Ірина Либа — одна з тих, хто вижив після атаки маршрутного таксі безпілотником армії РФ. Російські військові вдарили по громадському транспорту у Корабельному районі Херсона 6 січня 2025 року близько 17:00. Тоді загинули двоє людей, восьмеро отримали поранення.
Ірина теж травмувалась і проходила лікування. Наприкінці лютого вона повернулась на роботу. Вечір атаки, каже, навіть через два місяці пам’ятає до дрібниць.
Ввечері того дня Ірина Либа їхала маршруткою додому. Коли автобус забрав останніх людей із зупинки та рушив далі, десь через хвилину стався удар.
"Темрява, світло. Приїхала додому в той вечір, обняла дитину. Він був щасливий, що я повернулась додому", — згадує жінка.
На той час вона саме почала носити корсет через болі у спині. Каже, це її й врятувало.
"Оці застібки, що тримають корсет, стримали осколок. Він застряг прямо у застібці. Якби він не застряг, якби не було корсету, він би зайшов мені в шлунок. І там було б трошки складніше", — пояснила Ірина.
Уламки посікли її руки та обличчя, але найбільше була травмована ліва нога. Два місяці жінка пересувалась на милицях.
"Увесь цей час до мене додому приходила медсестра, робила перев'язки. Я стабільно їздила кожні два тижні на рентген, на огляд до лікаря. Все в мене потроху загоювалось", — сказала вона.
За її словами, після російської атаки усі почали вибігати з маршрутки. В салоні було багато крові та уламків.
"Я пробігла, мабуть, метрів 20 і тоді зрозуміла, що в мене щось із ногою. Стала під дерево, зняла черевик. Хлопцю кажу: "Знімай далі, бо я не зможу". Він зняв мені шкарпетку і я побачила, що у мене два пальці розгорнуті. Інших два я зовсім не відчувала, але бачила, що вони є і від цього на душі стало трішечки краще", — каже Ірина Либа.
За даними МВА, внаслідок тієї атаки загинули двоє людей, восьмеро — отримали поранення.
"Переді мною сидів пан Володимир, який загинув. Увесь удар на нього прийшовся. І, як ми знаємо, Лариса загинула після шести днів перебування у лікарні. Знаєте, ми вже майже два роки їздимо, одні й ті самі люди. Ми вже всіх знаємо в обличчя. Зазвичай Володимир сидів на моєму місці. А от саме в той день він чомусь сів саме там", — розповіла Ірина.
Наприкінці лютого вона повернулась до роботи в одному з департаментів обласної державної адміністрації. Говорить, що вільний час присвячує родині та волонтерству.
"Перший місяць воно мені снилося все в деталях. Відчуття провини перед паном Володимиром було. Потім вже, знаєте, сім'я підтримувала добре, друзі, знайомі. А по-друге, це шанс. Ми розуміємо, що нам треба далі допомагати хлопцям, допомагати цивільним. Нам треба дожити до перемоги, щоб потім, коли всі почнуть з'їжджатися, щоб було кому зустрічати. А хто потім буде всю Херсонщину відбудовувати? Всі разом станемо і будемо відбудовувати, бо хто, як не ми?" — додала вона.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
