Родина Вікторії Фокіної втратила житло у Херсоні після підриву російськими військами Каховської ГЕС. Третій рік разом з двома дітьми, матір’ю та тіткою вони мешкають у квартирі знайомих. Сплачують лише за комунальні послуги.
Мати Вікторії Наталя Коновалова згадує, який був в них великий двір. Місцеві жителі приходили сюди навіть просто погуляти. Оселю та подвір'я затопило після підриву Каховської ГЕС.
"Найтяжче було дізнатися, коли вода вже почала топити, ми в цей момент були вже вдома. І я бачила на власні очі, як вода йшла до нас у двір. Це було дуже тяжко. За 15 хвилин буквально вже було води по коліно. Через дві години — по пояс. Майже було не пройти", — говорить Вікторія.
Під час окупації вона та рідні нікуди не виїжджали. Після того як затопило будинок, довелося переїхати до квартири знайомих.
"Через "Дію" подавали, і так писали письмово робили, але нам відмовили у допомозі, тому що у нас не збігалась адреса документам з адресою, на яку фактично склали акт після руйнування. Ми вже зробили документи на правильну адресу і чекаємо, коли буде не зона бойових дій, щоб нам щось якусь компенсацію повернули", — каже жінка.
Площа затопленого будинку родини булапонад 100 квадратних метрів. Він належав ще її дідусеві, продовжує Вікторія. Здали його в експлуатацію у 1948 році. Після затоплення в оселі залишились тільки стеля і каркас.
"У нас був будинок повністю затоплений, один дах було видно. Вода була понад 10 днів. Будинок та дах гаража просто поплили. Дуже дякуємо волонтерам. З Києва до нас приїжджали, хлопці допомагали, все виносили. В нас груба була: її повністю змило і там нічого немає. Дитяча кімната була, іграшки, ліжко самі робили, це все наше життя було. Ми з чоловіком туди ходили кожного дня, працювали, їздили своїми силами, все це вивозили, вибирали глину. Комиш виривали, тому що було все з комишу та глини. Якби тато не обклав цеглою, то будинок би змило", — розповіла херсонка.
Наразі родина живе у квартирі знайомих — подруги рідної сестри. Вона надала житло, коли дізналася, що трапилось.
"Дякуємо їй величезне, що ми платимо тільки за комунальні послуги. Сказали нам, живіть скільки треба", — говорить Вікторія.
Мати Наталя Коновалова 25 років працює квартальною, допомагає людям. Наразі немає можливості навідуватись до кварталу, яким вона опікується, каже жінка.
"Усі спілкуємось. Віки подружка бігає туди, навідується. Сусіди інколи приходять. Дах стоїть, значить все нормально", — ділиться вона.
На даний час у помешканні живуть п'ятеро людей: сестра Наталі, бо вона своє житло надала старшій донці Наталі; а також дочка Наталі — Вікторія з двома дітьми.
"Пропонували нам виїхати, але ми незламні, з Херсона. Це наше рідне місто. Це наш дім й ми нікуди не поїдемо. Так і внуки кажуть, і правнук, що ми нікуди не поїдемо. Ми з чоловіком працювали, щоб дітям та онукам було. А так вийшло, що нема нічого. Чоловік помер, тромб утворився раптово. Коли в будинок зайшла, побачила, що моє весільне фото висить на стіні, не впало. І весільне плаття я дістала з шафи, і воно було як нове. Це все дуже тяжко. Але, нічого, повернемося додому", — говорить Вікторія Фокіна.
Після повені спочатку жили у старшого брата чоловіка, неподалік від дому. Потім переїхали до іншого брата, а потім — оселились у цій квартирі.
"Ми б там і жили б, у дядьковій приватній оселі. Але почалися сильні обстріли. Під один з них ми потрапили, діти злякалися. Вирішили, що треба їхати в більш безпечне місце. Але зараз і сюди дістають. Зранку збираюсь на роботу, дзвонить охоронець, каже, щоб була обережна, бо дуже масовані удари. Я працюю у службі у справах дітей, їздимо по сім'ях. Наразі керівництво заборонило їздити на Острів, Комишани, Приозерне, Зимівник. Звідти дітей евакуюємо. А так працюємо. Треба за щось жити, будинок відбудовувати. Мені допомагають різні люди, волонтери, які дізнались, що ми втратили дім. Низький уклін їм, що таким способом нам допомагають зараз", — розповіла Вікторія Фокіна.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне