Херсон — це її місце сили й натхнення, говорить мисткиня Яна Голуб'ятникова. У своїх роботах художниця втілює емоції, які виникають у неї за тих чи інших обставин. Яна не любить виїжджати з міста, і каже, де б не була, якась сила завжди повертає її додому. Ми поговорили з нею, про творчість в окупації та що допомагає пережити постійні обстріли, а також про картини Яни та про що вона намагається ними розповісти.
"Оскільки зараз нас обстрілюють кожен день і по декілька разів на день, то я знесла всі роботи сюди — це скульптурна майстерня. Я думаю, що тут більш-менш безпечно", — херсонська художниця Яна Голуб'ятникова показує місце, де зберігаються її роботи.
Тут всі: і ті, що написані в окупації і ті, які створила вже після звільнення міста. Над картинами Яна працює довго, перед тим як розпочинати втілення, робить ескізи. Художниця каже, що картини задумує заздалегідь, вони в неї зріють, як вина.
"Коли в мене питають: "Скільки Ви робили цю роботу?", то я кажу: "Я не знаю як відповісти на запитання. Якщо це стосовно майстерності, от скільки я саме взяла пензля або натягнула полотно, то це один термін. А якщо, коли я почала, коли відчула щось таке, а потім воно нанизалося, як намисто, то це зовсім інший термін". Було декілька робіт, які я придумала і, знаєте, не вистачало якоїсь останньої краплі, як у склянку. Остання крапля – і ти більше не можеш тримати, ти повинен цю роботу зробити", — ділиться Яна.
На видному місці у майстерні розташовані три роботи, які художниця написала під час повномасштабного вторгнення. Одну з них допомогла втілити місцева письменниця Олена Маляренко.
"Вона дуже ніжна. Вона саме про біле, тому що і напис на роботі: "Мы выйдем к морю, мы увидим лёд, Чёрное море вдруг станет белым…". Це рядок з однієї пісні, вона мені дуже подобалась, про Жанну д'Арк. І робота саме про те, що мені не вистачає цього білого зараз. І чого мені не вистачає, я хочу принести у своє життя. Я не завжди так роблю, але ця робота саме про те, що треба світла більше, треба білого більше, тому що забагато в моєму житті чорного", — розповіла Яна.
Художниця показує, ще одну роботу. Вона зовсім відрізняється від попередньої. Яна говорить, що матеріал для неї збирала дуже давно. Щоб втілити навіть перебудувала власну кухню.
"Це моя добра знайома Наталя Чермошенцева. Дуже весела робота, і я коли її писала, я сиділа тут на стільці цьому і думала: "Навіщо я її роблю? Зараз таке коїться, а я таку дивну роботу роблю. Чому я не зробила це 7 років тому, чи 3 роки тому? Чому я саме зараз це роблю?" А потім я сиділа, дивилася на неї і зрозуміла, що ця робота дуже для мене важлива, вона така смішна, вона така весела, але в неї дуже такий потужний сенс. Вона для чоловіків. Я кажу, що це інструкція для чоловіків про жінок. Вони завжди думають, що вони можуть жінку зрозуміти, і що вони можуть якось її у собі в голові побудувати, а там хаос, хаос із всього. Там склянки, намисто, кава, шоколад… Вона сидить: тут троянда, тут пір’я. Це кітч, це вінегрет, наш борщ, там все, там навіть не зрозуміло, що там. І от ти повинен кожного разу підходити до жінки саме з цим, що це отакий букет не відомоз чого", — пояснює Яна.
Третя робота — "Зефір". Художниця говорить, що вона дуже важлива для неї, бо зефір за давньогрецькою міфологією — дуже холодний, дуже непостійний вітер, не можна його вгадати який він.
"Він дуже важливий для тих, хто виходить в море. Вони його поважали, складали жертовник і таке інше. Але ця робота, вона підписана також на зворотній стороні. Написано: "Так откройте мне дверь на счёт один, два и три, чтобы ветер сдул пыль со всего, что внутри". Тобто, вона про те, що є така потужна сила, дуже потужна, яка може здути те, що в нас накопичувалося: пил, бруд, застарілі речі, застарілі кліше. Я б хотіла, щоб все це було здуте, щоб людина і ззовні, і всередині була чистою, новою. Оце для мене дуже важливо. Дякую дуже Вані Шестопалу, який мені позував для цієї роботи", — говорить Яна.
Раніше, під час окупації Херсона — влітку 2022 року, вона написала картину, яку назвала "Сірін".
