Херсонця Костянтина Доценка кілька разів затримували російські військові під час окупації міста. Востаннє його тримали цілий місяць. За цей час чоловіка катували, а в його будинку провели обшук. Зараз Костянтин дає свідчення у справах про воєнні злочини, які скоїли російські військові. Він і його родина досі живуть у Херсоні.
Дружина Костянтина, Олександра Андрушенко, каже, що після пережитого чоловік дуже змінився.
"І мені, і йому сняться кошмари. Він здригається уві сні, іноді стогне. Став дуже нервовим, часто плаче. До війни я ніколи не бачила, щоб він плакав. Він офіцер, майор — для нього це було проявом слабкості. А тепер плачемо і він, і я", — розповідає Олександра.
Жінка розповідає, що її чоловіка під час окупації Херсона російські військові затримували кілька разів.
"Він працював у ДАІ та поліції, загалом — 25 років. Потім вийшов на пенсію. Першого разу вони просто запитали, чи хоче він з ними співпрацювати, чи буде працювати на них", — згадує Олександра.
За її словами, зараз Костянтин свідчить у справах щодо воєнних злочинів армії РФ.
"Ми ходили на впізнання по фотографіях — дивилися на тих, хто його забирав, хто знущався. До нас також приїжджали представники Гаазького суду, брали свідчення. Мабуть, для майбутнього судового процесу. Після всього ми стали сильнішими. Переглянули свої погляди на життя", — говорить Олександра.
Вперше російські військові прийшли до їх помешкання 11 березня 2022 року. Родини на той час вдома не було.
"Вони виламали хвіртку, паркан, вхідні двері. Перевернули весь будинок — усе було догори дном. Це було страшно бачити. Після цього залишили повідомлення для чоловіка: аркуш із його фотографією, особистими даними та номером телефону. Внизу було написано: "Подзвони", — згадує Олександра.
"Вони зайшли в будинок і все перевернули догори дном. Забрали всі документи, телефони, ноутбуки — усе, що знайшли. Навіть спиртне, яке стояло в барі, теж винесли", — говорить Костянтин.
Згодом російські військові прийшли знову.
"Це було о шостій ранку. Вдома були я, син і чоловік. Нас усіх розбудили, вивели з дому. Мене і сина поставили обличчям до паркану, руки — за спину. Біля нас стояли кілька озброєних чоловіків, охороняли. А інші знову обшукували будинок — горище, кімнати, усе повністю. Потім чоловіка забрали. Виводили його з двору в шапці, а очі були перемотані скотчем", — розповідає Олександра.
"Мене забрали на Кірова, 4. Спочатку возили по місту, а потім привезли туди — це наше управління внутрішніх справ. У підвалі там був слідчий ізолятор, яким користувалися ФСБшники.Там мене допитували. Хотіли знати, як я потрапив до тероборони, коли саме і чому вирішив туди піти", — згадує Костянтин.
Через тиждень його відпустили, а 31 липня у будинок вдерлися знову.
"Я прокинулася о шостій ранку. Наді мною стояв чоловік у балаклаві — видно було тільки очі. Він тримав автомат, направлений прямо на мене, і сказав: "Доброе утро, полиция России, вставайте". Чоловіка знову забрали. Цього разу били особливо сильно — прикладом по голові. Він намагався захищатися, бо знає бойові мистецтва, але йому зв’язали руки. Били шокером і прикладом", — розповідає Олександра.
Цього разу Костянтина тримали у полоні місяць й катували. Військові РФ знущались з усіх полонених, згадує він.
"Після катувань на тілі залишалися опіки. Ми нарахували до сотні слідів. Коли нас виводили з камери й спускали в підвал, там тривали катування. Це могло тривати годину-півтори. Постійно було чути стогін і крики людей, яких вони мучили", — розповів Костянтин.
Його дружина згадує: "У нього були сильно побиті ноги. На шкірі залишилися сліди — дірки, які вже трохи затягнулися, але видно, що це від струму. Йому розбили верхню щелепу, і зверху не залишилося жодного зуба".
Після звільнення Костянтина Доценка з полону, його родина залишилася у Херсоні. Вони дочекалися деокупації міста і досі живуть удома.
"Зараз Костя опікується собаками по всьому місту. Годує їх, доглядає. Якщо бачить, що якась собачка хвора чи потребує допомоги — привозить її до нас. У дворі живуть чотири собаки, раніше було багато котів. Йому здається, що це допомагає йому заспокоїтись, лікує нерви й душу", — говорить Олександра.
"А хто, як не ми? Хто буде підіймати наш Херсон? Проїдьтеся по місту — без сліз дивитися неможливо. Все розбите, все знищене. Ви ж бачите, як вони нас нищать. Влаштовують справжнє сафарі. Воювати чесно вони не можуть. У них немає нічого святого", — говорить Костянтин.
Джерело – Суспільне