У свої 50 років фахівчині садово-паркового господарства херсонського комунального підприємства "Парки Херсона" Ользі Чупіковій довелось змінити своє життя та головне — відшукати сили його продовжувати. Під час повномасштабної війни жінка втратила єдиного сина-військовослужбовця, бізнес та будинок.
Порятунком стала робота. Її вона називає розрадою та можливістю давати людям надію. Під її доглядом усі зелені зони Херсона — парки, сквери, бульвари, газони, а ще вона мріє про створення парку, який сама спроєктує.
"Херсон — це місце моєї сили. Я тут народилась, тут живу. Ці вулиці, як вени, за якими кров тече. Я набираюсь тут сил і живу далі. Я багато чого втратила в цьому житті у зв'язку з війною. Все, що мене тримає, — це моя робота, моє місто, моя країна. Я не бачу себе ніде, ні в якому місті, тільки тут", — говорить фахівчиня садово-паркового господарства КП "Парки Херсона" Ольга Чупікова.
Повномасштабна війна забрала у неї єдиного сина, родинний бізнес, будинок, але не змогла відібрати мрію, каже херсонка Ольга Чупікова. Займатися озелененням рідного міста хотіла завжди.
"Я за гороскопом Діва, це знак Землі. Це моя природа. А може ще тому, що я можу тут давати життя, буквально з гілочки виростити дерево, це майже те, що виростити дитину. На жаль, моя дитина вже не буде мене так радувати своїми приїздами, тому що він загинув, захищаючи Україну. Але в мене життя продовжується, якби там не було. Я оплакала свою втрату. І далі я маю продовжувати щось робити", — говорить жінка.
За словами Ольги Чупікової, її запитували інколи люди, коли працівники КП почали розгрібати парки та сквери, робити зелені насадження на перших зонах, для чого зараз це робити. Казали, поки війна та обстріли, гроші наче витрачати на це недоречно.
"Але я більше ніж впевнена, що доречно саме зараз. Все, що ми зараз збережемо, що не пропаде, те що, дамо змогу жити всім зеленим насадженням, це буде дуже добре. І це навіть зараз, коли люди бачать, що ми працюємо і робимо, це дає надію. А це насправді дорого коштує — мати надію", — говорить жінка.
Ольга розповідає, співпрацювати з комунальним підприємством "Парки Херсона" почала у 2021 році як консультант. На час окупації правобережжя цю діяльність призупинила. Коли Херсон звільнили, у листопаді 2022 року, жінці подзвонив керівник та сказав, що можна виходити на роботу.
"На своїй посаді на мені практично всі зелені насадження, які на балансі КП. Це парки, сквери, бульвари, перші зелені зони. На жаль, ми не можемо потрапити для роботи в парки, які перебувають під обстрілами. Маємо дивні знання відрізняти виходи гармати і де літають дрони, але зараз виживає в Херсоні, той хто знає та розуміє. Ось можемо працювати. Коли треба буде десь ховатися під деревами, я скажу", — пояснює Ольга.
Ольга Чупікова 25 років займається ландшафтним дизайном. До повномасштабного вторгнення разом з чоловіком Валерієм мали розплідник на тимчасово окупованому лівобережжі. Вирощували понад 16 тисяч рослин різних видів. Зараз ця територія знищена пожежами.
"Це була завжди моя мрія. У 2013 році ми заклали цей розплідник. Це не садовий центр був, справді розплідник, де я розводила рослини з маленьких живців, вирощувала. Я вкорінювала все, що до чого могла дотягнутися і відрізати живець. Ялини, туї, ялівці різних-різних форм, кущі, квітучі та не квітучі, завжди зелені. Дуже багато всього було, це як друге дитя", — говорить Ольга.
"Червоні дуби ми садили у 2015 році на честь полеглих з батальйону Херсон під Іловайськом, тих хлопців, що загинули. Це були одні із наших перших великих втрат. Це був дуже щемкий момент. Кожна з матерів хлопців прийшла, обрала собі саджанець, який ми привезли з нашого розплідника", — каже вона.
Дуби на алеї, так само як і кілька речей, які вдалось забрати із рідного дому, нагадають про минуле, каже Ольга. Через російські обстріли з листопада 2024 року родина немає можливості повернутися до свого будинку у передмісті Херсона.
"Дрони це не просто загроза. У нас два рази на машину скидання було. Тоді чоловік вирішив, що додому ми більше не робимо спроб повернутися. Багато чого лишилося в домі, але я тішуся з того, що одна лялька потрапила до мене, хай такими важкими шляхами. Її мені передала з Кринок, ще коли ми були в окупації, одна моя хороша подруга. Лялька пережила окупацію, навіть три обшуки. Весь час обстрілів якось нам щастило аж до останньої КАБ, яка знесла покрівлю", — розповіла херсонка.
Цю мотанку Ольга називає оберегом родини. ЇЇ зберігає поруч з фотографіями та речами сина. Дмитро Чупіков був військовослужбовцем, загинув через отримане на Донеччині поранення 2 березня 2025 року.
"Це Сонячний кінь. Таких коників мами мотали дітям, яких батьки брали на навчання на Січ. Мати дарувала такого коника, як оберіг. Тепер я не можу мотати цих коників. Бо не вберіг сина. Але пройшов Сіверськ-Донецький і Рубіжне. З Івано-Дар'ївки мені передали його з речами. Дмитрику було 25 років. Коли багато хто тільки починає жити, а він тоді вже був доволі досвідченим воїном. Він завжди був боєць по життю, — каже фахівчиня садово-паркового господарства КП "Парки Херсона".
"Перша нагорода — не моя, а сина. Його відзначили знаком Нацгвардії за заслуги. Наказ про нагородження був підписаний до його загибелі, тобто вона не посмертна, а за заслуги на війні. Моя нагорода — від президента України орден за заслуги третього ступеня. Це і за волонтерську роботу, і за діяльність в окупації трохи, коли ми працювали з нашими бійцями, і за теперішню працю. Я вважаю її нагородою від всієї України", — розповіла жінка.
Ольга Чупікова говорить, улюблену справу не покине. Вступила до вишу, навчатиметься на еколога. І вірить, що після завершення війни втілить у життя мрію – створити у Херсоні парк за власним проєктом.
Джерело – Суспільне
