26 вересня у Києві у Мистецькому арсеналі відбулась конференція "Херсонщина на фронтирі: степ, ріка, фортеця". Вона стала завершенням виставки "Херсон. Степ тримає", яку відкрили 27 червня.
За словами генеральної директорки Мистецького арсеналу Олесі Островської-Лютої, дана конференція стала можливістю не тільки завершити, а й підсумувати культурний проєкт.
"Для нас це найвища точка розмови про український південь і, зокрема, Херсонщину. Виставка в Мистецькому Арсеналі почалась з пропозиції Дарії Аверченко і Романа Бондарчука понад рік тому. Нам завжди цікаво говорити про Україну як феномен такий історичний і політичний", — говорить Олеся Островська-Люта.
До початку повномасштабної війни режисер Роман Бондарчук у Херсонській області зняв три фільми "Українські шерифи", "Редакція" та "Вулкан". У коментарі Суспільному він розповів, що виставка — це особисті досвіди, історії, матеріали фільмів, які знімали на Херсонщині. І додав, що під час заходу хотів би залучити більше спогадів та вражень про область, щоб пам'ятати ці тимчасово окуповані та пошкоджені землі.
"Я думаю, що це буде цікаво як мінімум тим десяткам тисяч людей, які внутрішньо переселені або залишаються жити на півдні України, щоб взагалі проговорити можливість і ідею повернення, відбудови, ідею взагалі того, як ці місця мають виглядати після війни", — каже Роман Бондарчук.
Режисер розповів також про історію створення "Шерифів". Пригадав, як у Старій Збур'ївці після початку повномасштабного вторгнення ділилися з іншими найнеобхіднішим, зокрема, продуктами, ліками, власники магазинів виносили на площу перед магазином продукцію, яка в них була, рибалки привозили рибу і теж роздавали безплатно. Каже, десь два тижні село функціонувало в такому режимі підтримки. Коли росіяни пробували окупувати південь, їх зупинили біля Миколаєва, й коли вони зрозуміли, що далі їм не дадуть пройти, вони повернулись та окуповували села, які вони пройшли. Тоді, у першу чергу вони шукали, атошників, воїнів, й вони вдерлись у хату одного з шерифів.
"Він встиг втекти, але хату розграбували, сховався на кладовищі. Вирив собі могилу, вдень сидів там, вночі ходив до сусідів. За два три тижні став схожий на безхатька. Виламав палицю в лісі та пройшов усі блокпости до Херсона. Його ніхто не впізнав. Далі росіяни заселилися в хати, почали відбирати в людей все. Заселились у хату моїх родичів, в якій ми жили, поки знімали "Українських шерифів". Перша ротація військових забрали з собою усе з хати, включно з пральною машинкою й унітазом. Місцеві не поспішали виїздити. Їх тримали городи й теплиці. Попри відсутність газу, електроенергії торік ще 10 родин займалися в селі вирощуванням в теплицях городини. Невідомо взагалі, як вони це поливали. Зараз село охоплене постійними пожежами, і все ще залишаються люди", — говорить Бондарчук.
Для документального фільму про відбудову, каже Бондарчук, він слідкує за архітектором з Франції, який працює над проєктом повоєнної відбудови міста. Зустрічається з жителями Херсона, просить їх згадати місця, які для них дорогі, де вони любили бувати, чи де з ними відбулися найважливіші події.
"Переважна більшість відповідей — біля річки. Взагалі всі найяскравіші моменти були на дачах, що навпроти Херсона. Люди могли працювати, але після їздили туди майструвати будиночки на деревах, човни, ловити рибу, змагатися одне з іншим в тому, хто виростить більший виноград, чи помідор, чи кавун. Мої батьки, як і багато херсонців, поїхали з початком війни на дачі, бо емоційно там було комфортно і здавалося, що раз туди немає дороги, то росіяни туди не доберуться. І всі взагалі чекали, що війна закінчиться через два-три тижні, ніхто не думав, що це може тривати довше. Як виявилось, що це місце не було аж таким безпечним. Але батькам вдалося виїхати вчасно", — каже Роман.
Він розповів, як у 2024 році приїздили в Херсон зі знімальною групою показати фільм "Редакція". Це сатирична комедія про регіональну пресу, про місцеві вибори, мера, який веде кампанію, перебуваючи у комі. За його словами, хотілось показати місцевим журналістам, друзям, людям, які знімались в епізодах та почути їхній відгук і схвалення. Основний відгук від людей, які там жили на той момент, звучав так, що про них всі писали і говорили, коли був потоп, а потім вони почувались полишеними.
