з досвіду, що суспільства, які ставлять принцип гендерної рівності в основу постконфліктного врегулювання, забезпечують собі мирне життя.
Медіа повідомляли про випадки сексуального насилля на Донбасі, яке чинили обидві сторони конфлікту. Однак розслідування більшості цих випадків не просувається, а в суспільстві існує табу на цю тему. Як подолати це?
Про це потрібно говорити. Сексуальне насилля присутнє у кожному конфлікті. Певний час вважалося, що воно є неодмінним атрибутом і прикрим наслідком війни, що жіночі тіла є просто воєнними трофеями.
Тепер ми знаємо, що це не так – у 2008 році було ухвалено резолюцію ООН щодо сексуального насилля у зонах конфлікту. Будь-яке насилля над жінками є порушенням міжнародного права та прав людини і не буде толеруватися міжнародною спільнотою. Сексуальне та інше насилля – це злочин з точки зору міжнародного права і буде відповідно переслідуватися за наявності доказів.
В ООН існує спеціальна команда експертів, яка вирушає на місце проводити розслідування таких випадків. Я вважаю, що будь-які види насилля проти жінок, не лише сексуального і не лише в зоні конфлікту, мають викликати осуд суспільства. Насилля не може бути частиною розвиненого суспільства, а тим паче демократичної спільноти. Здоров’я та добробут жінок надзвичайно важливі, і ми повинні керуватися цим у законотворчому процесі.
Зараз багато говорять про миротворчу місію на Донбасі, як вона має виглядати, хто повинен брати участь. Яке ваше бачення? Яку роль можуть відіграти в ній жінки?
З мого досвіду роботи у миротворчих місіях можу сказати, що жінок до них залучати необхідно – як військових наглядачів, так і солдатів у складі місій ООН. Свій досвід роботи в миротворчих місіях я активно використовую в НАТО.
Ми співпрацюємо з ООН, Євросоюзом, ОБСЄ та іншими колегами на міжнародній арені, бо розуміємо необхідність разом вирішувати питання рівності жінок. Ми допомагаємо таким країнам, як Україна, та іншим, хто цього потребує. Я вірю, що колективно ми знайдемо найкращі рішення у сфері підтримки національного плану дій, урядових ініціатив щодо проблеми сексуального насилля. Завжди краще працювати разом.
Джерело – Вгору