"Дуже така велика робота з червоними маками, і птах такий серйозний, у нього такі кігті, лапи. Я її чомусь дуже хочу повісити на залізничному вокзалі у Херсоні. Я не знаю чому, ось у мене така ідея і я хочу її туди повісити. Я розумію, що туди летить все, що можна і що не можна, але я декілька разів вже йшла до директора і повертала назад. Ось у мене голова каже одне, а щось усередині мене з аксонів та дендритів каже, що треба йти її туди повісити", — розповіла Яна.
Зараз художниця готується до виставки у Києві, пише фруктові та овочеві натюрморти.
"Ці роботи – це просто пісня. Я так насолоджуюсь цим процесом, будь що: помаранчі, кавуни, гарбузи – це моє улюблене, і я з цього складена, з цих цеглинок, і я дуже легко віддаю", — говорить Яна.
Мисткиня розповіла, що їй пропонували зробити виставку і у Херсоні у виставковій залі, але вона вважає, що це не можливо, бо насамперед — небезпечно.
"Мені пропонували виставку зробити у "Оскарі" на "Трьох штиках" (мікрорайон Таврійський — ред.), але щось мене затримує. Мені здається, що недоречно. Що тут доречно? Тут дуже важко зрозуміти, що в Херсоні доречно. Це дуже тонка така тема і треба дуже багато думати про це", — говорить Яна.
Її подруга Альбіна Єрмакова вмовляла Яну Голуб'ятникову вивезти її роботи з Херсона, навіть організувала для неї виставку у Миколаєві.
"Дуже цікавий музей, дуже в них багато цікавих заходів, гарний ремонт, гарні дуже люди. І ось в неї було своє бачення, вона зробила цю виставку з квітів", — розповіла художниця.
Тоді Яна вперше виїхала з Херсона. Це було весною 2023 року. Каже, що відчувала, наче вийшла з якоїсь в'язниці, світ здавався великим і зовсім іншим.
"Я їхала і на все це дивилась, що є якийсь великий світ, і мені було дуже цікаво. Березень, почались квітучі ці дерева, слива, абрикоси, і вони квітнули", — згадує Яна.
Каже, що зустрічали її тепло та щиро, дякували за яскраві кольори, який так не вистачає зараз людям.
Допомагає Яні творити домашній улюбленець — кролик. Він завжди поряд з художницею.
"Це в мене найсуворіший критик. Він, знаєте, навчив мене не трястися над своїми роботами. Тому що я, як будь-який митець, думаю: "Це ж я. Це ж мої роботи. Ніхто не може їх знищити, ніхто не може щось їм зробити, ну це ж трагедія. А він мене навчив спокійніше до них відноситися", — розповіла Яна.
Художниця займається живописом з дитинства. Каже, її повсякчас питають, для чого вона це робить.
"У різні часи, на різних етапах свого дорослішання, я відповідала по-різному. Я не знаю, як буду відповідати на це питання через два чи три, через 10 років. Зараз я кажу так: «Любов, психологи кажуть, – це така штука, що її не можна стримувати. Вона є, і ти її віддаєш, ти нічого з собою не можеш робити. Якщо це те, що ти, чим можеш керувати, стримувати, казати: це більше, менше, то ну це не любов. Ти не можеш». Отак я ставлюся до світу, я так люблю життя, і так люблю людей, і так люблю свій край, що я не можу стримуватися. І я не володію так словом, щоб сказати це словами, але я володію пензлем, і кожен мій мазок, кожен міліметр того полотна про ту любов", — пояснює Яна.
Її доля, каже художниця, тісно переплетена із Херсонщиною. Коли її питають, чи є в неї роботи про Херсон, відповідає, що вони всі про рідне місто.
"Ну, звісно, я людина світу, але перше, що до мене потрапило, всі фосфори, білки, вони звідсіля. І тому я завдяки цьому виросла. Я коли жила в інших містах, інших країнах, перше, що мене надихало – це купи овочів чи купи квітів. Це моя країна, це розкіш моєї країни, і тому я не можу стримувати це кохання. Це на завжди, розумієте, і завжди, де б я не була, мене завжди повертає все сюди, в Херсон, любов повертає", — говорить Яна.
В останніх роботах, ділиться художниця, використовує більше яскравих кольорів. Таким чином, каже хоче підтримати себе та інших.
"Мої роботи стали яскравішими, щоб була рівновага якась. Ніщо не завадить мені радіти життю — ніхто і ніщо. Я кажу собі: "Кожен може скиглити, кожен може нудьгувати, кожен може сумувати, а ти будь сміливою і не роби цього".
Джерело – Суспільне