Після підриву Каховської дамби 6 червня 2023 року, розповідає Роман Бондарчук, у Бериславі цивільні могли виживати тільки сидячи в глибокому підвалі, часто без їжі та води. У проєкті "Архів війни", який він співзаснував і над яким працює, є сотні історій волонтерів, які вивозили людей під вибухами по відсутніх дорогах.
"Там багато диких свідчень. Ці спалахи пам'яті дуже цінні зараз для всіх нас. І ця виставка — це частина мозаїки, складена з моїх історій, з історій моїх співавторів, з наших матеріалів і експедицій, але це тільки частина мозаїки, вона не претендує на якусь повноту. Я закликаю ділитися вашими частинами, щоб ми побачили якомога більшу цих земель, які тимчасово пошкоджені і тимчасово окуповані", — пояснює режисер.
Архітекторка виставки Катерина Ботанова каже, що після початку повномасштабного вторгнення поняття культурного ландшафту, тобто поєднання природи, історії, особистої пам'яті, зв'язків з цією землею стало дуже важливим.
"Це стало частиною нашої ідентичності. І показувати ці зв'язки — важлива функція мистецтва. У той момент, ми записувалися або фотографувалися, не було розуміння тієї важливості. Війна поміняла вартість і вагу приватної пам'яті. Це дуже особиста виставка, бо за нею стоїть робота великих команд, виставка будується на трьох фільмах й географічно окреслює Херсонщину. І проговорюємо різні лінії того, яким був регіон російського вторгнення. Хочемо спробувати подумати разом, як люди продовжують жити, повертаються на Херсонщину. І що це все для нас означає", — розповіла Катерина Ботанова.
Еколог і зоолог, співзасновник Ukrainian Nature Conservation Group Олексій Василюк розповів про ландшафт, який існував до часів, коли виникло водосховище на Херсонщині.
"До будови водосховища на Херсонщині було інше життя. Переважно це була діяльність, яка була ближча до природи, степова кліматична зона. Але колись у Радянському Союзі змогли це замінити. Тоді, для виробництва пороху треба було вирощувати багато бавовни. А в Україні також почали будувати гідровузол для зрошення території під вирощування бавовни, і тому Каховська ГЕС, водосховище і вся система зрошення були частиною Міністерства бавовнярства Союзу. І вийшло, що Українська РСР, а пізніше незалежна Україна, отримали в спадок величезний технологічний об'єкт, який змінив усе. Ми отримали те, що навіть ніколи не використовувалося за тим призначенням, для якого його будували", — говорить еколог.
Ця територія перетворюється та буде іншою, а шкоду від підриву ГЕС точно навряд чи колись вдасться применшити. Наразі територія заростає молодим лісом, таким, який був до затоплення, додав він.
"Зараз там загущений ліс. На одному квадратному метрі спочатку колеги фіксували, що проростало від 60 до 90 молодих дерев. Чим далі, тим воно більше дивує своїми темпами приросту. Ніхто за нашого життя не бачив Дніпра без водосховища. І, відповідно, ми побачимо, як це буде відбуватися", — додав Олексій Василюк.
Дійсний член Українського Національного комітету Міжнародної Ради з питань пам'яток та визначних місць Сергій Дяченко займається документуванням зруйнованої спадщини.
"Сьогодні проговорили про цю проблему, що степ — це така територія, де зберегти щось дуже важко. Не тільки через війни, а й через природні умови, які теж змінюються: клімат, стає спекотно чи навпаки дуже волого. Й люди приходять-йдуть саме через це. Ольвія — це абсолютно український об'єкт спадщини", — каже Дяченко.
Кураторка, журналістка, співзасновниця платформи "Культура Півдня України: COYC" Юлія Манукян — одна з тих хто бачила ліс, досліджувала Нововоронцовку, бо це велика частина Великого лугу. Вона розповіла, що до катастрофи з дамбою одна з головних вулиць села впиралася в водосховище.
"Нинішній голова ВА Андрій Селецький, ще й волонтер та історик збирав артефакти тих затоплених територій. У нас з ним була ідея зробити музей затопленого Великого лугу. Ще маємо другий проєкт, який присвячений спадщині Херсонщини, селищ і містечок, які втрачаємо. Коли ми поїхали на колишнє водосховище, всі були вражені цим молодим лісом. Неможливо передати, коли бачиш народження нової екосистеми там, де передбачалась пустеля. Місто, село, природа — це все настільки взаємопов'язане. Тобто відновлення має відбуватися по всіх цих напрямках", — говорить Юлія Манукян.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне