Після п’яти років життя в Польщі Тетяна Нестеренко повернулася до рідного села, щойно правобережжя Херсонщини було деокуповане. Сьогодні вона — медсестра мобільної бригади, яка під обстрілами надає допомогу жителям прифронтових сіл. Її історія — про вибір бути поруч із тими, хто найбільше потребує підтримки.
Тетяна Нестеренко — за фахом медсестра. Майже 10 років вона пропрацювала у дитячій обласній лікарні. Згодом переїхала до Польщі й навіть змінила професію. Та коли правобережну територію Херсонщини звільнили з окупації жінка вирішила повернутись додому — у село Високе, що в Тягинській громаді.
Спочатку працювала в місцевій амбулаторії, а зараз — у мобільній медичній бригаді CASERS. Ця команда виїжджає в деокуповані села, щоб люди могли отримати допомогу лікарів прямо на місці.
"Я вже понад два роки працюю в цій організації. Добре знаю села Херсонщини й розумію, де людям найбільше потрібна медична допомога. Ми складаємо маршрут, погоджуємо його з військовою адміністрацією — і вирушаємо. Люди вже звикли до нашої мобільної команди. Вони самі телефонують або пишуть мені: просять привезти УЗД-спеціаліста, офтальмолога чи кардіолога. Ми намагаємося реагувати на ці запити якнайшвидше", — розповідає Тетяна.
У мобільній бригаді Тетяна працює адміністраторкою. Вона каже, що виїзди до прифронтових сіл часто бувають небезпечними. Одного разу під час прийому пацієнтів їхня команда потрапила під обстріл.
"Місцеві жителі, на жаль, добре знають, що таке обстріли. Вони сказали нам: "Сидимо в амбулаторії, нікуди не виходимо, бо невідомо, куди може прилетіти". Ми просиділи там десять хвилин. Коли обстріл припинився, працівник амбулаторії сказав: "У вас є сім хвилин, щоб швидко виїхати". Ми вийшли — а праворуч уже горів будинок", — згадує жінка.
Тетяна виховує сина Матвія. Хлопець мріє стати фельдшером і цього року вступає до Бериславського медичного коледжу.
"Мій син три місяці провів в окупації. Потім нам вдалося його вивезти. Коли Херсонщину звільнили, ми вирішили разом повернутися додому і допомагати людям. Коли я приїхала в село, де живуть мої батьки, там не було жодного медичного працівника. Тож я одразу, з першого дня, почала працювати", — розповіла Тетяна.
За свою роботу і допомогу людям Тетяна отримала медаль "Знання, душу, серце – людям" від Всеукраїнського об’єднання "Країна".
"Я вважаю, що всі медики зараз мають бути там, де потрібні — або на фронті, або серед мирного населення. Ми ж для цього навчалися, ми давали присягу допомагати людям", — каже вона.
Джерело – Суспільне
