Херсонцю Андрію Миколайовичу – 44 роки. Він працює електриком з 1999-го. Все своє життя прожив у Херсоні, не виїхав на початку повномасштабного вторгнення і залишається тут попри постійні російські обстріли.
Останні чотири роки він працював разом із сином Андрієм на комунальному підприємстві "Херсонміськсвітло". 31 січня 2025 року син чоловіка загинув внаслідок російської дронової атаки.
Про події того дня Андрій Миколайович розповів Суспільному.
Була п'ятниця. Він разом із 22-річним сином поверталися додому з роботи, попередньо зробивши закупи у магазині. Жили вони у Дніпровському районі Херсона.
"Ми знімаємо дім на Воєнці. Увесь час ідемо та слухаємо. Сина навчив ходити на відстані 15-20 метрів один від одного, адже у разі чого один з нас мав вижити і залишитися годувальником родини. Ми тільки дійшли до перехрестя, як через 15-20 секунд почули, як злетів дрон, наче з паркану. Син ніби в ступорі: ні вправо, ні вліво не рухається. Було темно. Кажу йому: "За мною бігом!" А він встав і каже: "Не хочу більше до лікарні, не хочу більше до лікарні". Потім вибух. Двічі мене покликав: "Тато!" Я повз до сина метри чотири. Почав його оглядати. У Андрія була відірвана ліва нога так високо, що неможливо було встановити турнікет, вивалилися нутрощі", — згадує чоловік.
Андрій Миколайович запам’ятав той вечір у дрібницях: на оцінку ситуації знадобилося, каже, вісім секунд. Він покликав на допомогу, прибігли двоє людей, спробували зупинити кровотечу разом.
"Руку сина тримав у своїй руці і відчув, як вона починає важчати та розслаблятися. Я розумію, що сину допомогти не можу. Ми його накрили. Через 6-7 хвилин під’їхала поліція, включили прожектор. Я ледве встиг сказати свої дані та сина, як чуємо – знову дрон летить. Вони швидко вдарили по газах, а ми втрьох у різні боки! Було друге скидання", — сказав Андрій Миколайович.
Перечекавши близько півгодини, чоловік піднявся на кілька кварталів вище від місця дронової атаки та викликав екстрену медичну допомогу.
"Андрій був дуже гарним, простим, але впертим, як я. Борщик міг сам приготувати, якщо я себе погано почував. Любив землю, особливо город. Мав кохану дівчину. Вони планували одружитися в цьому році. На похорони прийшли вона та її бабуся. Я міг допомогти іншим, а от синові не зміг", — каже батько загиблого.
Він розповів, що хлопець мріяв знову мати змогу їздити у плавні на моторному човні. Йому подобалося працювати на автовишці, він був монтажником. Андрій молодший пішов по стопах батька: в родині було чотири покоління електриків.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році обидва чоловіки вирішили залишитися в Херсоні і продовжувати виконувати свої обов’язки.
"Було дуже складно працювати, тому що я учасник бойових дій. Також робили вуличне освітлення, світлофори, але ніколи російські прапори не вішав, герби українські не знімав. Ми працювали і окремо, і разом. На роботі я не батько, я напарник. А після роботи уже батько", — розповів Андрій Миколайович.
Після звільнення Херсона від військ РФ його дружина та молодша дочка виїхали з міста через обстріли. Чоловік разом із сином вирішили залишитися. Почали роботу з першого дня.
"Після деокупації доводилося пішки бігати. Повністю вимкнули освітлення (вуличне — ред.), щоб менше було точок прив’язок для бомбування. Бігали пішки і в Антонівку, і на Острів — все відключали. Перші дні ми працювали на звичайних машинах, грубо кажучи, на своїх. Колишній директор підприємства забрав робочі автівки на лівий берег. Він знав, що я за Україну, але не здав. За перший місяць після звільнення ми не отримали зарплату, але працювали. Пройшли всі перевірки", — сказав Андрій Миколайович.
За його словами, п’ятеро працівників "Херсонміськсвітла" долучилися до лав Збройних Сил України. Робочих рук не вистачає. Під час роботи він разом із сином неодноразово потрапляли під обстріл.
"Він до того ще отримав поранення в коліно. Вилікувався і ми знову працювали. Це було уламкове поранення від снаряда", — сказав чоловік.
Раніше сім’я жила у мікрорайоні Острів, розповів він. На вихідні вони разом ходили пішки в район Нафтогавані, до Гідропарку або до річки Кошової. Там купалися, готували їжу біля вогнища. Син мав з батьком дуже тісний зв’язок, тому вирішив лишатися у Херсоні.
"Проблеми як проблеми, дрони як дрони, обстріли як обстріли. Головне, що робота і разом працювали, один одному постійно допомагали", — розповів чоловік про їхнє життя з сином у прифронтовому місті.
31 січня 2025 року внаслідок атаки російського безпілотника Андрій Миколайович отримав мінно-вибухову травму та поранення ока. Каже, на відновлення необхідно 4-5 місяців.
З 2015 по 2016 роки чоловік служив у Збройних Силах України, є учасником АТО. Воював на Луганщині в районі міста Попасна і в Донецькій області біля населеного пункту Зайцеве. Зараз Андрій Миколайович планує відновитися після поранення і повернутися до війська. Каже, хоче помститися за сина.
"Там усі друзі в мене, побратими та напарники. На підприємстві залишилися нас двоє працівників", — сказав він.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у WhatsApp,
Джерело – Суспільне
