У Херсоні, попри щоденні обстріли, культурне життя не зупиняється. Театр дає вистави, художники створюють картини, музиканти збирають фольклор, а бібліотеки приймають відвідувачів. Митці, освітяни та працівники культури продовжують працювати, підтримуючи людей і зберігаючи мистецтво навіть у найскладніших умовах.
Творити, коли небезпека поруч
Хоча багато митців були змушені виїхати після початку повномасштабної війни, деякі залишилися й працюють у місті. Серед них — художниця Яна Голуб’ятникова. Вона розповідає, що її майстерню вже тричі обстрілювали російські війська.
"Майже всі вікна вже закриті. У мене теж є чим закрити, але не роблю цього, бо тоді буде дуже мало світла, а мені потрібно світло для роботи. Поки є плівка — користуюсь нею. З іншого боку будівлі була пожежа, і уламки пошкодили стіни та двері", — каже Яна.
За три роки Яна створила 12 великих картин і близько 30 натюрмортів. У 2024 році вона провела персональну виставку під назвою "Почути, щоб почати" — її роботи показували в Миколаєві та Києві.
"Картини, які я створюю зараз, під час війни, — вони світліші, — каже Яна. — Можливо, вони більше про минуле, ніж про майбутнє. Одна з робіт — це гранати на білому фоні. Я створила її у 2024 році. Цей мотив часто з’являється в моїх картинах".
"Я зберігаю свої роботи на маленькому шматочку простору, бо моя майстерня — під дахом. А це означає, що щодня сюди може прилетіти міна, снаряд або дрон щось скинути", — пояснює художниця.
Мистецтво на кухні
Художник Ігор Баликов розповідає про одну зі своїх робіт: "Це картина про Кринки. Я назвав її “Їжачок в тумані. Кринки”. Намалював її, коли наші військові зайшли в село. Там є кінь, їжачок, військова техніка — усе в херсонських плавнях, у тумані, як на Дніпрі".
Цю картину він уже подарував одному з військових. Ігор працює не пензлями, а мастихіном — це такий інструмент, схожий на шпатель.
"Пензлі використовую тільки на самому початку, щоб покрити полотно. А далі — тільки мастихіном. Маленькі пензлі — дуже рідко", — каже художник.
Художник Ігор Баликов почав писати картини перед повномасштабною війною — до цього був скульптором. Після звільнення Херсона він провів дві виставки, одну з них — у Львові. Зараз головна тема його творчості — війна.
"У кожного художника є образ, який постійно з’являється в його роботах. У мене це маки й соняшники. Війна якось загострила це — вони ніби самі виросли в картинах. Це мій філософський підхід", — розповідає Ігор Баликов.
Майстерню художника зруйнували російські обстріли. Тепер він працює на кухні в хрущовці.
"Ось тут у мене плита, я тут їм, поруч ноутбук, а на підлозі — інструменти, гільзи, газ для пайки. Все це — на двох квадратних метрах. Далі — коридор і велика кімната, там живуть дві собаки й стоять мої картини", — розповідає художник.
Ігор також створює сувеніри з гільз.
"Ось капсули — якщо перевернути, видно маркування. Це розрізана гільза. Це зброя. І кожен, хто її торкається, має розуміти: це війна, це горе, це біда", — пояснює він.
Сцена в укритті
Ольга Бойцова грає головну роль у моновиставі "Кицька на спогад про темінь". Це історія про жінку з Донеччини. Вона каже, що її надихає реакція глядачів — саме вони дають їй сили творити.
"Коли бачиш людей, які приходять до театру під обстрілами — з квітами, з зачісками — розумієш, що це найвища похвала для актора. Ми зі свого боку стараємось зробити все, щоб хоча б на годину люди могли відволіктись і переключитись на щось інше", — говорить Ольга.
Херсонський обласний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша цього сезону показав 17 прем’єр у різних містах України, розповідає директор театру Олександр Книга. У липні колектив побував на міжнародному театральному фестивалі MIT – Mostra Internacional de Teatro у Португалії.
"Для херсонців театр сьогодні — це як терапія. Він заспокоює, дає надію. Люди з радістю приходять. А якщо це потрібно людям — це надихає нас", — говорить Книга.
Він згадує один випадок: "Поряд із ринком були вибухи, горів автобус. У цей час у нас мала бути вистава. Люди чекали, поки їх заведуть у сховище. І тут забігає жінка — розтріпана, в сльозах. Зупиняється, каже: "Ну все, ви є, пішли дивитись виставу. Я заспокоїлась".
Музика як підтримка
Після деокупації Херсона директорка музичної школи № 4 Любов Корнієнко разом із колегами створила музичний ансамбль. Зараз у ньому п’ятеро учасників. Вони не тільки дають концерти в укриттях, а й збирають музичний фольклор Херсонщини. Музиканти започаткували проєкт "Обійми музикою".
"Наші концерти — це не просто музика. Ми підтримуємо людей емоційно, спілкуємось із ними. Теми виступів різні, бо й аудиторія завжди інша", — розповідає Любов.
Найчастіше музиканти виконують автентичну фольклорну музику. Один із проєктів ансамблю — "Станіславські польки".
"Цій польці вже понад 100 років. У 1922 році Сила Микитович Кравченко повернувся з Першої світової війни, привіз духовий оркестр і започаткував музичну освіту в Станіславі — це передмістя Херсона", — розповідає Любов.
Культурні події — як підтримка для громади
У Херсоні художні та музичні школи зараз працюють онлайн. Половина будівель закладів культури пошкоджена через війну, розповіла Світлана Думинська, начальниця управління культури міськради.
"Наші бібліотеки активно працюють — і онлайн, і офлайн. Людей приходить багато, ми проводимо різні заходи", — каже чиновниця.
За її словами, під час опитування "Культура в умовах війни й після її завершення" люди наголосили, що їм важливо мати можливість брати участь у культурних подіях.
"Херсонці мріють, щоб у місті з’явився музей сучасного мистецтва і проводився фестиваль сучасного мистецтва", — додає Думинська.
Джерело – Суспільне