Художник та скульптор Ігор Баликов народився та виріс у Херсоні. У це місто він повернувся жити й творити після того, як дізнався, що його будинок у Львовому Бериславського району зруйнований російськими авіаударами.
Після звільнення правобережжя Ігор Баликов залишався у селі, годував покинутих домашніх тварин, гасив пожежі. 2023 року він поїхав на відкриття своєї виставки живопису до Івано-Франківська, де дізнався, що повертатись йому вже немає куди.
Ігор Баликов — художник, скульптор та різьбяр по дереву. У 2025 році він написав картину, на якій зобразив постать зі спущеним каптуром, у якої замість обличчя – таймер. Композиція символізує останні кілька хвилин перед початком повномасштабної війни.
"Я спілкувався з людиною, яка вперше потрапила на "нуль". І вона каже: "Я багато з чим зіштовхувався у житті, але коли потрапив туди, ще не було ні вибухів, нічого, але я відчув: тут смерть літає". З того часу я замислився, як передати початок війни, отой холод. Сенс цієї картини — смерть сидить і чекає. Вона ніби каже: "Ще є час вирішити, чи починати цю бійню, чи ні", — говорить Ігор Баликов.
У Старій Збур’ївці на лівобережжі, де на момент початку російського вторгнення він оформлював базу відпочинку, лишились 40 його робіт. Митець вивіз картину "Очі". На ній – очі дружини, яка чекала на нього вдома, у Львовому.
"Ми розмовляли по відеозв'язку. Дружина тримала таксу і ми могли бачити один одного лише у маленькому віконці телефона. Таку картинку я і зробив, адже мав обмеження по розмірах. Я й не думав, що війна затягнеться на так довго. Ця робота вижила, бо я її забрав", — розповів чоловік.
12 березня 2022 року Ігорю Баликову вдалося виїхати з тимчасово окупованого лівобережжя до Херсона. З наплічником вагою 35 кілограмів, в якому – ліки для дружини та продукти, він вирушив до Львового. Відстань у 62 кілометри долав пішки й на попутному транспорті. За Дар’ївським мостом на той час через кожні 600 метрів - кілометр стояли російські блокпости.
"І на кожному — перевірка: роздягали, шукали татуювання, перебирали речі. Я ще проведу виставку під назвою "Творчість і війна". Про свій творчий шлях, людей, з якими я йшов і продовжую йти цією дорогою війни. Там буде велика світлина, десь А3 формату, де моє обличчя і дорога, по якій я вийшов із Херсона. Підписав її так: "Ніхто не міг зрозуміти, що цей шлях буде настільки довгий". І він ще не закінчився, війна ще триває", — сказав Ігор Баликов.
Він згадує, як під час окупації доводилося виживати без ліків, продуктів та грошей. На складеній із цегли печі готували кашу, яку мололи з зерна. З неокупованої території знайомий передавав медикаменти та фарби. А після втечі з правобережжя армія РФ почала цілодобово обстрілювати Львове.
"На цій картині — захід сонця. Там розташоване село, а попереду — стовп з обірваними дротами та дорога. Там я із собаками причаївся, коли обстріл був. Лежав на асфальті, бо якщо встану, то мене буде видно на дорозі", — говорить митець.
Зброю Ігор Баликов перетворює на сувеніри: з гільз від патронів проростають квіти, від великокаліберних снарядів — жіноча туфелька. На ще одній картині художник зобразив стелу при в'їзді до Херсона та їжаків: протитанкових і живих.
"Ось їжачиха, вона дивиться сюди. Поруч із нею маленький їжачок і молодь. В одного з них такий злий погляд, паща відкрита — він готовий воювати. А на цьому я намалював свої очі в окулярах — це я такий їжачок, який вже літня людина", — пояснив він.
Потім Ігор Баликов звернув увагу на ще одного персонажа картини — маленьке сонечко. Комаха сидить на протитанковому їжаку. За задумом автора, вона втілює військових, які керують дронами й таким чином пильнують і захищають людей.
"Кожна нова робота — це підйом. Великий проєкт затримує тебе у площині. Потім ти віддаєш його людям і у цей момент тебе ніби ескалатор підіймає наверх. А далі ти сам спускаєшся. Захід закінчується, ти приходиш додому, дивишся на чисте полотно — й усе починається спочатку", — розповів Ігор Баликов.
Джерело – Суспільне
