16-річна Дарина Орлова — єдина боксерка, яка сьогодні представляє Херсонську область у молодіжній категорії. За півтора року занять боксом дівчина стала срібною медалісткою Всесвітньої Гімназіади, фіналісткою чемпіонату України, призеркою кількох міжнародних змагань та кандидаткою в майстри спорту з боксу. Тепер її мета — увійти в збірну України та взяти участь в Олімпіаді.
Дарина прийшла у спорт завдяки своєму батьку В'ячеславу Орлову. Чоловік понад 20 років займається боксом і має звання майстра спорту.
"Він боксував у категорії 57-60 кілограмів. Зараз він головний мій спаринг-партнер, дуже допомагає на собі відпрацювати прийоми — і в лівій, і в правій стійці. Він для мене приклад: не вживає алкоголь, не палить, не має поганих звичок", — пишається Дарина.
Втім, до 14 років дівчина була байдужа до спорту. Цікавилась музикою, закінчила музичну школу за класом вокалу та фортепіано.
"А потім якось зайшла в зал і захопилася цією енергією. Я прийшла в бокс у досить дорослому віці, 14-15 років — це вже юніорка. Тож довелося швидко нарощувати темп", — пояснила Орлова.
Перші тренування вона пройшла у Миколаєві, але родина повернулася в Херсон і дівчина почала займатися в обласній комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі з боксу та інших видів спорту. Її тренером став Дмитро Оболєнцев.
"Вона прийшла до залу, ми подивились і побачили, що є потенціал. Почали працювати й результат не змусив себе довго чекати. В липні вона вже стала другою на чемпіонаті України з "ВФСТ Україна". Також ми поїхали на Всесвітню літню Гімназіаду з боксу в Бахрейн. Вона також стала другою. В лютому їздили на міжнародний турнір до Румунії та стали бронзовими призерами", — сказав тренер.
Він вважає, що на даному етапі це дуже хороший результат. Задля його досягнення довелося багато працювати.
"Талант — це лише один відсоток успіху. Решта 99 — це інше. Можете її запитати, скільки вона плакала, скільки в неї чогось не виходило. Це все праця й наполегливий труд", — пояснив Дмитро Оболєнцев.
Дарина займається двічі на день, сім днів на тиждень. Проводить у залі по п'ять-шість годин, тому бачиться з тренером навіть частіше, ніж з батьками. Каже, бокс — це складний вид спорту.
"Одночасно треба думати, як варто діяти, а тебе ще б'ють у цей момент, тому й тобі треба бити та захищатися, щоб не влучили. Бо якщо пропустила удар, буде непереливки. Бокс, мабуть, більше потребує характеру. Ти можеш не мати якоїсь визначної спортивної форми, великих знань, але просто на характері теж можна виграти", — сказала дівчина.
За словами Дарини, батько задоволений її успіхом. Мама ставиться до боксу неоднозначно. Вона підтримує доньку, але й переживає за її здоров'я.
"Звичайно, як і будь-якій мамі, їй не подобається, що її дитину б'ють. Але вона звикла: стежить за моїм харчуванням, раціон мені окремо готує, вітаміни купує, чаї заварює, масажі робить. І розуміє, що останнім часом жіночий спорт дуже виріс. Ще років п'ять тому в дівчат не було такої великої конкуренції. Зараз у вагових категоріях з 52 до 70 кілограмів їх дуже багато", — розповіла дівчина.
На її думку, жінки дуже достойно боксують і серед українок є чимало прогресивних спортсменок, за якими приємно спостерігати. Дарина наполегливо працює, щоб досягти найкращих результатів — для неї це принципово.
"Я відчуваю набагато більше відповідальності, ніж мої дівчата зі збірної України, просто мої друзі. Тому що я одна боксую з Херсонщини — більше ні хлопців, ні дівчат, нікого немає. І мені дуже прикро, коли я підводжу Херсонщину, адже я дуже хочу, щоб у Херсона була якась надія, що все добре. Дехто досі думає, що Херсон в окупації — і таке іноді чую! Я кажу: "Ні, у Херсоні все добре, це сильна й гарна область", — ділиться спортсменка.
На Херсонщині було дуже багато сильних спортсменів, каже вона, проте з настанням війни багато чого змінилось.
"Але ми не здаємося, всі працюють, всі на місці, зал відчинений для дітей і це абсолютно безплатно. Спорт — це дуже гарно, набагато краще, ніж сидіти на дивані, дивитися телевізор, грати в телефоні та просто деградувати. Так, треба вчитися, набиратися досвіду і буде багато міжнародних арен, я вам обіцяю", — сказала Дарина.
Дівчина зізнається, що коли над переможним п'єдесталом підіймають прапор України та звучить гімн, по шкірі від урочистості моменту ходять мурахи.
"Це настільки гарно! Наприклад, у Бахрейні, коли грав гімн України, люди вставали. І так у багатьох країнах: Казахстан, Азербайджан, Грузія. У Грузії взагалі плакали, тому що їм була близька ця тема. А в Румунії люди навіть не вставали, якщо чесно. Їх можна зрозуміти — українська збірна приїжджає щороку, забирає всі перші місця та їде. Але в мене завжди з собою прапор України, з написом "Херсон". Людям подобається", — каже дівчина.
Цей прапор став для неї талісманом. Він побував із Дариною у щонайменше п'яти країнах. Люди цікавляться ним, фотографують, говорить спортсменка.
Тренуватись під час обстрілів не дуже приємно, визнає вона. Та й нічні вибухи заважають висипатися перед заняттями.
"Ти до цього начебто звикаєш, але інколи дві години сидиш у підвалі та думаєш: прилетить, чи не прилетить? А виживеш ти сьогодні, чи ні? Трошки це впливає на нервову систему. А за кордоном люди вільно ходять, немає комендантської години ніде, люди не знають, що таке війна. Та навіть в Україні не всюди знають, що це таке. Про це треба казати. Але я бажаю бути у Херсоні. Я хочу займатися тут, хочу показувати людям, що так можна жити. У мене тут будинок, сім'я, батьки. Куди я поїду?" — говорить дівчина.
Попри все вона лишається 16-річною дівчинкою. Медалі роздивляється не лише як спортивне визнання, але і як гарні прикраси. А в залі боксує в рожевих рукавицях. Говорить, їй пасує рожевий. А ще продовжує мріяти.
"Поїхати на Олімпійські ігри — це головна моя мрія. І я поїду на Олімпійські ігри. Я мрію, щоб закінчилася війна, щоб Херсонщина не була в окупації, щоби всі люди повернулися додому. Я мрію, щоб все було добре. І все буде добре!" — впевнена Дарина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
