Статус "внутрішньопереміщені особи" мають люди, які через окупацію або безпекову ситуацію вимушені були покинути свої домівки та переїхати в інші, більш безпечні міста. До початку повномасштабного вторгнення на правобережжі проживали майже 500 тисяч осіб, з яких 283 тисячі – у Херсоні.
Станом на початок грудня 2025 року у звільнених громадах правобережжя — 134 тисячі людей. Найбільше внутрішніх переселенців з Херсонщини проживають на Одещині, Миколаївщині, Дніпропетровщині та Київщині.
Лідія Кітченко разом з дітьми мають статус внутрішньо переміщених осіб. З травня 2022 року родина живе у Миколаєві. Адаптуватися на новому місці було тяжко. Оскільки чоловік військовослужбовець, усе доводилося робити самій, каже жінка.
"Найтяжче було після переїзду той момент, що ти звик по одному, тут все було по-іншому. Труднощі були у всьому. Перша проблема — де жити. ВПО з цим всі стикаються. Особливо ВПО з дітьми, тому що з дітьми не так часто хочуть брати на квартиру. З тваринами так само не можна", — говорить Лідія.
Родина Кітченків з Горностаївки. Селище перебуває у тимчасовій окупації. Вивезти з собою майже нічого не вдалося. Деякий час, розказує Лідія, допомагали волонтери — дали постільну білизну, рушники, ковдри та посуд. Отримували також крупи і консерви. Це були місцеві жителі, які з окупації виїхали раніше за родину.
"Коли виїжджали, було більше людей, які відгукувалися на чуже горе. Зараз уже втомились, усім тяжко. І люди спокійніше до цього відносяться, повз проходять. Ми дуже хочемо повернутися додому, нас чекає трикімнатна квартира з гарним ремонтом. Коли ти маєш все: магазин, спортзал. Чоловік займався з дітками, возив їх на міжнародні змагання. Все це було, ти виїжджаєш і ти просто залишаєшся сам. Ти не людина, ти в прямому сенсі безхатько, ти не маєш постійного місця проживання", — каже жінка.
Тяжко було знайти роботу, говорить Лідія. Зараз жінка у декретній відпустці по догляду за третім сином Оскаром, який народився у Миколаєві.
"У принципі, коли в тебе є своє місце, житло, своє все якось воно все налагоджено і ти кидаєш все і в одних речах виходиш і більше не знаєш повернешся, ти додому, чи не повернешся, то це дуже тяжко. Багато не справляються з цим, і подальше їхнє життя на новому місці стає дуже великою каторгою", — говорить Лідія.
27 листопада 2024 року до Миколаєва переїхала свекруха Лідії, Наталія Кітченко. Жінка говорить, найбільша проблема — фінансова, адже пенсії не вистачає на життя.
"За квартиру, за комунальні сплачують Коля з Лідою, діти платять. А та, яка у Польщі дитина, висилає нам на продукти, отак і виживаємо. Бо пенсії зрозуміло, що ні на що не вистачає", — каже жінка.
Наталя каже, до нового місця проживання майже звикла. Адаптувалась швидко, але за своїм будинком сумує. Жінка знайшла собі захоплення по душі – зайнялась вирощуванням квітів та в’язанням.
"Красиві всі, повиростали, вже попіднімались. Гарні квіточки, своїм аспарагусом не налюбуюсь. Він трохи прихворів, потому що я тільки його купила і розсадила. Насадила багато квітів на вікнах, і на підлозі", — розповіла вона.
Також Наталія Кітченко знімає відеоуроки з в’язання. Зокрема показує дівчатам у Тік-Тоці, як в’язати лицьові та виворітні петлі. Каже, вчилася колись безплатно, в школу ходила, де навчали, потім ходила у гурток, і що, дуже любила в'язати. Додала, що скоро вийде виробництво кофтин — дітям, онукам, всіх обв'язала, щоб сумно не було та був чистий розум.
Наталія розповідає, деякий час жила за кордоном. Адаптуватися не змогла. Тому повернулася до України. Зокрема, побувала у Польщі, й в окупації, каже, побувала всюди, але свій дім — найрідніший, головне, що діти поруч.
ВПО — люди, які через повномасштабне вторгнення втратили речі, житло, роботу. Зі своїми проблемами вони часто лишаються сам на сам, розповідає керівник громадської організації "Сильні бо вільні" Ігор Чорний. Каже, комплексна допомога від держави відсутня. Підтримують внутрішніх переселенців волонтери, благодійні фонди, релігійні організації.
"Сильні бо вільні" — команда волонтерів, які допомагають людям виїхати з "червоної зони. Евакуйованих доставляють до більш безпечних мікрорайонів Херсона або в інші міста, розказує Ігор Чорний.
"Більша частина людей залишається в Херсоні. Вони не хочуть далеко їхати, навіть коли їм пропонуєш Миколаїв, вони кажуть: "То далеко, ми не хочемо". Я вже не кажу про інші міста, регіони, які ще далі", — говорить він.
Є і ті, хто залишається жити у "червоній зоні". Людей зупиняє невирішене житлове питання та страх лишити свою оселю, каже волонтер.
"Для деяких людей це усе життя. Вони там зростали, через покоління навіть. На жаль, ми намагаємось вмовити людей, спілкуємося з ними. Намагаємось, щоб вони зрозуміли, якщо вони будуть там спостерігати за своїм житлом, щоб не було прильотів або мародери, то їх не стане разом з житлом. Але життя воно одне. І ми так само ризикуємо, коли за ними їдемо", — каже волонтер.
Ігор говорить, попри складну безпекову ситуацію є ті, хто повертається додому у Херсон. Зокрема, навіть з дітьми повертаються, тому що кажуть: "Нам там тяжко, підтримки немає. Тут хоч не потрібно платити за будинок, за квартиру тільки комуналка, а там дуже високі ціни, на жаль, плюс підтримки мінімум", говорить чоловік.
Джерело – Суспільне